Квіти на горищі: Початок (Flowers in the Attic: The Origin)

Може здатися, що це історія геть повільної, розтягнутої на багато років емансипації дуже нещасної жінки, що майже все життя прожила з тираном-насильником або, як нині кажуть, аб’юзером, поки нарешті наважилась на рішучий крок. Та насправді це історія поступового перетворення жінки, що усе життя прожила з монстром, на… монстра. І це історія монстра-будинку, котрий став чи то оселею, чи то джерелом нескінченного інфернального зла.

Міні-серіал «Квіти на горищі: Початок» – екранізація готичного роману «Сад тіней» американської письменниці Вірджинії Ендрюс. Свою письменницьку кар’єру колишня ілюстраторка Ендрюс розпочала з книги «Квіти на горищі», де розповідається про молоду мати-одиначку Корін з Пенсильванії, що після загибелі чоловіка разом із чотирма дітьми повертається у батьківський дім, величезну садибу під назвою Фоксворт-Гол у Вірджинії. Розповідь ведеться від імені її дванадцятирічної дочки Кеті, котра вперше в житті, так само як її брати і сестра, бачить таку розкіш і взагалі вперше дізнається про існування бабусі і дідуся, котрі до того ж такі непристойно багаті. Проте виявляється, що старий і нині зовсім немічний Малкольм Фоксворт, що колись вигнав рідну дочку Корін з дому через її романтичний зв’язок з його зведеним братом, не знає, що має онуків, і знати не повинен, бо це його розізлить аж до сказу, тож Корін зачиняє своїх дітей на горищі без вікон і можливості виходити з кімнати. Вона ніби любить дітей і гадає, що ситуація тимчасова, проте шик минулого життя, в який вона раптово повернулася, все глибше її затягує і поглинає, а діти на горищі стають все більш недоречними… Скромний кошик із їжею ув’язненим дітям носить бабуся Олівія, одержима покаянням релігійна фанатичка, сувора й жорстока, що не приховує відрази до онуків і вважає їх «породженням диявола», бо ж народилися від великого гріха…

«Квіти на горищі», вперше опубліковані 1979 року, через тему інцесту були оскандалені і частково заборонені, проте все одно миттєво стали бестселером. Вірджинія Ендрюс продовжила писати і перетворила один роман на великий літературний цикл у жанрі сімейної саги з елементами готичного горору, присвячений жахливій історії вигаданого фамільного маєтку Фоксворт-Гол та нескінченним трагедіям його мешканців, що спіткали покоління за поколінням, наче родинне прокляття. Після трьох сиквелів («Пелюстки на вітрі», «Крізь терни» та «Насіння минулого») Ендрюс написала і випустила приквел під назвою «Сад тіней». Передісторія розповіла, як саме жінка на ім’я Олівія перетворилася на деспотичну й божевільну матріархиню місіс Фоксворт, душу котрої цілковито очорнило й зруйнувало прокляте замкове обійстя.

У свою чергу міні-серіал «Квіти на горищі: Початок» став приквелом до телефільму «Квіти на горищі», випущеного у 2014 році на каналі Lifetime. Ту стрічку поставила Дебора Чоу, котра пізніше зняла кілька епізодів серіалу «Мандалорець» і усі епізоди серіалу «Обі-Ван Кенобі». У версії 2014 ролі Кеті, Корін і Олівії виконали зірка «Божевільних» Кірнан Шипка, Гізер Грем і шестиразова оскарівська номінантка Еллен Берстін.

Смотрите легально на MEGOGO

Це той випадок, коли історія справді потребувала пояснення, тож і на папері, і на екрані передісторія виявилася потрібною і цікавою ілюстрацією передумов, котрі, звісно ж, не виправдовують Олівію Фоксворт і не відміняють того факту, що ця жінка є невартим співчуття чудовиськом, проте доводять, що за народженням кожного монстра завжди стоять якісь причини, якісь події і драми, чи інші монстри… Власне, з цієї думки героїня і починає свою розповідь: «Ви можете вважати мене чудовиськом, проте спершу почуйте мою історію». І далі ми бачимо молоду Олівію (маловідома, проте безумовно цікава англійська акторка Джемайма Рупер), не надто вродливу, проте дуже розумну і прогресивну жінку, котра давно засиділася у дівках і над романами про чоловіків, яких в реальному житті не існує, та полишивши сподівання на шлюб, присвятила себе діловій справі і в перші десятиліття двадцятого віку шокувала суспільство непритаманною жіноцтву бізнес-хваткою.

І от некрасива Олівія зустрічає красеня Малкольма, який на додачу до вроди й статури ще й є господарем грандіозного маєтку Фоксворт-Гол, людиною казково заможною і впливовою. І цей ходячий джекпот зацікавлюється простою Олівією, в котрої вочевидь немає принад, аби принадити таку величезну рибу, окрім інтелекту та хисту до підприємництва. Та Малкольм якогось дива робить пропозицію, і закоханій Олівії здається, що вона потрапила у казку: «Я почувалася Лізі Беннет поряд із містером Дарсі, але без божевільних сестер. І Джейн Ейр поряд із містером Рочестером, але без примар на горищі»… Проте привиди на горищі Фоксворт-Голу все-таки були, а почуватися скоріш довелося як безіменній героїні готичного трилеру Дафни дю Мор’є «Ребекка», лишень замість привида колишньої дружини чоловіка в кімнатах мешкав нафталінний дух його померлої матусі.

Макс Айронс, син Джеремі Айронса, несподівано продемонстрував потужну негативну харизму. Його Малкольм – одночасно і кволий душею та психікою інфант з едіповим комплексом на кшталт серійного маніяка Нормана Бейтса, і типовий самозакоханий і деспотичний аб’юзер, котрий пресує і принижує жертву усіма можливими способами: фізично, психологічно, фінансово… Айронс справді страшний і переконливий, причому і тоді, коли виказує жінці свої перевагу й презирство, і тоді, коли відчуває сексуальну жагу. Але якщо Малкольм Фоксворт весь час майже однаковий, і його характер чіткий без жодних сюрпризів і коливань, то Олівія вражає і навіть місцями шокує своїми разючими трансформаціями. Спершу постає феміністкою з міцним стрижнем, тверезою розсудливістю, ліберальним мисленням. Потім обертається на слабку, мовчазну здобич, майже ганчір’я уклінне й покірливе під чоловічими ногами. То стає левицею, здатною на все, аби захистити потомство. То знову стелиться нижче трави, на віру приймаючи будь-яку чоловічу волю. І поступово крізь ці хитання, з якими відмінно справляється Джемайма Рупер, проступає есенція вбивці, дистильована від років токсичних стосунків і тотальної відсутності хоча б крихти ніжності.

Та головною дійовою особою є навіть не Олівія Фоксворт, заручниця страхітливого замку, а сам Фоксворт-Гол, холодний і безнадійно похмурий, що так чи інакше стає тюрмою для усіх його пожильців. Хіба що строки у всіх різні: в когось роки, в когось десятиліття, в когось довічне…

Анастасія Лях