Буш – такий самий злочинець, як і путін. Стрімінговий сервіс Apple TV+ випустив шокуючий міні-серіал «П’ять днів у лікарні», заснований на однойменній документальній книзі Шері Фінк і присвячений ураганові «Катріна», найпотужнішому за сто останніх років американської історії, що у серпні 2005 року призвів до руйнації дамби і затоплення Нового Орлеана. Сценаристом і режисером виступив Джон Рідлі, автор оскароносної стрічки «12 років рабства» і кримінального серіалу-антології «Американський злочин». Головні ролі виконали Віра Фарміґа і Черрі Джонс, котрі точно мають отримати за свою гру найпрестижніші у світі ТБ номінації. І взагалі це потужне, вражаюче, чесне, сповнене несамовитих людських страждань і злочинного політичного цинізму шоу має забрати найбільший оберемок нагород.
Щодо жанру перед нами одночасно і драма-катастрофа, і драма виживання, і медична драма, і частково кримінальна драма, адже оповідь починається із допиту-флешфорварда працівників новоорлеанської лікарні «Меморіал», котрі згадують невимовну трагедію і справжнісіньке пекло, на яке їх прирік уряд впродовж п’яти днів після шторму, з мінімальними запасами їжі і питної води (оскільки підвал з харчовими припасами затопило), з обмеженою кількістю ліків, з непрацюючими туалетами, в смертоносних умовах антисанітарії, надвисокої вологості і вбивчої спеки, без електрики і зв’язку, з кількома сотнями пацієнтів, більшість з яких дуже тяжкі і лежачі, і поступово вмираючими постояльцями будинку літніх людей, що ділив із лікарнею одну будівлю, а також із декількома сотнями людей, що знайшли під дахом «Меморіал» прихисток під час урагану. На допиті персонал лікарні звинувачують у евтаназії, яку прирівнюють до вбивства…
«Як таке могло статися в цій країні??!! Подібне могло бути в країні третього світу, але ж не тут!» – риторично запитує героїня Віри Фарміґи, лікарка «Меморіал», що впродовж п’яти днів цілковитого жахіття, відповідальність за яке несе джордж буш молодший особисто і все його правління, так і не додзвонилася чоловікові і дітям.
Джон Рідлі вкотре порушує найболючіші теми і зазирає у найчорніші діри американської історії й американської політики (до речі, злочинцям і жертвам урагану «Катріна» також мав бути присвячений третій сезон серіалу-антології Раяна Мерфі «Американська історія злочинів», проте зрештою шоуранер вирішив змінити тему на більш гучний і медійний секс-скандал навколо Білла Клінтона і Моніки Левінскі). Але якщо в серіалі «Американський злочин» Рідлі цілковито зосередився на расовій та класовій дискримінації американської системи, то тут він лише мимохідь натякає на те, що Новий Орлеан як споконвічно чорне місто був полишений можновладцями напризволяще через засилля чорношкірого маргінального населення, котрому влада апріорі не збиралася надсилати ніяку поміч.
Смотрите легально на MEGOGO
Важливо, що режисер зовсім не показує чиновників. Тобто політики повністю, абсолютно відсутні у кадрі. Ця цілковита відсутність – красномовна метафора їх цілковитого мовчання і цілковитої бездіяльності, котрі дорівнюють буквальному, навмисному вбивству. Згадується жорсткий і пекучий, болісний, обурений, злий і розпачливий монолог Джессіки Честейн у сай-фай-катастрофі «Інтерстеллар», котра шле з конаючої Землі батькові в космос єдине за довгі роки відеозвернення і крізь зуби і сльози каже: «Ви просто кинули нас тут помирати»… Буша «показано» усього один-єдиний раз. У вигляді безособового комфортабельного президентського літака, що пролітає далеко-далеко, високо-високо в небі над умираючим в брудних водах і нечистотах луїзіанським містом. І рятувальні гелікоптери, котрих і так злочинно мало, не долітають до людей на даху, що махають руками і кличуть на допомогу, а здіймаються порожніми назад у хмари.
Великі медичні корпорації рахують потенційні прибутки він наслідків урагану. Мародери грабують напівзатоплені супермаркети (і хіба можна їх звинувачувати у тому, якщо Америка кинула їх повільно і страшно вмирати на горищах і крівлях від духоти, спраги і голоду). На вулицях чутно крики і стрілянину. А паніка змушує лякатися навіть того, чого немає, і крізь зіпсований телефон чиїсь слова про те, що якісь підозрілі хлопці недобре задивлялися на медсестру, що вийшла з лікарні на перекур, перетворюється на фразу «якісь хлопці чіплялися до медсестри», а потім на «якісь хлопці напали на медсестру», а далі на «якісь хлопці зґвалтували медсестру» і нарешті на «біля лікарні сталося групове зґвалтування»… Страх провокує боягузтво і ницість в одних, апатію в інших, в більшості егоцентризм і лише в небагатьох мужність і самозречення. Етика і мораль починають ставати двозначними, і рано чи пізно все одно доводиться робити неможливий вибір, ухвалювати страшні рішення і комусь брати на себе відповідальність… П’ять серій – п’ять днів (шоста серія – підсумок). Усього лише за п’ять днів все може вщент зруйнуватися, а цивілізація може впасти у прірву варварства і мороку.
Міні-серіал Джона Рідлі можна назвати камерним, адже подій за стінами «Меморіал» майже немає. І від першої серії до останньої це шоу є викриттям незручної правди, про котру ми, дивлячись теленовини про катаклізм в Луїзіані, не мали жодного уявлення. Бо ж де завгодно, лишень не в Америці може бути таке, що підготовка до гіпотетичної катастрофи цілком нульова: жодного плану евакуації, жодного плану екстрених дій, жодного плану термінової помочі. І де завгодно, лишень не в Америці може бути таке, що ціле місто гине, а верхи мовчки спостерігають; ніхто нічого не знає, ніхто нічого не робить, ніхто не віддає потрібних наказів, і повнісінький хаос, повнісінька відсутність хоча б малої ілюзії надійності додають нищівного психологічного жаху до і без того вбивчих фізичних страждань. І краще, мабуть, лише тим, кому морфій дарує безпам’яття і забуття.
Ігрове зображення іноді міксується з документальними відеозаписами. Джазове місто більше не випромінює музичні ритми. Новий Орлеан схожий на величезну калюжу багнюки, в якій плиском дрейфують одутлі тіла… Потужна «Wade In The Water» соул-співачки Джоанни Джонс супроводжує вражаюче гарні й концептуальні вступні титри, на яких по екрану ніби розливається фарба, яскраві неймовірні кольори, абстрактна циркуляція котрих нагадує рух океанів, повітряних течій, вулканічних газів, підземних поштовхів, сейсмічних хвиль… на синоптичній тепловій карті-візуалізації атмосферного пересування. Але згодом виявляється, що ця «фарба» – нейровізуалізація ритмів головного мозку на томографічному скані. Тож усе врешті-решт зводиться до людини. І тільки людина відповідальна за наслідки.
Анастасія Лях
П’ять днів у лікарні (Five Days at Memorial)
2022 рік, США
Продюсери: Джон Рідлі, Карлтон К’юз, Шері Фінк
Режисери: Джон Рідлі, Карлтон К’юз, Венді Станцлер
Сценарій: Джон Рідлі, Карлтон К’юз, Шері Фінк
У ролях: Віра Фарміґа, Черрі Джонс, Роберт Пайн, Джулі Енн Емері, Корнеліус Сміт молодший, Моллі Гагер, Едеперо Одуйє, Майкл Гастон, Вільям Ерл Браун
Оператори: Ремзі Нікелль, Марк Лаліберте
Композитор: Торін Борроудейл
