Шерлок і донька (Sherlock & Daughter)

– А куди підете ви?
– У Скотленд-Ярд зображувати дурня.

Девід Тьюліс – безумовно найкращий вибір для ролі вже немолодого Шерлока Голмса, котрий через вік уже не зовсім той авантюрист і маскарадник, що був раніше, проте все ще охочий і до головоломок, і до перевдягань. Легкий і ненав’язливий, і водночас достатньо заплутаний і вельми дотепний в розрізі максимально класичного і по-хорошому старомодного англійського гумору серіал «Шерлок і донька» замість усталеного тандему з доктором Ватсоном пропонує нову партнерську комбінацію, причому найбільш, здавалося би, дивацьку в контексті відомого бекграунду легендарного героя-сищика, котрий ніколи не був жонатий і навіть неясно, чи мав сексуальні зв’язки із жінками.

Виявляється, мав. Тобто автори цього шоу вважають, що мав чи принаймні цілком міг би мати, бо замість того, щоби бути одинаком, одержимим лише однією-єдиною недоступною жінкою, Шерлок Голмс, на їхню думку, був звичайним, нормальним і принципово демократичним чоловіком, який закохався не у лондонську леді, а в американку-індіанку-винахідницю… За сюжетом юна донька тієї індіанки апачі після загадкового вбивства матері сідає на корабель з Америки до Британії, маючи в сумці креслення маминих винаходів і ніж із незрозумілою червоною ниткою, витягнутий з маминого тіла…, і вирушає до батька на Бейкер-стріт (котрий типу не факт, що справді є її батьком), якого ніколи не бачила і який гадки не має, що має дочку.

– Лише в Англії перехід від одного служіння до іншого вважається підвищенням.

Та на щастя, жодних мильнооперних перипетій у шоу немає, тож Шерлок і напівкровна дівчина на ім’я Амелія доволі швидко, відклавши у бік потенційно сімейні сварки і непорозуміння, стають однохвильними (у сенсі однієї хвилі, а не тривалістю в одну хвилину) напарниками і намагаються викрити злочинний синдикат під назвою Червона нитка, котрий займається викраденням і убивством людей і котрий заради шантажу викрав доктора Ватсона і місіс Гадсон і погрожує прикінчити останніх, якщо Шерлок втручатиметься у справи, в які не треба втручатися. Щоби Голмс розумів, які саме розслідування йому вести не варто, синдикат лишає на місці своїх викрадень знак – червону нитку…

Смотрите легально на MEGOGO

– Сер, ви якраз вчасно. Побачите кінець моєї кар’єри.
– Дурниці! Яка може бути кар’єра у вашому віці!

Доволі цікаво, як автори змальовують новий світ Шерлока Голмса, тобто світ після відомого всім книжного світу Артура Конан Дойля. У цьому новому світі майже нічого не змінилося і водночас змінилось геть усе. Друга і компаньйона Ватсона більше немає поряд (та водночас з’являється Амелія: зухвала, кмітлива, здібна до малювання точних і детальних портретів, що є вельми доречною навичкою за відсутності фотороботів; здатна до навчання і дослухання і водночас схильна робити все навпаки стосовно порад і наказів…, тобто не лише гендерна, а і ментальна протилежність доктора), чай більше не приносить незмінна місіс Гадсон (його тепер приносить її сестра-близнючка, що кожного разу елегантно обурюється і навіть злегка втрачає свідомість через найдрібніші відхилення Голмса від консервативної етики), а заклятий ворог Моріарті (котрий не загинув на Рейхенбахському водоспаді) давно сидить у в’язниці, де прикидається бідолахою з пліснявою скибкою хліба в руці, а насправді проводить час у тюрмі, наче у королівських палатах, і навіть із застінка продовжує керувати своєю кримінальною імперією (і водночас на волі орудує його конкурент – Червона нитка, тож спільний недруг робить сищика і професора тимчасовими однодумцями).

Не задля мелодраматичної алюзії (хоча тут донька Голмса і син Моріарті, наче Джульєтта і Ромео, плетуть протестуючу проти ворожнечі батьків романтичну складову) початкова сцена першого епізоду, де Амелія пливе лайнером від Америки до Британії і на кораблі, де займає нішу безпородної бідноти, знайомиться з юною білолицьою красунею-аристократкою, і та ейфорійно захоплюється малюнками несподіваної нової знайомої з брудного третього класу чи навіть трюму і просить намалювати портрет…, нагадує «Титанік». Адже «Титанік» (що навпаки, рушив від берегів Британії до Америки) був красномовним віддзеркаленням епохи, коли відбувалися разючі технологічні зміни і ледь не всі сфери охоплював семимильний прогрес, але разом із тим в етиці і моралі, в системі соціально-політичних і соціально-культурних світоглядів продовжувався глибокий застій.

– Згодом електричні ліхтарі замінять газові, і світло на вулицях прожене злочинців.
– Радше дасть їм змогу бачити своїх жертв.
– А тут у нас важлива база відбитків пальців. Адже двох однакових не існує.
– Нагадайте, щоби я вклався у виробництво рукавичок.

Саме навколо цього – дисбалансу науково-технічного поступу і поведінково-ідеологічної стагнації – і розгортається сюжет серіалу, скрупульозно зосереджений упродовж всього сезону на одній багатошаровій і розгалуженій, розгільчастій справі, котра уходить корінням в геополітику, оборону, імперіалізм, конспірологію, непотизм, сексизм і корупцію від маніпуляцій у виробництві гробів і карет до «злодійства в законі» і гнилі в найвищих верхах. А Моріарті, сидячи у тюрмі як у санаторії, на підлабузницьку пропозицію охоронця на побігеньках долити чаю, з нарцисичною барською іронією між рядків ввічливо відповідає: «Так, будь ласка, пів чашечки», маючи на увазі, що не до кінця поки що, а лише (даруйте за грубість) на «пів шишечки» трахає всю урядову систему.

Щойно з’являються телефони, що поки доступні лише чиновникам і багатіям (і елітним злочинцям), з’являється і прослушка. Тож розвивається, еволюціонує не лише цивільне, а і кримінальне і відповідно антикримінальне буття (методи телефонного прослуховування лондонський детектив запозичує у нью-йоркських колег: там до цього оперативно-розшукового ноу-хау дійшли раніше). Телефони телефонами, а іммігрантку крізь парадні двері ніхто не впускає. «Колись статус людини визначатиметься її особистісними якостями, а не походженням, а родовід лишиться важливим лише для собак і коней». Шоу постійно натякає на не сьогоднішні, але завтрашні прогресивні світоглядні зміни в суспільстві, і головний герой своїми розумом і просвітництвом, і навіть смаком щодо жінок місцями випереджає і конкретно свій час, і загалом дев’ятнадцяте століття, котрому з подачі Конан Дойля цілком і повністю належить. Однак водночас Шерлок лишається білим чоловіком похилого віку, а отже все рівно так чи інакше консерватором, який служить насамперед не справедливості, а короні. Тож Девід Тьюліс грає помірного ліберала, вродженого традиціоналіста, несподіваного батька і блискучого олдскульного гумориста.

Дзвінок у двері.
– Здається, хтось прийшов.
– Бачу, мої уроки дедукції не були марними.

Анастасія Лях