Любов та смерть (Love and Death)

Зірка Marvel Елізабет Олсен грає головну роль у заснованому на реальних подіях міні-серіалі HBO Max про те, як одна подруга-домогосподарка (начебто зразкова обивателька, дружина, мати, сусідка, активістка сімейного дозвілля, парафіянка місцевої церкви і хористка) зарубала іншу подругу-домогосподарку сокирою в ідилічному котеджному містечку штату Техас наприкінці 1970-х років. Проблема лише у тому, що минулого року на сервісі Hulu вийшов міні-серіал «Кенді», котрий вже розповів цю криваву історію, до того ж у більш яскравих кольорах і з переконливішим перформансом головної виконавиці Джессіки Біл.

«Любов та смерть» створив сценарист Девід Келлі, котрий працював над «Великою маленькою брехнею». І тут так само фокус спрямовано на кількох жінок, дружин і матерів, які щодня вирішують побутові сімейні проблеми і понад усе прагнуть досягти ідеалу у дрібничках типу святкового костюму на дитячий ранок. І за тим самим принципом на початку Келлі дає зрозуміти, що наприкінці станеться вбивство, проте не показує, хто саме кого саме і як саме, а повертається флешбеками до передумов страшного інциденту. Хоча навряд чи загадка тут має хоч якийсь сенс, адже більш-менш підготовлена публіка точно в курсі, що Кенді Монтгомері пошматувала Бетті Гор (цікаво, що останнє твердження можна читати з обох боків і міняти жертву і маніячку місцями, бо ж справді велике питання, хто саме з тих двох жінок був істинною психопаткою).

Серіали Hulu та HBO Max навіть стилістично майже не відрізняються. Обидва працюють на контрасті провінційної американської ідилії у дусі вигаданого Степфорда з чоловіками у бежевих офісних сорочках (бо ж білосніжні сорочки носять «білі комірці» мегаполісів, а провінціали задовольняються майже білим, кремовим, бруднувато-білим кольором), жінками-домогосподарками з бездоганними перукарськими укладками або біозавивками, стриженими газонами і барбекю-вікендами… та садистського моторошного злочину, котрий стався через фальш і гнилу серцевину тієї показної ідилії; через ненависть, що прикидалася дружелюбністю; лють, що прикидалася чеснотою; одержимість, що прикидалася набожністю, і меланхолію, що прикидалася «жіночим щастям».

Смотрите легально на MEGOGO

Олсен нібито неймовірна, філігранна та експресивна. Проте здається, що аж занадто старається. Здається, що вона надто вродлива для техаської буколічної квочки, котра має геть неуважного прісного тюхтійного чоловіка і шукає романтичного адюльтеру з іншим кислим незграбою – тілистим вайлуватим чоловіком сумнівної подруги. Тож навіть у суто механічний флірт (такий, в якому коханка складає перелік правил і зустрічає з обідом на столі у напівпрозорому пеньюарі, коханець дарує листівку із написом «пристрасні коханці», і обидва призначають дату початку роману) між персонажами Олсен і Джессі Племонса повірити складно. Взагалі неможливо повірити, що таке феєрично абсурдне жахіття включно з незграбною педантичною зрадою і безглуздою афективною різаниною могло статися із жінкою, схожою на Елізабет Олсен.

Тоді як Джессіка Біл в образі Кенді зовсім не була схожа на Джессіку Біл. Це була жіночка-ґаздиня пряникового будиночка, що тріскався по швах-склейках з патоки і удавання. Жінка із солодким ім’ям і гострою, дещо ріжучою, іноді навіть лякаючою енергійністю. І не менш вражаючим і глибоким було перевтілення в Бетті Гор акторки Мелані Лінскі, котра ювелірно ховала за маскою неоковирної дивакуватої безхребетної і недолугої вівці спровокований депресією нервовий зрив і навіть психічний розлад. І навіть зачіска-паж напрочуд точно підкреслювала її химерну кволість на межі із соціопатією… Тоді як Бетті у виконанні Лілі Рейб одразу випромінює майже прозорий, ясний «демонізм», наче тягне шлейф антології «Американська історія жахів».

Та й претензійна назва «Любов і смерть» виглядає менш вдалою на тлі простої і максимально виразної «Кенді». Бо ж любов’ю ця дика незбагненна історія ані трохи не пахне. І смерть стається теж абсолютно не через любов. Це ж вам не «Ромео і Джульєтта»… А от карамельний льодяник, котрий розкушуєш, аби дістатися начинки, і гострими краями до крові ріжеш язик і піднебіння, – це влучна алегорія.

Анастасія Лях