Мабуть, жоден спін-оф не був настільки виправданий, як цей – серіал-сиквел і водночас відгалуження повнометражної стрічки 2022 року «Бетмен». У фільмі Метта Рівза антигерой Пінгвін у невпізнаваному виконанні Коліна Фаррелла фігурував яскраво чи радше потенційно яскраво, проте дуже коротко, і той нереалізований потенціал просився на поверхню усіма фібрами суперечливої пінгвінової душі. У серіалі під віртуозно накладеним гримом уже впізнаються і погляд, і вайб Фаррелла, а за повної відсутності супергеройських костюмів Готем тут виглядає як ніколи реалістично і як ніколи по-справжньому схожим на Нью-Йорк.
Дія шоу розгортається одразу після подій, котрими скінчився фільм. У теленовинах нам нагадують, що терорист Загадник підірвав міську дамбу, через що велика вода затопила і геть знищила найбідніші готемські квартали (до елітних районів вода ясно що не дійшла, тож гнилий і продажний істеблішмент, і пихаті товстосуми, і мафія з чиновниками зовсім не постраждали, як завжди). Також у новинах повідомляють, що після вбивства мафіозного боса Кармайна Фальконе (Джон Туртурро) готемський кримінальний світ очолив син покійного Альберто Фальконе (відомий за серіалом «Дивовижна місіс Мейзел» Майкл Зеген, в якого тут дуже скороминуща партія), знаний своєю наркотично-алкогольною залежністю і (між рядками) нездатністю серйозно вести справу і тим паче керувати серйозним синдикатом.
Тим часом у готемській тюрмі просиджує штани бос іншого мафіозного клану – Сальваторе Мароні (Кленсі Браун), котрого покійний Кармайн підставив і відповідно посунув. Пронира Оз «Пінгвін» Коблпот після гарячої новини швиденько навідується до лофта вбитого Фальконе і до сейфа з коштовностями і компроматом. Коли ж молодий Альберто застукує Освальда біля батькової схованки, а потім ще й демонстративно ставиться до того як до підлеглого й усіляко принижує, Пінгвін не стримується й застрелює (імпульсивно чи інстинктивно) зухвалого наркомана-мажора. Та перед тим молодик устигає розповісти про свій амбітний бізнес-план випустити на ринок абсолютно інноваційний революційний кайф…
Серіал-спін-оф – це історія становлення і сходження Пінгвіна до великої влади у Готем-сіті, історія перетворення з пішака на хазяїна міста. І оскільки лиходій, як заведено в сольниках про лиходіїв, подається як протагоніст-антигерой, йому має протистояти антагоніст (теж лиходій, але такий, котрому глядач не симпатизує і не співчуває). Таким антагоністом тут виступає Софія Фальконе (Крістін Міліоті з нетривіального ромкома «Зависнути у Палм-Спрінгс»), сестра Альберто, вбивця-соціопатка, що через чимало років несподівано повернулася додому з психлікарні Аркгем (тієї самої, де сидів чи сидить Джокер) і теж відчула солодко-п’янкий присмак цілковитого всевладдя…
Смотрите легально на MEGOGO
Звісно, неможливо не паралелити образ Пінгвіна Фаррелла з образом Пінгвіна Денні ДеВіто. Та так само, як фільм Метта Рівза намагався максимально відійти від позиціонування коміксу як неодмінно супергеройського екшна з нарочито фантастичними чи фантазійними елементами, запропонувавши глядачеві натомість похмурий реалістичний детективний нуар про політику, кримінал, корупцію, аморальний цинічний бруд у мегалополісі (навіть більш реалістичний і суттєво похмуріший, ніж то зробив Крістофер Нолан у своїй трилогії, зокрема у «Темному лицарі»), так само спродюсований тим же Рівзом серіал зумисно і категорично заперечує будь-яке відхилення від реалізму чи навіть гіперреалізму. Тож Пінгвін Фаррелла не зростав у каналізації з пінгвінами, кинутий рідною матір’ю через потворну зовнішність (навпаки, мати його щиро любить, надихає, підбадьорює, спонукає, називає «красунчиком»), він просто має пінгвіноподібну ходу і довгий гачкуватий пінгвіноподібний ніс (доповнений заячою губою і шрамами); його метафорична «каналізація» – це бідний район і бідний соціальний прошарок, з яких він виріс; його недуга – не фантазійні перетинчасті лапи, а запущений артроз; він не жере сиру рибу (їсть звичайні сендвічі й бургери і полюбляє, коли побільше огірків), проте погрожує словами «випотрошу тебе, наче рибу»…
Якщо «Бетмен» був детективним нуаром, то «Пінгвін» – нуар кримінальний. Реалізм і нуарність продовжуються тут слідом за фільмом практично безшовно, плавно витікають із прорваної дамби і перетікають у рясний дощ, який щедро поливає показний Пінгвінів спорткар кольору стиглої сливи. Звісно ж, автори змушують нас симпатизувати «потворі», і тому навіть зовнішність антигероя перестає бути огидною, стає здебільшого жалісною і водночас такою, що мужньо переборює біль і робить вигляд, що не потребує жодного стороннього співчуття. Не кажучи вже про внутрішній світ, про характер, мотиви, вчинки. Цей новий погляд на старого товстуна Оза – людський погляд на справжню людину, не на комікс-персонажа. На людину (нехай і злочинця), котра трепетно і турботливо ставиться до хворої на деменцію матері; котра шукає привід не застрелити наляканого хлопчину, що став свідком надто серйозної справи, і робить того своїм помічником, бо «дітям бідних кварталів» («дітям вулиці», «дітям каналізації») варто триматись разом проти системи; котра інколи жартує й інколи навіть виказує свою внутрішню дитину, що так і не подорослішала попри вбивчі для мрійників і інфантилів реалії Готема (та його темний бік схожий на темний бік Френка Андервуда, тож може зрадливо пальнути у будь-яку мить).
Так, автори точно згадали, що пінгвін – це неоковирне, проте дуже миле створіння…, котре втім інколи здатне вступати у вельми жорсткі і криваві бійні. І хоча епітет «милий» украй далекий від образу Освальда Коблпота, та своєрідні чарівність і шарм, і неглибоко захована вразливість у ньому очевидно присутні і в серіалі максимально живі. І як будь-який із живих, що перебуває у прозі брудного матеріального світу поза поезією чистих духовних ілюзій, Пінгвін має комплекси і страхи, котрі наполегливо перекриває его й амбіціями, жаліє себе і ненавидить, і разом із тим бачить себе посередині між мучеником і диктатором. І є у першій серії геніальний глибоко психологічний і знову ж таки глибоко прореалістичний нібито буденний момент, коли, заходячи у метро, Освальд, котрому через артроз очевидно важко довго ходити і довго стояти, дивиться на порожні місця для інвалідів…, але не сідає. І в цьому, мабуть, його головна відмінність від Джокера (Джокера у виконанні Хоакіна Фенікса): будучи інвалідом, він не дозволяє сприймати себе інвалідом, тоді як Артур Флек, будучи клоуном, дозволив сприймати себе клоуном.
Анастасія Лях
Пінгвін (The Penguin)
2024 рік, США
Продюсери: Метт Рівз, Колін Фаррелл, Крейг Зобел, Ділан Кларк, Лорен ЛеФранк
Режисери: Крейг Зобел, Гелен Шейвер
Сценарій: Лорен ЛеФранк, Еріка Л. Джонсон, Нік Таун, Ноель Валдівія, Джон МакКатчон, Бріана Гібсон, Владімір Цвєтко, Боб Кейн, Білл Фінгер
У ролях: Колін Фаррелл, Крістін Міліоті, Рензі Феліс, Майкл Келлі, Кленсі Браун, Майкл Зеген, Шогре Аґдашлу, Дейдра О’Коннелл, Кармен Іджого, Скотт Коен, Тео Россі
Оператори: Дарран Тірнан, Джонатан Фрімен, Зої Вайт
Композитор: Майкл Джаккіно
