Поділ (Розрив, Severance)

«Поділ» – серіал стрімінга Apple за участю Адама Скотта, Джона Туртурро, Патриції Аркетт та Крістофера Уокена. Це науково-фантастична антиутопія у дусі «Чорного дзеркала», чорна трагікомедія і водночас тонкий та інтелектуальний психологічний трилер про задушливу корпоративну культуру, роздвоєння особистості, класичну маленьку людину, змушену усе життя грати роль слухняного безвідмовного гвинтика тупої і незрозумілої системи. Провідним режисером виступив комік Бен Стіллер, що колись вже знімав історію про маленьку людину, її страх та водночас рішучість вийти з футляру та відчути свободу («Неймовірне життя Волтера Мітті»).

Дуже часто ми нарікаємо, що не вміємо відключати мозок від роботи, переключатися після робочого дня на відпочинок, сім’ю, дім…; що «тягнемо роботу додому». І так само у зворотному напрямку: на роботі голова болить від особистих проблем, від сварок з коханими або заборгованості по іпотеці… І можливо, теоретично було б непогано пройти процедуру «розподілу» спогадів: на роботі пам’ятати лише те, що стосується роботи (і тим самим різко підвищити продуктивність і ефективність праці, бо не доведеться знов і знов відволікатися на власні трабли та інтимні думки), а вдома пам’ятати лише те, що існує поза роботою, за стінами офісу.

Саме таку процедуру (необоротну) добровільно проходять співробітники загадкової корпорації Lumen. Зокрема менеджер середньої ланки Марк (Адам Скотт), для котрого сумнівна операція – шанс з головою зануритися в роботу і забути смерть коханої дружини. І здавалося б, Марк виглядає щасливим (хоча кожного разу за п’ять хвилин до дев’ятої ранку він щиро плаче перед тим, як переступити поріг корпорації). Та одного разу біля його будинку з’являється екс-працівник Lumen, який представляється найліпшим другом Марка, здається напівбожевільним і каже, що йому якимось дивом вдалося зламати чіп, розділяючий спогади, і нарешті повернути свою цілісну особистість. Та не без побічних ефектів. І він риторично запитує Марка, чи знає той, що насправді коїться у глухих стінах компанії Lumen…

«Поділ» – не лише напрочуд розумний, проблемний і сучасний серіал, критикуючий корпоративну культуру, що спотворює особистість і обертає нас на болтики і шрубчики велетенського ненажерливого механізму у дусі машини з культової дистопії «Метрополіс». Це до того ж безумовно стильна і атмосферна декорація світу без волі, голосу, змісту і свіжого повітря. Офіс Lumen (слово з англійської означає «просвіт», і це, звісно ж, знущальний жарт, бо жодного просвіту в стінах герметично запаяної корпорації-пастки немає, і звільнитися і буквально, і фігурально від цих лещат неможливо) виглядає стерильно, як лікарняна палата, з довгими білими коридорами і холодними скупими кабінетами зі зловісно низькими стелями, готовими ось-ось розплющити маріонетковий офісний планктон, і без жодного вікна. А ретрофутуризм, виражений опуклими моніторами 80-х, зеленим ковроліном, бетонно-фанерними інтер’єрами, коричневими краватками і темно-синіми піджаками, відсилає у невимовно суху і сіру радянщину, де однорідна маса безмовних інструментиків слухняно робить беззмістовну дичину під всевидячим оком Великого брата (атмосферою автори, певна річ, посилаються на «1984» Джорджа Оруелла).

Смотрите легально на MEGOGO

На синіх екранах моніторів бігають «страшні цифри», і жоден з робітників не має уявлення, що саме робить. Може, статистично досліджує океанічні глибини чи космос. А може, редагує фільми, видаляючи нецензурну лексику… Lumen скидається на більш похмуру версію «статистического учреждения» з радянської комедії «Служебный роман», а сувора директорка у виконанні Патриції Аркетт – на зловісну версію Калугіної.

Водночас критика спертої, давлячої, висушуючої корпоративної культури, що перетворює людей на урюк, римується з німецькою трагікомедією «Тоні Ердманн». А мотив розділення особистості – той самий мотив доппельгангерства, лишень без чорно-білого розмежування світлого і темного «я», бо у даному випадку особистість розламується не на злу і добру і навіть не на сильну і слабку, а скоріше на невиліковно і виліковно підневільну, і у останньої ще є маленький шанс стати дійсно свободною.

Анастасія Лях