Цей серіал у жанрі не солодкого, а дотепного і навіть проблемного ромкома нагадує одночасно два доволі старих проєкти: культове шоу «Секс і місто» у його золоту епоху кінця 90-х – початку нульових (до непотрібних продовжень у вигляді повнометражних фільмів і телесиквела «І просто так…») і романтичну комедію знову ж таки 2000 року «Зберігаючи віру» (режисерський дебют Едварда Нортона про те, як рабин і католицький священик закохалися у подругу дитинства – невіруючу білявку-кар’єристку). Створила шоу Ерін Фостер, спираючись на автобіографічну лав-сторі і власний непростий вибір, який колись довелося зробити.
Замість Нью-Йорка, котрому серіал «Секс і місто» зізнавався у вічному коханні, дія цього шоу розгортається у Лос-Анджелесі, проте без фокусування на специфіці і характері міста (і до речі, в одній зі сцен головна героїня у виконанні Крістен Белл, озираючись на мангеттенські секс-пригоди Сари Джессіки Паркер і компанії, говорить, що саме «Нью-Йорк – найсексуальніше місто на планеті»). За сюжетом модна містянка Джоан (Белл), котрій добряче за тридцять, а стосунки так і не склалися, разом із сестрою (Джастін Люпе), теж одиначкою, веде популярний подкаст про побачення і секс. А потім на одній із вечірок у друзів, куди серед інших завітали якийсь самотній щойно розлучений і якийсь самотній рабин, знайомиться із симпатичним і сексуальним чоловіком (Адам Броуді) з упевненістю, що саме цей розлучений, а інший, насуплений з бородою і кучерями, – рабин. Та невдовзі з’ясовується, що насправді все навпаки, і рабином є той, хто їй так сильно сподобався…
Проблема у тому, що рабин (в котрого ще й ім’я нарочито біблійне – Ной) , не дивлячись на незашореність і ліберальність, абсолютно залежний від думки своєї єврейської спільноти, бо прагне стати головним рабином і щиро вважає це справою свого життя…, до того ж має дуже єврейську маму, колишню єврейську наречену (котру його мама бажає бачити поряд із сином) і загалом ясно що підкреслено юдейський лайфстайл. А Джоан не лише відверто розмірковує на широку публіку про інтим (це менший з її найбільших «недоліків»), та ще й на додачу є шиксою (неєврейкою) і геть зовсім не вірить у Бога. Чи є майбутнє у стосунків між настільки різними людьми?..
Нагадаю, що Керрі Бредшоу у виконанні Сари Джессіки Паркер (так само як і її подругам Саманті, Міранді та Шарлотті) теж було за тридцять і вона була колумністкою: вела колонку про секс в одному з модних глянцевих журналів, так само спираючись на власний сексуальний досвід і досвід власних переважно невдалих стосунків (і паралельний досвід найближчих подруг). І розмови, які веде Джоан із сестрою, абсолютно алюзують до прямолінійних бесід між відомою четвіркою, котра щоденно вдавалася до аналізування постільних одкровень чи констатації постільних буденностей, посьорбуючи коктейлі «Космополітен». Хоча Джоан зосереджується не стільки на фізиці, скільки на ментальності взаємин… попри тестування для прямого етеру інноваційного вібратора.
Смотрите легально на MEGOGO
Цікаво, що Джастін Люпе, котра зіграла сестру героїні, що намагається влитися в єврейськість свого бойфренда, і котра намагається переконати Джоан не ламати своє «я» під чужу реальність, раніше зіграла дружину брата головної героїні у серіалі «Дивовижна місіс Мейзел», і там її персонажка-неєврейка, що вийшла заміж за єврея і навернулася, настільки тотально і маніакально юдеїлась, що виглядала максимально комічно й неоковирно (а тут за максимальні незграбність і комічність відповідає актор Тімоті Сімонс в образі старшого брата Ноя, котрий з одного боку живе без жодного «але» за правилами єврейського матріархату і цілковито слухається матір і дружину, проте з іншого – перманентно мріє бодай на хвилинку вирватися зі свого полону в альтернативний світ атеїстичної фривольності чи просто холостяцької свободи, у дивовижно-чудернацький світ білявих шикс, які обговорюють секс-іграшки замість бар-міцви… до речі, Міріам Мейзел вдалося поєднати образи єврейської дружини, що бездоганно готує кошерну грудинку на Йом Кіпур, і розкутої емансипе, що оголює зі сцени і незручну інтимну правду, і на п’яну голову трішечки груди).
У першій серії на вечірку з умовним дрес-кодом «шльондра» Джоан вдягає вінтажну шиншилову шубу, котру «дістала з дідової шафи», на що подруга каже «обережно, бо хтось тебе фарбою обіллє». Та велика безсоромно натуральна шуба – не просто висміювання немодних «багатих» луків чи критика старомодної неекологічної розкоші, а ще одне очевидне звернення до серіалу «Секс і місто» і його ікони Керрі Бредшоу, котра тричі за серіал (і четвертий раз у повнометражному фільмі) вдягала довгу пухнасту натуральну шубу, котру поєднувала з легкими сукнями і літніми босоніжками. Тоді цей невиправданий шик ще не був моветоном, і Керрі попри хутро лишалася у трендах з її еклектичним смаком, гострим (як для жіночого глянцю) словом і не надто феміністською гонитвою за Суперменом. Сьогодні, роблячи іронічний омаж у шубі, авторка Ерін Фостер наголошує, що епоха суттєво змінилася і лайфстайл «Сексу і міста» лишився в минулому, і Джоан напевно що чесніша і з глядачем, і з собою, ніж була Керрі, бо їй не потрібні ані фешн-демонстрації, ані недосяжний принц…, вірніше принцесова ілюзія про принца.
Та разом із тим проблеми стосунків через кілька десятиліть лишилися тими самими. І так само недоладний піджак на чоловікові (або недоречний букет у руці), що ще вчора здавався мрією, сьогодні може викликати відразу (чи один недоладний жест, чи одна фальшива інтонація можуть на раз убити фантазію про «того самого»). І якби це був фінал однієї із серій «Сексу і міста», він завершився би друкованими словами колумністки на кшталт чергового риторичного запитання до себе й аудиторії: «А чи будь-які стосунки ґрунтуються на тому, що себе так чи інакше доводиться ламати задля того, щоби бути із кимось разом?..». І в найгіршому випадку доводиться ламати віру чи… маскувати невіру.
І таки дійсно «ніхто цього не хоче». Але всі це роблять. Всі щось або когось удають…, як Джоан на початку удавала шльондру у шубі, а кілька серій поспіль погодилася (чи майже погодилася) удавати єврейку…, особливо тоді, коли побачила на власні очі, як єврейка, удаючи ортодоксальну, хом’ячить на кухні прошуто, поки ніхто не бачить…
Анастасія Лях
Ніхто цього не хоче (Nobody Wants This)
2024 рік, США
Продюсери: Ерін Фостер, Крістен Белл, Стівен Левітан
Режисери: Ґреґ Моттола, Карен Мейн, Ханна Фіделл, Оз Родрігес, Лоуренс Тріллінг
Сценарій: Ерін Фостер, Джейн Беккер, Ліндсей Голдер, Рон Вайнер, Ноель Вальдівія, Ніл Шах, Пат Рейган, Раян Вернер, Барбі Адлер, Нікі Шварц-Райт, Крейг Дігрегоріо
У ролях: Крістен Белл, Адам Броуді, Джастін Люпе, Тімоті Сімонс, Това Фельдшух, Стефані Фарасі, Пол Бен-Віктор, Джекі Тон, Емілі Арлук, Шеррі Кола, Шайло Бірман, Стівен Тоболовскі
Оператор: Адріан Коррея
Композитор: Дункан Блікенстафф
