Маестро страшного фентезі Ґільєрмо дель Торо створив іменну антологію готичного горору з восьми окремих оповідань. Деякі сюжети він написав сам, деякі взяв із творчого доробку відомих письменників, таких як, наприклад, Говард Лавкрафт. Сам обмежився роллю продюсера і оповідача, а в режисери запросив як маловідомих постановників, так і тих, хто вже зарекомендував себе у жанрі жахіття чи лячної казки.
Так, серед постановників можна побачити знайомі імена Вінченцо Наталі («Куб», «Химера», «Лімб», «У високій траві»), Ґільєрмо Наварро (майже постійний оператор фільмів Ґільєрмо дель Торо, починаючи з «Хроноса» і закінчуючи «Тихоокеанським рубежем», включно з еталонним в контексті моторошного і алегоричного казкового фентезі «Лабіринтом Фавна»; після багаторічного операторського досвіду Наварро почав пробуватись і в режисурі, але виключно на телебаченні, тож його ім’я можна побачити у списку режисерів таких серіалів, як «Ганнібал», «Проповідник», «Сонна лощина», «Області темряви»), Кетрін Гардвік («Сутінки», «Червона шапочка»; до речі, Наварро був оператором кількох частин «Сутінкової саги»), Паноса Косматоса (його вінтажний психоделічний горор-вендета «Менді» зробив революцію і у стилістиці сучасного жаху, запропонувавши формат такого собі сеансу гіпнозу і кислотного божевілля, і в акторській кар’єрі Ніколаса Кейджа).
Варто відзначити, що серед восьми режисерів новел – три жінки. І Гардвік з цих трьох найменш цікава. Власне, двом іншим постановницям (майстриням авторського фестивального інді-горору) якраз і належать найбільш неординарні й примітні історії антології.
Так, австралійка Дженніфер Кент («Бабадук», «Соловей») екранізувала безпосередньо оповідання самого дель Торо, котрим завершується альманах. Це новела під назвою «Мурмурація», в якій зіграли актриса «Бабадука» Ессі Девіс і зірка «Ходячих мерців» Ендрю Лінкольн (мурмурація – це явище скоординованого польоту зграї птахів, що утворюють у небі певні фігури аналогічно до руху великих косяків риб під водою; такий мудрований механізм польоту дозволяє дрібним пташкам захиститися від нападів крупних небесних хижаків, проте механізм дії кожної окремої пташки у цьому справді вражаючому феномені до сих пір, не дивлячись на численні дослідження науковців, залишається геть незбагненним).
Смотрите легально на MEGOGO
За сюжетом подружжя одержимих роботою орнітологів приїздить на малий безлюдний острів, де гніздяться чорноволики, аби вивчити мурмурацію, і зіштовхується як з привидами цієї місцини, так і з привидами власного минулого і власної болючої утрати. Як і «Бабадук» (один з найстрашніших, найрозумніших і найщиріших жахів останнього десятиріччя), який розповідав про життя матері-одиначки з малим сином у будинку, де оселився монстр, «Мурмурація» поєднує надприродне з психологію схованих у підсвідомому сімейних проблем, зокрема материнської люті. Власне, сюжет у сюжеті цієї новели повторює і фабулу, і підтекст «Бабадука», адже подружжя оселяється в будинку зі страшною історією, згідно якої жінка, від якої відмовився чоловік, перенесла злість від розчарування й образи на сина, так само як матір із «Бабадука», чоловік котрої загинув під час її пологів, метафорично бореться з монстром всередині себе, тим чудовиськом, що звинувачує в усьому невинного хлопчика. А жінка-орнітолог навпаки, не може підпустити до себе люблячого чоловіка, бо підсвідомо приписує йому вину за трагедію з їх дитиною. І тут, звісно, явище мурмурації є метафорою «злагодженості польоту» для цих двох, шлюб котрих все гучніше тріщить і розколюється, бо лише в одностайності і синхронності почуття мають силу протидіяти будь-чому поганому, як одностайність пташиної зграї протидіє хижакам.
А британка іранського походження Ана Лілі Амірпур (котра прогриміла в артхаусних колах горором «Дівчина повертається сама вночі додому», який охрестили «першим іранським вампірським вестерном», а потім зняла трилер про надприродні здібності «Мона Ліза і кривавий місяць», в якому зіграла Кейт Гадсон) представила серію під назвою «Зовнішнє», сатиричний і жахітний роздум про зовнішню і внутрішню красу. Героїня новели – закомплексована дивачка, що ніяк не вписується у жіночий колектив на роботі. Ті жінки роблять манікюри, макіяжі, замовляють товари з каталогів, носять сексуальні плаття й показні прикраси, обговорюють пеніси, чоловіків, коханців… А дивачка Стейсі, котру не можна назвати класичною красунею, робить не манікюр, а опудал з тварин, бо її хобі – таксидермія. Її так само скромний, але люблячий чоловік постійно каже, що любить її саме такою, якою вона є, і саме за те, що вона зовсім не схожа на типових шаблонних жінок. Проте Стейсі мріє бути красунею, мріє лишень про ту зовнішність, котра допоможе їй влитися в ряди однокаліберних краль. Проводячи весь вільний час перед телевізором, вона починає чути із зомбоящика голос, котрий розмовляє конкретно з нею і пропонує купити диво-крем, що подарує їй нову шкіру і нове обличчя… Ідея «Зовнішнього» так само будується на алегорії, адже Стейсі захоплюється процесом, що передбачає позбавлення живої істоти усього живого, коли залишається одна лише красива оболонка, напхана неживим трафаретним пластиком. Така ж оболонка залишається і від неї.
До речі, Ґільєрмо дель Торо невипадково підібрав не лише режисерів, кожен з яких вже мав справу з фентезі, жахами і ретроспективною чи сучасною готикою, але й акторів. Вже згадані Ессі Девіс і Ендрю Лінкольн мали в арсеналі горор у жанрі «будинок з привидами» і зомбі-горор відповідно. А в новелі «Модель Пікмана» про страшний вплив на художника страшних зображень на полотнах головну роль виконав Бен Барнс, котрий грав Доріана Грея в екранізації відомого роману Оскара Вайлда про жахливий, маніпулюючий реальністю портрет. В історії «Сни у відьомському будинку», що наслідує казку про брата й сестру Гензеля і Гретель, зіграв Руперт Ґрінт, зірка найграндіознішої темно-фентезійної епопеї двадцять першого століття «Гаррі Поттер» і серіалу про так само просякнутий чимось лихим потойбічним будинок «Дім з прислугою». В розповіді Косматоса «Огляд» (так само психоделічній, як і «Менді») дівчину з пропозицією-меню різного роду і впливу наркотиків зобразила Софія Бутелла, зірка танцювального фільму про вплив ЛСД «Екстаз».
Всі історії «Кабінету курйозів Ґільєрмо дель Торо» (котрі маестро презентує в кадрі особисто, як це колись робив Гічкок у серіалі-антології «Альфред Гічкок представляє» та Род Серлінг у серіалі-антології «Сутінкова зона») об’єднує наявність певної моралі, як у байці, певної мудрості і певного висновку. І звісно, в цих епізодах, як і у всій творчості Ґільєрмо дель Торо, немає нічого ультрасучасного, модного, трендового, ніяких високих технологій і поклоніння гаджетам, бо персонажі маестро завжди поклоняються набагато старішим, позачасовим ідолам.
І так само історії об’єднує виразна ностальгійність. Ми бачимо нібито зовсім різні епохи. Початок двадцятого сторіччя, 1920-ті, 1950-ті, 1970-ті, 1980-ті… Проте жодного слова про вік двадцять перший. І кожен із поглядів назад в попередні епохи, назад у двадцяте століття, є ретроспективним поглядом назад у кінематографічне та літературне минуле, до ранніх оповідань Стівена Кінга (хоча вони тут не екранізовані), до готики, до чорної комедії, до іронії, до часів, коли короткі влучні оповідання на папері чи на екрані викривали людські вади і так чи інакше карали людство за слабкості. І в кожного десятиліття – свої боввани, свої божества. І якщо 70-ті поклоняються наркотикам, то 80-ті – звісно ж, телебаченню.
І так само історії об’єднує символічний образ коробки з секретом. Адже це кабінет чудасій, дивинок цікавинок, рідкостей, незвичайних речей, закритих у схованках. В новелі «Лот №36» ця коробка – орендований гаражний контейнер, в котрому люди, що мають секрети, ховають таке, що з різних причин не тримають вдома. В новелі «Цвинтарні щури» ця коробка – труна, з якої наглядач цвинтаря цупить коштовні речі покійників. В новелі «Розтин» ця коробка – земне тіло, в котрому оселяється прибулець-паразит. В новелі Зовнішнє» коробкою так само виступає людське тіло, що втрачає душу та індивідуальність, лишаючи самий футляр, і телевізор як ящик, що зомбує і маніпулює нашими думками й діями. В новелі «Модель Пікмана» коробка з таїною – картина художника, що ховає потворне в красі і красу у потворі та спотворює дійсність. А в новелі «Огляд» коробка – це обеліск з далекого космосу, в котрому зачинені таємниці всесвіту…
Анастасія Лях
Кабінет курйозів Ґільєрмо дель Торо (Guillermo del Toro’s Cabinet of Curiosities)
2022 рік, Мексика/ США
Продюсери: Ґільєрмо дель Торо, Дж. Майлз Дейл, Гері Ангар
Режисери: Ґільєрмо Наварро, Вінченцо Наталі, Девід Прайор, Ана Лілі Амірпур, Кіт Томас, Кетрін Гардвік, Панос Косматос, Дженніфер Кент
Сценарій: Вінченцо Наталі, Генрі Каттнер, Реджина Коррадо, Девід С. Ґоєр, Майкл Ші, Гейлі З. Бостон, Емілі Керролл, Лі Паттерсон, Міка Воткінс, Говард Лавкрафт, Панос Косматос, Аарон Стюарт-Ан, Дженніфер Кент
У ролях: Тім Блейк Нельсон, Себастьян Роше, Деметріус Гросс, Ельпідія Каррілльо, Девід Г’юлетт, Люк Робертс, Фарід Мюррей Абрагам, Ґлінн Термен, Кейт Мікуччі, Мартін Старр, Ден Стівенс, Кріспін Ґловер, Бен Барнс, Руперт Ґрінт, Ісмаель Крус Кордова, Ді-Джей Куоллс, Ніа Вардалос, Пітер Веллер, Ерік Андре, Софія Бутелла, Шарлін Ї, Стів Ейджі, Ессі Девіс, Ендрю Лінкольн
Оператори: Колін Голт, Джеремі Беннінг, Анастас Н. Мічос, Майкл Реген
Композитори: Енн Чмелевскі, Джефф Данна, Тім Девіс, Джед Курзель, Денієл Лопатін, Крістофер Янг
