Цей детективний міні-серіал з бездоганно імпозантним Еріком Баною в ролі спеціального агента (котрому благородна сивувата кучерявість пасує навіть більше, ніж Річардові Гіру) є одночасно і заручником, і боржником своєї дивовижної локації, котра попри зрілий спокійний шарм і щемливий драматичний виступ актора все ж таки є тут найголовнішим персонажем, який задає атмосферу, настрій, естетику і навіть ключову алегоричну проблему історії про загадкове убивство на тлі дикої (і лише зовсім трохи приборканої) максимально живої і максимально цілісної природи.
Абсолютно точно можна сказати, що жоден із нині існуючих детективних серіалів не може похизуватися настільки ж ефектним, радикальним, нетривіальним, екстраординарним, екстремальним початком, як «Неприборканий». У першій сцені автори показують нам двох зв’язаних страховкою альпіністів, що деруться вгору по височенній вертикальній скелі (тисячаметровий пік Ель Капітан, небезпечний і страшно складний гранітний моноліт у каліфорнійському Національному парку Йосеміті, що є канонічною вершиною в списку бажань найбільш шибайголових скелелазів). Аж раптом згори, коли до верхівки лишилося метрів сто, на них звалюється… труп молодої дівчини, що летить стрімголов наче камінь, заплутується в страхувальному тросі і ледь не скидає обох туристів у прірву…
Хвилинами пізніше на вершині юрмляться рятувальники і місцеві копи/ охоронці – рейнджери Національного парку Йосеміті. Останнім приїздить Кайл Тернер (Бана), насуплений і не надто ввічливий, але добре знаючий свою справу страж заповідника, котрий і браконьєрів вполює, що вбили ведмедя, і піде слідопитом по тропі, що призвела до понівеченого тіла безіменної юначки, вдягненої як хіпі, вмерлої як… здобич… Босоніж і зранена вона від когось заповзято втікала, відбивалася від взірцевих хижаків багатої тамошньої фауни: пуми чи койотів… На вигляд – маргіналка з комуни принципово немитих кочівників, що не зовсім санкціоновано обрали долину парку собі за імпровізований кемпінг. Але на руці особливе і явно елітне татуювання – хрестик чорнилом, до якого щедро додали чисте золото…
Навіть враховуючи той факт, що нічого більш вражаючого за ті перші сцени, де тіло звалюється на скелелазів, а герой Еріка Бани робить найпершу роботу криміналіста (огляд і фото ран, поки плоть ще не встигли поклювати стерв’ятники), висячи вздовж скелі на мотузці і покачуючись паралельно з трупом, що застряг у страхувальному тросі, допоки на Ель Капітан насувається гроза (і буквальна, і фігуральна, якщо говорити про ударну, наче грім і блискавка, розв’язку)…, надалі в серіалі немає, «Неприборканий» все рівно безумовно вартий уваги, і не лише через самовідданого й інтелігентно привабливого виконавця ключової ролі.
Рідко коли Каліфорнію можна побачити саме такою. Зазвичай кіно зациклюється на узбережному півдні цього штату, якщо не на прикладі заїждженого Лос-Анджелеса, то на крайній випадок на мріях, перекинутих через міст (чи застряглих на мосту) Сан-Франциско. Тим часом віддалена від океану центральна Каліфорнія – геть інакший, принципово інакший, космічно інакший всесвіт, настроєм ближчий до Вайомінгу і Монтани, ніж до затертих до глибокої душевної діри голлівудських пагорбів. І гігантський парк Йосеміті, що за розміром сам міг би бути окремим штатом, відкривається тут якщо не в повній, то в майже повній своїй красі: довжелезними водоспадами, довжелезними секвоями, гострими рельєфами гірського хребта Сьєрра-Невада, раптовою непроханою появою барибала на порозі, замріяними стадами оленів, лементливим вихором кажанів, котрих потривожили в печері, обережним косим поглядом пробігаючої повз сірої лисиці, загрозливою тріскачкою зеленої гримучої змії, що причаїлася в піску просто біля будинку…
Шоу делікатно торкається і індіанської теми (убита дівчина – напівкорінна з племені аванічі, і це є діагональним екскурсом в історію так званих війн Маріпоси, коли в середині дев’ятнадцятого сторіччя в однойменний каліфорнійський округ, на території якого нині розташований парк, прийшла біла армія і частково аванічів знищила, спаливши їхні нечисельні поселення, частково насильно відселила, створивши міф про войовничість і жорстокість цього племені). І в цьому контексті логічно та закономірно виступає образ мисливця (білого мисливця), що жене свою жертву до прірви в усіх можливих сенсах. Адже в повному дикої фауни парку все рівно найнебезпечнішим хижаком (як би не старалися койоти, пуми і стерв’ятники) лишається людина (біла, ну звісно ж, людина). І як колись аванічі стали небажаними для комфортного життя колоністів, так і тепер напівіндіанська дівчина завадила чиємусь зручному існуванню.
Упродовж п’яти з шести серій слід померлої невідомої уперто веде до ладно влаштованого на землі парку (та під землею) наркотрафіка. Та кримінальний трилер про наркоторгові розбірки всередині заповідної зони, на щастя, виявляється лише ширмою, за якою ховається драма-метафора про батьків і дітей, і зрештою хитромудрим чином сюжет пов’язує в єдину звивисту нитку (чи єдиний хіпі-браслет з кольорових бісерин на охололому посинілому зап’ястку) і самого Кайла Тернера, що постійно розмовляє зі своїм давно померлим маленьким сином; і його начальника (Сем Ніл), котрий, маючи непутящу доньку, виховує онуку і попри любов до дівчинки жаліється, що не мав такого плану на старості літ знову виконувати батьківську роль (і це зовсім невипадкові слова, бо ж батьківську роль він не виконав і замолоду також); і багато років тому зниклу в цій місцевості маленьку напівіндіанську рудоволоску, котру Тернер так і не зміг розшукати ні живою, ні мертвою; і безвісти зниклого білого туриста, що пропав якраз тоді, коли Тернер був убитий горем через утрату сина; і новоприбулу з Лос-Анджелеса молоду поліцейську, матір-одиначку, котра намагається перевчитися з міського копа на рейнджера, пересісти з джипа на коня, полюбити коней і весь дикий новий світ і… захистити маленького сина від батька, котрого синові краще не знати…
Так чи інакше всі лінії перетинаються і зупиняються в точці вічного конфлікту та вічної любові між дітьми і батьками; в підкреслено натуральних декораціях майже незайманої (а місцями займаної дуже грубо і дуже брудно) матінки-природи, котра є матір’ю для всіх без винятку живих істот, і люди всі, як би їй того хотілося чи ні, є її поганими і хорошими, невдячними і вдячними дітьми. І в цьому смислі парк – синекдоха цілої планети.
З одного боку, синекдоха планети, з іншого – метафора внутрішньої тюрми. Скількома кілометрами не простягався би величезний заповідник, він все рівно має обмеження, має чітко окреслений периметр; і наскільки диким не було би тут всередині життя, воно все рівно регульоване контролем (і той контроль далеко не завжди правильно вирівнює баланс між умовними мисливцями і здобиччю). І герой Еріка Бани, замкнувший самого себе на обмеженій території привида померлого сина, застряг і в трагедії, і в парковій зоні, так званій «комфортній зоні тотального дискомфорту». Допоки нарешті не позбавився власних демонів, вивільнивши на поверхню демонів іншого не менш трагічного, але набагато більш винуватого батька…
Анастасія Лях
Неприборканий (У глушині, Untamed)
2025 рік, США
Продюсери: Ерік Бана, Джон Веллс, Марк Л. Сміт, Ель Сміт, Кліфф Робертс, Тодд Блек, Томас Безуча
Режисери: Томас Безуча, Нік Мерфі, Ніса Гардіман
Сценарій: Марк Л. Сміт, Ель Сміт
У ролях: Ерік Бана, Сем Ніл, Розмарі Девітт, Лілі Сантьяго, Вілсон Бетел, Вільям Смайлі, Джо Голт, Джош Рендолл, Езра Френкі, Рауль Трухільо, Нікола Коррея-Дамуде
Оператори: Майкл МакДона, Брендан Курокі Уєгама
Композитор: Джефф Руссо
