Після успішної ролі вигаданої геніальної шахістки у міні-серіалі «Ферзевий гамбіт» Аня Тейлор-Джой повернулася на телебачення аж через шість років, щоби знову зіграти у міні-серіалі знову рудоволосу зухвалицю (героїня на ім’я Лакі Армстронг має природне довге руде волосся, проте вже в першій серії, тікаючи від ФБР і криміналітетів, зістригає його до каре і перефарбовує в блонд) знову в історії, яка цілковито в контексті і динаміки, й естетики тримається на сильно виразній ключовій персонажці. «Лакі» не намагається показати і розповісти більше, ніж має в своєму розпорядженні, та жорсткого екшену посеред аризонської пустелі, де пам’ятна татова запальничка виступає символом світла посеред темряви і водночас тригером, здатним спалити надто вузький навколишній світ під три чорти…, виявляється цілком достатньо.
Найоригінальніше тут – що шоу стартує так, наче це не початок, а вже середина (ледь не кульмінація) сюжетної розбудови. Молода дівчина в худі (про котру ми, глядачі, геть нічого не знаємо) просто жене одразу від двох напористих сил, що силяться за будь-яку ціну її дістати… Поступово (але в тому самому прискореному темпі) з’ясовується, що юначка (котра зростала з батьком-злочинцем і від малку була безпосередньою частиною батькових авантюр, навчаючись єдиному головному правилу: брати під контроль непідконтрольну тобі ситуацію) за розпорядженням перебуваючого в тюрмі тата (Тімоті Оліфант) мала перезаховати сумку з краденими мільйонами, поцупленими маленькими дозами впродовж багаторічного відмивання у великої кримінально-бізнесової шишки (Вільям Фіхтнер в образі небезпечного авторитета, що розбагатів на афері з викопним паливом, а тепер п’є збагачені лютеїном шпинатні смузі і грається в одержимого «зеленою аджендою»), проте через сліпу закоханість в сина мафіозної підручної (п’ятиразова оскарівська номінантка Аннетт Бенінґ, яка відчувається драматичним чи щонайменше драмедійним важкоатлетом для такого шоу, та разом із тим не тягне штангу адреналінового балансу донизу, а навпаки, хвацько підкидує вгору) кримінально-бізнесової шишки втрачає пильність: хлопець (типу офіційний чоловік після п’яного одруження у Вегасі) безслідно зникає із сумкою, а їй доводиться… чавити гримучих змій буквально і фігурально…
В одній із екшн-сцен Лакі тікає від маніакального переслідувача у виконанні Кліфтона Коллінза-молодшого поміж фур і вантажних причепів на звичайній аризонській заправці (парковці, зупинці), де сходить з екскурсійного автобуса в Гранд-Каньйон. Ця сцена (ритмом, ланцюгом високих тісних вантажних кузовів, вибіленим волоссям юної, але добре навченої утікачки…) нагадує знакову екшн-сцену у повнометражному фільмі «Ханна», де героїня Сірши Ронан тікала від маніакального переслідувача у виконанні Тома Голландера поміж контейнерів контейнерного парку десь у районі марокканської пустелі (насправді іспанської, але точно не аризонської…, хоча напевно що всі пустелі схожі одна на одну, як всі… щасливі родини) під яскравіший за саму стрічку саундтрек The Chemical Brothers (в «Лакі» такої переваги і водночас такої похибки немає: музика не переважає над відеорядом). Власне, і сам фокус на дочірньо-батьковій (дочірньо-татовій) міцній склейці (і факті вкрай нетипового виховання в нетрадиційних і недомашніх умовах) теж відсилає до стосунків між Ханною і персонажем Еріка Бани за тим винятком, що останній «дочку» врятував і силився захистити та підготувати, не маючи виховального вибору і педагогічної альтернативи, а тато від Тімоті Оліфанта прирік доньку на виживання й брутальність, котрих легко можна було (і звісно що варто було) уникнути.
Бойовик бойовиком, але між рядків не те щоби сильно помітно, але досить явно зчитуються наративи про різного роду жіночі комплекси. В контексті Лакі (до речі, повне ім’я головної героїні згадується в теленовинах – а паливна афера має такий розмах, що про всі її наслідки та відгалуження повідомляють з теленовин – як Лусіана, а Лусіана – латинське й латиноамериканське ім’я, що найбільше поширене насамперед в Аргентині, а сама Аня Тейлор-Джой саме по батьковій лінії має аргентинське походження) йдеться про комплекс Електри, що проявляється у беззаперечній і безумовній любові до батька що би той не робив, і комплекс виправдовування чоловіків, адже втечі свого коханого благовірного разом із всіма грошима вона вперто намагається відшукати альтернативне «позитивне» (вигороджуюче) пояснення, прагне знову ж таки (як учив тато) взяти ситуацію під контроль (бо самооманливо думає, що якщо знайде «задовільну» причину його вчинку, то контролюватиме подальші хід і наслідки) і водночас свою шлюбну роль позиціонує як роль терпілки й прислужниці, котру грала і продовжує грати в моделі стосунків із татом.
Тим часом у контексті Прісцилли (Аннетт Бенінґ), котру невипадково звуть як горезвісну дружину Елвіса Преслі (у пролозі про вегаське гуляння, певна річ, звучить саме пісня Елвіса, котрий, якщо вірити мемуарам Прісцилли Преслі і фільму Софії Копполи, був щодо дружини тираном і маніпулятором), ми спостерігаємо набір комплексів жінки вікової (попри суто візуальну алюзію до породистої твердості й елегантно самовпевненої жорсткості антагоністки Марісси Віґлер з уже згаданої «Ханни»), котра відсиділа за свого боса строк і після його ж, боса, феєрично зневажливого умовиводу «Як же жалюгідно виглядає жінка твого віку, котра досі вважає, що може розіграти карту сексу» присоромлено поправила окуляри.
Ну а патріархально-сексистська (трампістська) Америка (котра змушує до комплексів не тільки жінок, а інші держави) паралельно намагається розібратися і покарати, і повернути вкрадені і на додачу ще й вдруге вкрадені і зниклі гроші паливної піраміди…, що є (бойовик бойовиком, повторюся) іронією імперіалістських розмахів, адже на троні (трохи вищому за трон якогось боса) не перший строк вже гріє зад найбільший паливний шахрай (і тут татова запальничка має максимально доречно клацнути) її ж (американської) історії (оце так дійсно lucky, оце так дійсно пощастило).
Анастасія Лях
Лакі (Lucky)
2026 рік, США
Продюсери: Мередіт Л. Літлоу, Марісса Стейплі, Різ Візерспун, Лорен Нейстадтер, Джонатан Троппер, Кессі Паппас, Аня Тейлор-Джой, Джонатан Ван Туллекен
Режисери: Джонатан Ван Туллекен, Ґреґ Яйтанс, Джет Вілкінсон
Сценарій: Джонатан Троппер, Гіларі Беттіс, Еріел Лівайн
У ролях: Аня Тейлор-Джой, Аннетт Бенінґ, Тімоті Оліфант, Кліфтон Коллінз-молодший, Онжаню Елліс, Вільям Фіхтнер, Дрю Старкі, Ерік Ланж, Аланна Убак
Оператори: Ярен Орбах, Даґ Емметт
Композитори: Фіона Еппл, Емі Ейлін Вуд
