Серіал у жанрі психологічного трилера про загадкову секту з перевиховання важких підлітків Wayward (перекладається як «Неслухняні», «Неспокійні», «Мінливі», «Заблудлі», «Норовливі»), де події відбуваються у закритому навчально-терапевтичному закладі з доволі темною методикою під назвою Tall Pines («Високі сосни») жодного стосунку до містичного серіалу 2015 року «Вейворд Пайнс» (Wayward Pines перекладається як «Мінливі сосни») не має, хоча містики тут теж нібито вистачає, а з містечка, де розташований заклад, нібито теж практично неможливо вибратися, навіть якщо незбагненне «щось» утримує тут не фізично, а емоційно… або ж з подачі… гіпнозу чи… фатуму.
Розповідь розпочинається з Торонто. 2003 рік. У звичайній середній школі міцно товаришують дві старшокласниці Лейла та Еббі. Вони трохи прогулюють уроки, трохи курять травичку…, але начебто не роблять нічого жахливого і кримінального. Лейла – підлітка з не надто благополучної родини, виховується матір’ю-одиначкою, котра сидить у телевізорі і майже не звертає на доньку уваги; до того ж дівчина переживає смерть старшої сестри, котра загинула за дивних обставин, і Лайла була тому чи то свідком, чи то винуватицею… Еббі – дитина з елітної сім’ї і має все, чого не має подруга: гроші, обох батьків, живу старшу сестру…, проте тато вічно нею незадоволений і якось навіть назвав «паразиткою»…
Зрештою обидві тінейджерки опиняються у дуже специфічній перевиховній установі Tall Pines, «серед долин і пагорбів Вермонта», як красиво каже рекламний ролик (на півночі американський штат межує з канадським Квебеком, але відстань з Торонто, що ближчий до Нью-Йорка і Пенсильванії, все одно чимала, тож юні життя переїжджають далеко від дому, причому, як з’ясується потім, не тільки буквально, а і метафорично, адже мета академія – розірвати із домом зв’язок). І треба сказати, трансфер з вільного життя в Канаді у підневільне життя в Америці виглядає сьогодні доволі символічно і, звісно, політично, коли американці тікають від трампістського режиму до насамперед найближчої ліберальної Канади (і в цьому контексті варто неодмінно згадати і серіал-антиутопію «Розповідь служниці», де за сюжетом в альтернативних Штатах установилася релігійно-військова диктатура, а сусідня Канада лишалася територією волі і демократії, причому «Розповідь служниці» стартувала акурат 2017-го, коли Трамп вступив у свій перший президентський термін).
Еббі до закладу відправляють батьки, котрих не зупиняє навіть жорстко насильницька процедура «перевезення», а по факту викрадення. А Лайла добирається до «Високих сосон» самотужки, маючи надію і рішучість урятувати найліпшу подругу. Там дівчата крок за кроком знайомляться з суворими (а подекуди відверто химерними) правилами, іншими учнями… чи радше пацієнтами (лютими, а подекуди… відверто химерними, і лише зрідка привітними), ну і з самою директоркою та неординарною психотерапевткою Евелін Вейд (магнетична Тоні Коллетт із диким поєднанням пацифістської велелюбності і радикальної тиранії)… Паралельно в містечко прибуває нетрадиційна пара: вагітна дружина і молодий чоловік-коп, який є жінкою-транссексуалом (останнього зіграв бігендерний канадський автор і актор Мей Мартін, який за сумісництвом є і творцем цього шоу), і їхня майбутня дитина є об’єктом сильного інтересу Евелін Вейд…
Очевидно, що проєкт Wayward виходить далеко за рамки класичного психологічного трилера чи психологічного горору про сектантський культ, епатажне непохитне лідерство, маніпуляції масовою й індивідуальною свідомістю. Хоча коли антигероїня Коллетт монотонно начитує своє фірмове кодування-закляття («Лежачи на спині, ти слізно кличеш маму. Вона стоїть обличчям до стіни, спиною до тебе. Дзвонить дзвіночок. Мама повертається до тебе, вона мовчить, але її рот широко відкритий. У роті в неї двері»), здається, що все зрозуміло і зовсім не ново: всі секти – це згуба і зло, а всі лідери культів – це тією чи іншою мірою чарльзи менсони, так само зло абсолютне – деспотизм щодо дітей і виховок за дуалістичним принципом батога і пряника.
Проте серіал «Проблемні» явно націлений не на те, щоби викликати в глядачеві банальне відторгнення тоталітаризму і фанатизму, а на те, щоби спровокувати роздум на тему, на яку раніше всі міркування і відповіді здавалися однозначними і категоричними. Адже раніше поняття секти не мало ніякого негативного трактування, не асоціювалося із шкідливим зомбуванням, не ототожнювалося із закликами до вбивств і самогубств… Воно означало лише певне вчення й об’єднання у групу з певною метою. І якщо відкинути зникнення та смерті учнів академії Tall Pines, то можна розчистити дорогу до прийнятних і цікавих тезисів не такої вже і темної і не такої вже і зловісної ідеології, яка недарма уходить корінням у 1970-ті, в культуру мирних і ліберальних хіпі, котрі найбільшим даром і правом вважали повну свободу (свободу від походження і коріння зокрема).
«Не будь Джеком Ніколсоном» – радить бунтівній Лайлі одна з учениць терапевтичної установи, натякаючи ясно що на Макмерфі з культової драми «Пролітаючи над гніздом зозулі», де герой до останнього не хотів миритися із системою та глухими стінами, проте все рівно у фіналі зазнав трагічної поразки. «Джеком Ніколсоном у фільмі «Краще не буває»?» – віджартовується Лайла (у цьому ромкомі персонаж Ніколсона, будучи невротичним письменником-мізантропом-самітником з ненавистю та презирством до всіх і всього, перевиховувався у «нормальну людину», здатну на найсвітліші почуття).
Насправді, якщо знову ж таки відкинути суто кінематографічну зловісність, Евелін Вейд проповідує аж ніяк не садизм над дітьми, а всього лише ідеологію «чайлд фрі»… і резонно аргументує свої позицію і систему тією тверезою даністю, що без винятку всі батьки, татусі і матусі, так чи інакше псують і травмують своїх дітей, і роблять більшою чи меншою мірою схожими на самих себе, і це замкнене коло продовжується із покоління в покоління… Вийти у двері (пройти таємничий ритуал «стрибка») – значить розірвати генеалогічний зв’язок, а отже розірвати коло… Зелені двері, котрими повниться гіпнотична ілюзія, і зелені жаби, котрими повниться лісова оздоровча місцина, виглядають алюзією на чудесне казкове перетворення і чудесну казкову мандрівку (навіть якщо чудеса темні і дискомфортні, і лячні…). Вагітна диво-дитям Лора Редмен, колишня випускниця Tall Pines (Сара Ґадон) – алюзія на вагітну Розмарі Вудгауз з психологічно-містичного горору «Дитина Розмарі». От тільки диво тут не в тому, що батьком є Сатана, а в тому, що ця дитина не відчуває жодного зв’язку із батьками, так само як її матір не відчуває жодного зв’язку з власним дитям…, тож можна сказати, що це перша та єдина дитина у світі, що від народження є цілком і повністю самостійною особистістю, чистою як білий аркуш і позбавленою будь-якого кровного впливу… Ну і що в цьому поганого?..
Анастасія Лях
Проблемні (Неслухняні, Wayward)
2025 рік, Канада
Продюсери: Мей Мартін, Раян Скотт, Бен Фаррелл, Ханна Дж. Маккей, Дженніфер Кавая, Бруно Дюбе, Ейрос Лін
Режисери: Мей Мартін, Ейрос Лін, Джон Фосетт, Ренука Джеяпалан
Сценарій: Мей Мартін, Раян Скотт, Еванжелін Ордаз, Мохамад Ель Масрі, Кім Стіл, Кайла Лоретт, Алекс Елдрідж, Міша Ошерович
У ролях: Тоні Коллетт, Мей Мартін, Сара Ґадон, Алівія Елін Лінд, Сідні Топліфф, Брендон Джей МакЛарен, Ґейдж Манро, Ізольда Ардіс, Таттіавна Джонс
Оператори: Кетрін Лутес, Крейґ Вроблескі
Композитор: Марі-Гелен Делорм
