kinowar.com

Ноктюрн (Nocturne)

Зачекайте, будь ласка...

Не те щоби творці серіалу зуміли «зіграти ноктюрн на флейті водостічних труб», але певний музичний настрій (навіяний таємничістю і депресивністю надто тихої, лячно тихої ночі) в цьому детективному шоу точно присутній. Саме посеред тихої ночі найнебезпечніший в’язень психіатричного ізолятора у Пенсильванії Юрек Вальтер (зірка і співавтор гучного «Юнацтва» Стівен Ґрем) щось таке нашіптує-нашіптує-нашіптує іншому в’язневі за стіною, й останній кінчає життя самогубством, розбігшись і вдарившись обличчям об мур… І так само посеред тихої ночі десь на провінційних задвірках тієї самої Пенсильванії просто на дорозі нізвідки перед автомобільними фарами з’являється напівживий змучений хлопчик Мікаель Фрост, що був викрадений три роки тому (разом із сестрою) і вважався загиблим (начебто від руки Юрека Вальтера – але попри доведеність інших викрадень і убивств це доведеним не було – чи його так і не знайденого можливого спільника).

Через раптове шокуюче повернення хлопчика з того світу до справи повертаються і ключові фігуранти старого незавершеного розслідування: детектив місцевої поліції Йона Лінн (Лів Шрайбер) і донька колишнього напарника Йони, що під час того діла страшно пиячив, бив дружину (котра, між іншим, теж безслідно зникла під час розслідування) і зрештою скоїв суїцид…, тверда і жорстка Саґа (так, як Саґа Норен із поліції Мальме у культовому дансько-шведському серіалі «Міст») у виконанні Зазі Бітц (поліцейська, що працює під прикриттям і ловить наркоторговців Маямі, проте стрімко кидає життя і роботу під сонцем і пальмами, і кокаїном…, аби повернутися назад до рідних холодних пенсильванських сосен, до не надто приємної пам’яті про мертвого батька-аб’юзера-алкоголіка, без вісти зниклу мачуху, рідну матір-шизофренічку і заплутану мозаїку так і нерозгаданого серійного маніяка… та напевно що до єдиних приємних спогадів про свого хрещеного Йону Лінна, котрий, втративши власних дружину і доньку, замінив їй у певному сенсі батька й наставника…; і до речі, саме голку пенсильванського хвойного виду сосна колюча або ж pinus pungens Йона знаходить на вцілілому хлопцеві, що через травми і фізичні, й емоційні нічого конкретного про свого викрадача чи викрадачів сказати не може, проте знахідка значно звужує територію пошуку місця утримання і тортур над дітьми).

Цікаво, що вступна сцена очевидно та навіть нарочито відсилає до відомої сцени з «Мовчання ягнят»: тієї, де після візиту Клариси Старлінг Ганнібал Лектер щось нашіптує-нашіптує-нашіптує ув’язненому Міґґсу, котрий кинув у Кларису спермою, і той вдавлюється на смерть власним язиком… Замість Клариси тут, у серіалі «Ноктюрн», спершу основним візитером Юрека Вальтера і кимось на кшталт друга (чи радше полоненого токсичної дружби) стає молодий, щойно переведений до ізолятора тихий, чуйний і безвідмовний (схоже що сильно закомплексований і позбавлений справжніх дружніх і тим паче романтичних зв’язків) санітар Карл (стримано інтригуючий і складніший, ніж здається на перший погляд, Рорі Калкін). А потім до психлікарні під прикриттям потрапляє і Саґа, щоби розговорити Юрека і, можливо, обмінятися з ментально привабливим і ментально страшним доктором зло сокровенними таємницями про «ягнят» і дитячі травми…

Питання: наскільки чудовий (але начебто позбавлений інфернального вогника в погляді) актор Стівен Ґрем спроможний надати потенційному злу всередині своєї лицедійської багатогранності таких об’єму і тонкощів, щоби не луснути у порівнянні з масивом і монументом Ентоні Гопкінса, наче повітряна кулька… А порівняння автори серіалу нав’язали самі, тож… Можна сказати, що Ганнібал Лектер у виконанні Гопкінса та Юрек Вальтер у виконанні Ґрема – це ніби… арія і ноктюрн…, а точніше драматична структурна арія і меланхолійний хвилеподібний ноктюрн (нагадаю, що саме арію – вступну арію, що передує тридцяти варіаціям для клавесина «Гольдберг-варіації» Йоганна Себастьяна Баха – Лектер слухає на касетному магнітофоні під час феєричної кривавої втечі з тимчасової камери в судовій будівлі Мемфіса, де він серед іншого буквально зрізає лице з одного зі своїх охоронців).

«Ноктюрн» – американська екранізація роману «Пісочний чоловік» (четвертої книги детективного циклу про розслідування комісара стокгольмської поліції Йони Лінна за авторством стокгольмського письменницького подружжя, що виступає під єдиним псевдонімом Ларс Кеплер), в якій події перенесені зі Швеції до Пенсильванії, з околиць Стокгольма на околиці Філадельфії, але імена персонажів при цьому збережені оригінальні скандинавські, що сходу впадає в ухо і напевно що дещо його ріже невідповідністю звучання імен і вигляду облич, яких ті імена стосуються. Проте доволі швидко різання по вухах переключається на різання по… ностальгії… Адже «Ноктюрн» звучить і виглядає доволі олдскульно і місцями навіть вінтажно (як «дядькові» вуса на максимально спокійному і принципово неголеному лиці Ліва Шрайбера). І він так само органічно мішає американську детективну традицію з нордичною, як шотландський серіал 2025-го «Відділ нерозкритих справ» змішав детективну традицію скандинавську з британською… І зрештою може навіть таке статися, що пенсильванські соснові голки і пенсильванський… бруталізм штрикнуть і зґвалтують нас, глядачів, трохи глибше, ніж стокгольмський синдром…

Анастасія Лях

Ноктюрн (Nocturne)

2026 рік, США

Продюсери: Джон Главін, Ровен Жоффе, Дороті Фортенберрі, Тана Ньюджент Джеймісон, Баррі Джоссен, Гізер Кадін, Ойстейн Карлсен

Режисери: Джо Чеппелл, Аллен Колтер, Логан Кібенс, Тім Ван Паттен

Сценарій: Ровен Жоффе, Джон Главін

У ролях: Лів Шрайбер, Зазі Бітц, Стівен Ґрем, Рорі Калкін, Білл Кемп, Кріссі Метц, Пурна Джаганнатан

Оператори: Джон Грілло, Ерік Мойньєр, Девід Франко

Композитор: Toydrum

Зачекайте, будь ласка...

Відгук про серіал Ноктюрн (Nocturne)

Коментарі