Фарґо, 5 сезон (Fargo, season 5)

На телеекрани повернулася чорна кримінальна трагікомедія «Фарго» з п’ятим сезоном, все ще заснована на естетиці однойменного фільму братів Коенів. Єдиний випадок, коли телевізійний ремейк культової повнометражної картини став не менш культовим серіалом. У п’ятому сезоні зіграли Джуно Темпл, Джон Гемм, Дженніфер Джейсон Лі і Сем Спруелл.

Четвертий сезон, присвячений війнам між італоамериканською та афроамериканською мафіями у 1950-х роках, з багатьох причин випав із загальної концепції антології. По-перше, відійшов у надто далеке минуле й у стилістично геть іншу епоху. По-друге, змінив штат Міннесота (а також близькі до нього географічно й ментально Південну і Північну Дакоту) на зовсім інакший з усіх точок зору Канзас, котрий нібито також відноситься до регіону Середнього Заходу, проте розташований не на півночі, а у самісінькому центрі Америки, відповідно позначений іншим кліматом і відповідно іншим менталітетом місцевого населення.

По-третє, змінилася сама ідея зіткнення маленької людини (страхового агента Лестера Найґарда з першого сезону; перукарки Пеґі Блумквіст з другого; братів-близнюків Рея та Емміта Стассі, невдахи і «короля» мережі місцевих парковок з третього сезону), нібито абсолютно непричетної до кримінального світу, з великим злом і великою темрявою як зовнішньою, так і пророщеною зсередини, оскільки у четвертому сезоні осередком історії став сам безпосередній і великий кримінальний світ.

Тож від п’ятого сезону шанувальники і критики чекали повернення авторів до первинного задуму і первинної атмосфери. Принаймні герої і глядачі знову опинилися у холодній і акуратній Міннесоті, де мешканці, як доповідають нам на вступних титрах, вирізняються специфічною «агресивно-ввічливою поведінкою».

Смотрите легально на MEGOGO

2019 рік. У відкриваючій сцені невинне провінційне засідання шкільного комітету щодо підготовки до весняного фестивалю перетворюється на люту масову бійню. Крізь натовп зціплених забіяк і поліції продирається звичайна мамочка Дороті (Дот), котра разом із донькою-підлітком прийшла на засідання, аби просунути ідею поповнення шкільної бібліотеки романами-трилерами. Випадково у загальному хаосі, відмахуючись від решти агресивних батьків, жіночка б’є електрошокером поліцейського і швидко опиняється за ґратами за напад на копа. Визволяти дружину приїжджає типовий сухорлявий тюхтій в окулярах, котрий виявляється сином місцевої консервативної багатійки. І очевидно, що свекруха дуже незадоволена вибором сина щодо супутниці життя.

Вже наступного дня після одного дуже поганого дня з Дороті стається день іще гірший, набагато гірший. Двоє чоловіків у в’язаних балаклавах вдираються у будинок, коли Дот лишається там сама, і, озброєні молотком, намагаються викрасти бідолашну домогосподарку. Та звичайнісінька на перший погляд матуся, яка ходить на шкільні збори і смажить млинці на сніданок, виявляється Рембо у кухонному фартуху…

Очевидно, що п’ятий сезон шоуранер проєкту Ной Гоулі зробив напрочуд соціально-політичним. І повернувся до концепції «маленької людини» (цього разу домогосподарки Дороті), котра або протистоїть злу, або тікає від зла, аби вбирає його у себе на тлі специфічної соціальної культури суворої півночі американського Середнього Заходу, де живуть такі люди, котрі виглядають добрими і дружелюбними сусідами, що залюбки пригощають пирогами з капустою чи домашнім бісквітним печивом, але при цьому можуть несподівано оскаженіти через, приміром, забруднений килимок чи недопечене тісто і вбити «ворога» тачівкою чи формою для випікання (до речі, Дороті у виконанні Джуно Темпл схожа на жорстку версію Кевіна МакКаллістера з різдвяної трохи кримінальної комедії «Сам удома», принаймні в неї схожі методи боротьби з поганцями).

Гоулі презентує політичну Міннесоту, як і тоді, коли у другому сезоні ми побачили Міннесоту і Південну Дакоту часів виразної рейганівської епохи. Нібито сучасний штат виглядає тотально старомодним, реакційним і консервативним, наче застрягшим у минулих десятиліттях. І цю реакційність передовсім уособлює персонажка Дженніфер Джейсон Лі, біла заможна республіканка і цинічна свекруха головної героїні, котра, пафосно влаштовуючи нарядне родинне фото на Геловін чи День подяки, роздає всім членам сімейства… автомати зі словами «Зброя – це символ сімейних цінностей». А на онуку, котра вдягла чоловічий костюм, бабуня каже: «А трансвестита поставимо у центр світлини».

Паралельно у сусідньому не менш провінційному містечку спостерігаємо сцену повчальної настанови і неофіційної догани на адресу сільського молодика, що пройшовся кулаками по обличчю благовірної. «Дружину можна бити лише в рамках виховної роботи і лише тоді, коли вона забула своє місце. Але аж ніяк не задля задоволення», – роз’яснює присоромленому невігласові «мудрий» і «благородний» шериф у виконанні Джона Гемма, котрий тим часом на пошуки власної дружини-втікачки відправив головорізів, радих вибити жіночці всі зуби кувалдою… Яскравий приклад маскулінного патріарха, котрий десь у Нью-Йорку чи Сан-Франциско виглядав би недоречним і сміховинним динозавром, але тут, у Міннесоті, почувається королем.

Тож в об’єктиві Ноя Гоулі сексистська, шовіністська, патріархальна, гомофобна Міннесота є таким типу замерзлим архаїзмом на тілі Америки, де старомодна гостинність поєднується зі старомодною «мораллю». Штатом білих чемних консерваторів, котрі не сприймають громадянський активізм, авангард, лібералізм і пацифізм. Здається, Гоулі прямо вбачає в ортодоксальному республіканстві (між іншим, зараз губернатором Міннесоти є демократ Тім Волз, а сенаторами від Міннесоти – жінки-демократки Тіна Сміт і Емі Клобушар) корінь провінційного американського зла. Того самого, котре згубило страхового агента Лестера Найґарда, перукарку Пеґі Блумквіст та її чоловіка-м’ясника Еда Блумквіста, братів-близнюків Рея та Емміта Стассі… і когось неодмінно згубить і тепер…

Анастасія Лях