Месьє Спейд (Monsieur Spade)

Клайв Оуен грає того самого приватного детектива, котрого колись зіграв головний секс-символ старого Голлівуда Гамфрі Боґарт, і розслідує жорстоке вбивство шістьох монахинь на тлі пригрітого сонцем неспішного післявоєнного раювання на провінційному півдні Франції початку 1960-х років. І це, мабуть, найцікавіший міні-серіал каналу AMC з часів «Нічного адміністратора».

Класичний сищик у капелюсі Сем Спейд – вигаданий персонаж циклу нуар-детективних романів американського письменника Дешила Геммета, найбільш відомий за книгою «Мальтійський сокіл» і за її однойменною екранізацією 1941 року (фільм з Гамфрі Боґартом став нуарним еталоном на всі часи поряд із «Тінню сумніву» Гічкока та «Подвійною страховкою» Вайлдера). Проте Спейд у виконанні Оуена – це вже дещо інший Сем Спейд і за характером, і за настроєм. До війни він тримав детективне агентство у Сан-Франциско і набув слави справжньої легенди, та війна кардинально змінила не тільки світ, а і людей.

Серіал починається з середини 1950-х. Сем Спейд виконує «останнє» завдання і відпрацьовує «останній» гонорар перед тим, як несподівано для самого себе піти на пенсію й оселитися у пасторальній європейській глушині серед виноградників. У маленьке містечко на півдні Франції він привозить зі Стамбулу десятирічну дівчинку Терезу, котру мати перед смертю попросила доправити до батька. Та виявляється, що батька у місті немає і ніхто не знає, де саме той є, і взагалі про чоловіка ходить дурна слава, ніби той повернувся з війни не просто психологічно травмованим, а небезпечним соціопатом… Спейд опиняється у тупиковій ситуації, бо ж не може дитя ні прилаштувати, ні кинути. Проте доля дарує випадкову зустріч із жінкою (К’яра Мастроянні), заради якої детектив скидає капелюха і починає вчити французьку.

Через вісім років виявляється, що містер Спейд цілком і повністю (за винятком невиправної нелюбові до французької кухні) перетворився на месьє Спейда. Він осів у мальовничому Провансі, почав пити червоне вино і говорити французькою. Щоправда, кохана дружина померла, місцевий начальник жандармерії так і не перестав ненавидіти заїжджого американця-нишпорку (не дивлячись на те що Спейд нібито й перестав нишпорити); а «мріяти по-французьки», як обіцяла кохана Габріель, герой так і не навчився, тож досі «мріє англійською», якщо, звісно, взагалі про щось мріє… Так немолодий Семюел Спейд, хворий на емфізему і типу кидаючий палити, живе самотнім вдівцем у шикарному маєтку з гектарами виноградників, що лишилися у спадок від заможної дружини, і почувається дещо незручно, адже дім йому не по кишені і до того ж належав колишньому чоловікові Габріель, котрий зумів зберегти свої статки під час війни за рахунок колаборації з нацистами, за що був страчений партизанами…

Смотрите легально на MEGOGO

Та з тих пір країна пережила ще одну війну, Алжирську, котра скінчилася не просто втратою колонії, а поваленням всієї колоніальної системи. І саме з Алжирської війни додому нарешті повертається блудний батько Терези, той самий соціопат. Дівчинка всі вісім років прожила у місцевому монастирі, куди регулярно навідувався Спейд, та ображене дівча не хотіло з ним розмовляти… Тепер герой вважає, що батько повернувся до міста тільки тому, що зовсім скоро Тереза досягне повноліття й отримає чималі статки. До того ж цей самий соціопат, хворий на голову ветеран, колись шантажував його Габріель, адже знав, що її чоловік був колаборантом, тож у Спейда з ним незведені рахунки… Ситуація, що «спала» вісім років, прокидається і в одну мить перетворюється на жах і хаос. Невідомий мотоцикліст вночі перебуває на приватній ділянці біля будинку Спейда, шпигує, зазирає у вікна, і щезає у темряві, а потім якось стріляє в автівку, в якій Спейд їде разом з Терезою. А у монастирі невідомий прибулий «монах» розстрілює впритул шістьох монахинь…

Інша епоха, інший Сем Спейд, інший нуар. Тобто міні-серіал «Месьє Спейд» стосовно нуарної класики вже є очевидним постнуаром. Головний герой-детектив уже не закохується у ля фам фаталь (його кохання не минуло, проте фізично померло), він старий і постійно кашляє замість того, аби з брутальним шармом викурювати сигарету, і відвідує кладовище замість того, аби відвідувати ресторани чи казино. Внутрішній дискомфорт він долає зовнішнім нігілізмом і цинічними жартами, і щоденним ритуальним голим плаванням у величезному басейні, що також лишився від багатої дружини і йому «не по кишені»… У цьому сенсі Клайв Оуен здається ідеальним наслідувачем Гамфрі Боґарта, вірніше старості Гамфрі Боґарта: маскулінне обличчя ховає шрами душі і поступово вмираючі (може, від нікотину, а може, від задухи, спричиненої звуженням надто політичного світу) легені, суворість рис та емоцій ховає ностальгію за трояндовим ароматом, яким завжди пахла кохана жінка, що вирощувала трояндові сади. Оуен – це ніби старіший Боґарт не лише з «Мальтійського сокола», а й з «Касабланки».

Доволі цікаво, як настрій депресивного неонуара поєднується з типово романтичним антуражем, в якому фільмуються ромкоми на кшталт «Хорошого року». І здається, що по дорозі має проїхати на велосипеді чарівна Маріон Котіяр із хрустким багетом і фруктами у кошику… Але ні, натомість маємо мертвих і скривавлених монашок. Як і в «Мальтійському соколі», політично-історичне підґрунтя не просто є тлом, а визначає природу злочину і запитує природу моралі. «Всі не безгрішні», – нагадує банальну істину Спейд, коли дізнається, що мати-настоятелька монастиря під час війни роздавала зброю партизанам, і та зброя убивала колабораціоністів, з яких хтось напевно був ницою егоїстичною свинею, а хтось, можливо, лише хотів захистити родину, хтозна… Брудна політика звідусіль просочується у цю нібито приємну і теплу, і надихаючу, і поетичну буколіку. Навіть у найменших непомітних деталях. Приміром, у грубому образі сільського жандарма (Дені Меноше), котрий є запеклим голлістом, тобто консерватором-соціалістом і прихильником Шарля де Голля (власне, цим і пояснюється його потужна і буцімто безпідставна неприязнь до Спейда, адже режим де Голля тримав виразний антиамериканський курс).

До речі, як і в «Мальтійському соколі», тут є макгафін – загадковий предмет або об’єкт, навколо пошуків і таємничої цінності котрого розгортається конспірологічний сюжет. Там це була коштовна золота статуетка, прадавня реліквія, котра не лише мала матеріальну вартість, а й нібито уособлювала безмежну владу секретних орденів, які керують і маніпулюють цілим світом. Тут це… маленький алжирський хлопчик з великими чорними очима…

Анастасія Лях