Цей абсурдистський «богохульний» серіал темою й настроєм чітко римується із «Проповідником» 2016 року, лишень замість пастора Джессі Кастера у виконанні Домініка Купера, котрий буквально шукав Бога, монахиня сестра Сімона у виконанні Бетті Гілпін, котра шукає Святий Ґрааль. Проте монашка на відміну від пастора перевіряє і зрештою протистоїть не лише релігійним догматам і церковним побрехенькам, а й штучному інтелекту, котрий назвав себе новим Господом.
«Місіс Девіс» створив не Сет Роґен, який працював над «Проповідником», а Деймон Лінделоф. Саме Лінделоф раніше написав сценарій політичного сатиричного трилера «Полювання», де Гілпін зіграла головну роль і після прем’єри якого, власне, і спалахнула її акторська зірка. А ще раніше Деймон Лінделоф створив один з найцікавіших серіалів в історії телебачення «Залишені», де так само досліджував таємничі поняття божественності й вищої сили, тільки у драматичній тональності.
За сюжетом дівчинка Лізі зростає у родині фокусників і допомагає батькам-ілюзіоністам дурити публіку (це походження головної героїні, звісно, не є фактом випадковим, адже їй доведеться вирости, стати монахинею і кінець кінцем зрозуміти, що релігія – це теж великий фокус). А потім якось (як саме, глядач дізнається лише через кілька серій) Лізі перетворюється на сестру Сімону і відтоді мешкає у храмі разом з іншими сестрами, котрі усі разом варять і продають варення. Так-так, звичайне ягідне варення.
Та Сімона – не зовсім традиційна монашка. І не зовсім смиренна. Вона носить габіт (рясу), але плаття її замість спідниці має широченні штанини. Їздить верхи на коні і може управляти мотоциклом (і мабуть, уміє дзвінко свистіти). А ще вона заміжня. Тобто буквально є дружиною Ісуса Христа. Того самого. Тільки тут месія не проповідує, а тримає кафе, де готує різні смаколики, зокрема пікантний фалафель. І він темношкірий (до речі, британські вчені та ізраїльські археологи шляхом судово-медичної антропології нібито довели, що реальний Ісус був зовсім не білим, а дуже смуглявим зі смоляно-чорним волоссям).
Смотрите легально на MEGOGO
І ще Сімона не визнає верховенство штучного інтелекту на ім’я Місіс Девіс, котрий (чи котра, чи котре) контролює усі сфери сучасного людського життя і через гарнітуру цілодобово має доступ до кожного користувача, котрому легко вливає у вуха будь-яку інформацію (це вже не просто вічне протистояння науки і релігії, це підміна старого консервативного Бога новим передовим, тобто високотехнологічним, що можна назвати алюзією на роман Ніла Ґеймана «Американські боги», де стародавні божества протистояли сучасним модним ідолам – богам і богиням медіа, інтернету, гаджетів). Та Сімона принципово не користується ані телефонами, ані навушниками, ані взагалі жодною технологією, тож вона ніколи не розмовляла з Місіс Девіс напряму…
Через посередників і психологічні засоби маніпуляції Місіс Девіс все ж виводить норовливу й уперту Сімону на зв’язок. І пропонує монашці (котра усім серцем жадає знищити інтелект і врятувати людство від ярма фальшивого Всевишнього) угоду: якщо сестра віднайде і знищить Святий Ґрааль (як скаже про нього лідер-анархіст ексцентричного партизанського Спротиву: «найбільш заїжджений макгафін в історії»), то Місіс Девіс добровільно вимкнеться. У чому ж підступ? У тому, що Ґрааля типу не існує.
Нісенітний пригодницький (і частково романтичний, адже Сімоні доведеться згадати, що колись вона була Лізі, і зустріти старе мирське доІсусове кохання) квест монахині (котру то викрадають брутальні німці-байкери, то якийсь негідник підриває усі запаси закруток з варенням, то за проханням чоловіка-сина божого доводиться кидати місію і якогось дідька мчати у Ватикан, аби у тамтешній кондитерській купити торт для Папи…) насправді наповнений напрочуд дотепними казусами-перевертнями релігійних тезисів і доктрин.
Так, приміром, твердження про те, що «монахині – наречені Христа» набуває буквального значення, тож Ісус постає багатоженцем з нескінченно довжелезним списком дружин (і всі сестри полюбляють його фалафель). Догма про життя заради раю, тобто заради янгольських крил, знаходить відображення у новій реальності з новітнім комп’ютерним богом, де кожний користувач мріє вислужитися перед Місіс Девіс так, аби отримати заохочувальні статусні «крила» (типу як бонус у відеогрі), котрими можна хизуватися перед рештою безкрилих користувачів, наче ти обраний серед зграї лузерів (і неможливо не згадати красномовний постер «Залишених», на якому позаду головних героїв у виконанні Джастіна Теру і Керрі Кун зображена стіна у тріщинах – метафора муру з релігійних постулатів, що дав тріщину, – на якій обвалена штукатурка має силует двох янгольських крил).
Та найсмішнішим, мабуть, є жарт про ватиканську підземельну скарбницю, напхану взуттєвими коробками із диво-кросівками, що «ходять по воді».
Харизматична і сувора Бетті Гілпін надає серіалу, що може здатися безглуздою дрібничкою чи навіть блюзнірською дурістю, моці й ваги, реального значення, наче ця гонитва за Ґраалем має скінчитися справжнім одкровенням. Одкровенням у дусі тієї епічної сцени, в якій Сімона бачить безмежне поле, усіяне сотнями чи навіть тисячами піаніно лише задля того, аби якийсь старий, що сумує за померлою дружиною, віднайшов звук того самого інструмента, на якому грала його кохана…
Анастасія Лях
Місіс Девіс (Mrs. Davis)
2023 рік, США
Продюсери: Тара Ернандес, Деймон Лінделоф, Юджин Келлі, Оуен Гарріс, Алітеа Джонс
Режисери: Оуен Гарріс, Алітеа Джонс, Фредерік Е.О. Тойє
Сценарій: Тара Ернандес, Деймон Лінделоф
У ролях: Бетті Гілпін, Джейк МакДорман, Енді МакКвін, Кріс Діамантопулос, Елізабет Марвел, Томас Влашига, Катя Герберс, Марго Мартіндейл, Девід Аркетт, Бен Чаплін, Матильда Олів’є
Оператори: Джо Андерсон, Джей Кейтель
Композитор: Джефф Руссо
