Франклін (Franklin)

Майкл Дуглас грає батька-засновника Сполучених Штатів Америки Бенджаміна Франкліна у міні-серіалі, заснованому на біографічній книзі американської письменниці та журналістки Стейсі Шифф, пулітцерівської лауреатки за біографію дружини Володимира Набокова. Книга під назвою «Велика імпровізація: Франклін, Франція та народження Америки» розповідає про вісім років, котрі Бенджамін Франклін провів у Парижі, намагаючись переконати французький політичний бомонд допомогти вигнати з американської землі британських колоністів і профінансувати становлення американської демократії і незалежності.

З одного боку, може здатися, що нікому зараз непотрібна і нецікава історія становлення США, бо типу у світі наразі так багато нагальних проблем і гарячих тем, що не на часі копирсатися у нафталінній історії. І особливо непотрібна українським глядачам, які захлинаються у великій сучасній війні і потребують актуальних історій про нинішню чи навіть завтрашню (як у випадку з фільмом-подією Алекса Ґарленда «Повстання Штатів») американську політику. Проте серіал «Франклін» теж про повстання Штатів, нехай і не таке гостре і шокуюче. Тож з іншого боку, історичне шоу від Apple TV+ з’явилося якраз вчасно. І якраз українському глядачеві воно має стати найбільше в нагоді, адже показує складний час екзистенційного вирішення, коли молода країна Америка (ще навіть не держава у повноцінному сенсі) була у тому ж становищі, в якому зараз перебуває Україна.

Ці рими з нинішньою українською війною за аналогічну незалежність від російського (замість британського) імперіалізму у купі з хльосткими, витонченими, дотепними, метафоричними, колючими і водночас граційними політичними сентенціями та в поєднанні зі старою, як Європа, і водночас зухвалою, як Америка (тодішня Америка чи Америка Кеннеді або Клінтона, не сьогоднішня душна та майже консервативна), грою Майкла Дугласа роблять серіал про Бенджаміна Франкліна цілком начасним, новочасним і навіть певною мірою авангардним.

Яким же постає головний батько-засновник (єдиний з батьків-засновників, хто підписав усі три найважливіші документи про незалежність Сполучених Штатів: Декларацію незалежності, Конституцію та Версальський мирний договір), котрий виступив за звільнення від англійського ярма, у виконанні голлівудського ветерана, батько котрого свого часу зіграв раба, який виступив проти ярма Римської республіки? У серіалі Бенджамін Франклін – ерудована, мудра, непересічна, винахідлива, далекоглядна, монументальна і разом з тим помірно кумедна постать. Колишній друкар з Філадельфії, зробившийся дипломатом, стає такою собі трушною заокеанською диковинкою для манірних столичних французів і водночас колишній васал англійської корони, син котрого сидить в американській тюрмі за вірність англійському престолу, стає ймовірною небезпекою для обережного і приниженого англійськими перемогами французького політикуму, котрий, ще зовсім недовго залишаючись монархією, поки не підозрює, що і сам стоїть на порозі величезного державного перевороту.

Смотрите легально на MEGOGO

Приземлена стариганська самоіронічність «великого батька», котрий, страждаючи на вікову непрохідність кишківника, жартує «Я теж не хочу бути повішеним. Хоча це допомогло би випорожнити кишечник», мешкає тут по сусідству з твердим (як той гранітний барельєф на горі Рашмор, який зображує батьків-засновників Джорджа Вашингтона, Томаса Джефферсона, Теодора Рузвельта й Авраама Лінкольна і не зображує Бенджаміна Франкліна, бо той же не був президентом) авторитетом і ледь не генієм творця, другого Колумба, що наново відкрив і зробив Америку. «Бомарше – дещо нове у світі театру. Ви – дещо нове у світі людей», – каже йому безпосередньо сам П’єр Бомарше, знаковий французький просвітник, автор «Севільського цирульника» й «Одруження Фіґаро».

І словосполучення «дещо нове» – це справді абсолютно про Франкліна, і далеко не лише в політиці та дипломатії, адже він категорично виступив проти рабства ще тоді, коли Лінкольн навіть не народився; він пояснив атмосферну електрику і придумав перший електродвигун; був гуманістом настільки, що навіть запровадив вегетаріанство з гаслом «вживання м’яса – це неспровоковане вбивство», і хоча дозволяв собі час від часу їсти рибу та птицю (у серіалі, висаджуючись на європейський континент, каже «Думаю…, думаю зараз про смаженого фазана і картоплю з маслом, і глазуровану моркву…, ну і про нашу місію, звісно, теж»), разом з тим дуже посприяв популярності таких продуктів, як тофу і соя.

«Займатися сексом набагато краще, ніж воювати», – виголошує старий Франклін перед паризькою елітою. І надягає «американську» хутрову шапку з канадської куниці, щоб виглядати «американцем» перед вельможами та блазнями королівського двору («Що ви робите у цій шапці? – Зображую американця»). Чесно кажучи, це нагадує і Зеленського в хакі-світшотах з тризубом, який на аналогічних поклонах «зображує українця».

Тоді, коли молода Америка була на місці сьогоднішньої України, випрошуючи у потенційних союзників гроші та зброю, власне, і риторика велася дуже-дуже схожа. Йшлося і про те, що кожен опікується виключно національними, а не загальноморальними інтересами («Свобода мене не цікавить, тільки Франція»); і про те, що істеблішмент вдовольняє свої амбіції, апетити та его будь-якою ціною («Як, гадаєте, розважається мсьє Ленуар? – Не знаю, п’є дитячі сльози?..»); і про те, що допомагати треба «рівно настільки, щоб зрівняти сили, проте щоб не дати Америці перемогти». Втім, Америка все ж перемогла.

Цікаво, що у серіалі про становлення канонічної американської незалежності, Америку не показують, тільки Францію. Проте розмови всі, звісно, виключно про Америку. «Кажуть, що у лісах Огайо можна днями блукати і не бачити небо…». Заокеанська країна в очах французів, які її ніколи не бачили, виглядає чимось не зовсім реальним, чимось химерним та ефемерним… Як і Україна, мабуть, в очах американців… І тут (для поетичної крапки чи радше поетичної трикрапки) неможливо не згадати культову фразу з «Достукатися до небес»: «На небі тільки і говорять, що про море»…

Анастасія Лях