Шибайголова: Народжений наново (Daredevil: Born Again)

Сліпий адвокат Метт Мердок у виконанні Чарлі Кокса, котрий по ночах перетворюється на супергероя Шибайголову у багряному костюмі с диявольськими ріжками і лінчує злочинність Пекельної кухні (найкримінальнішого району Нью-Йорка), повернувся вже під крилом Marvel Disney, але у тій самій стилістиці, котру колись запропонував Netflix: сірий політично-кримінальний реалізм з домішками святкової крові і буденної юриспруденції. І з ним повернувся суперлиходій Кінґпін (Вінсент Д’Онофріо), колишній кримінальний авторитет, котрий вийшов із коми і вирішив забути злочинне прізвисько, лишити тільки цивільне ім’я Вілсон Фіск і з тим ім’ям йти у велику політику (адже будь-яке зло рано чи пізно так чи інакше опиняється саме в політиці, де всякому пеклу і всякому монстру прокладена червона доріжка).

Автори роблять героєві потужний струс уже на початку першої серії, убиваючи найкращого друга Фоггі (Елден Генсон) і віддаляючи (виносячи за дужки історії) найкращу подругу Карен (Дебора Енн Волл). Мердок не просто лишається зовсім один, він позбавляється свого другого «я», буквально і фігурально викидаючи маску Шибайголови і лишаючись лише Меттом Мердоком, просто адвокатом, який намагається боротися з прогалинами і пороками системи (а не прогалинами і пороками окремих людей) не кулаками, а правом. І більше ніж коли-небудь йому тепер здається, що його багаторічна сліпота віддзеркалює канонічну неупередженість правосуддя.

Він настільки перемикається на визнання одногранності своєї ідентичності, що навіть дозволяє собі пройти повз перехожого, що кличе на допомогу. Тим часом Фіск виграє вибори і стає мером Нью-Йорка з такою легкістю, ніби кримінальне минуле – це просто одяг, який варто переодіти і від вчорашнього бруду не залишиться ні плями. Понад усе (хоча він цього не показує і не силиться посміхатися виборцям) він жадає любові електорату, жадає ввійти в анали нью-йоркської історії. І робить своїм завданням номер один чистку мегаполіса від лінчувальників і народних месників, від «циркачів» у костюмах, що розподіляють ярлики невинуватості і провини на свій розсуд поза законом. «Я тепер лише адвокат, працюю по-білому. Та якщо в тобі знову заговорить Кінґпін, я повернуся», – каже політику Мердок, і місто впадає у стан очікування скорої бурі, коли обидва внутрішні демони, приспані самообманом, прокинуться від тимчасової сплячки.

Смотрите легально на MEGOGO

Здається, настав такий час в американському кінематографі, коли будь-який сюжет і будь-які персонажі більшою чи меншою мірою проектуються на реальну політику і відображають стан реальних політичних речей. Тож Вілсон Фіск очевидно перетворюється на горезвісного Дональда Трампа, на котрого тепер так чи інакше перетворюється кожний екранний монстр чи щонайменше кожний екранний пуп, що переплутав власний пупок з віссю планети. «Ви не мер, що любить своє місто, а лише капризне дитя, що хоче загальної любові», – каже Фіску комісар поліції. І варто згадати, що шлях Дональда Трампа теж починався з Нью-Йорка, з намагання спершу «зробити знову великим» Нью-Йорк, а вже потім і всю Америку, спершу забудувати брендованими хмарочосами один град, а вже потім Гренландію та Марс.

Оновленого політизованого Фіска нам показують таким само красномовним популістом, що і нинішній американський президент. І стоячи на шосе у заторі через автодорожні ремонтні роботи та наказуючи (голосно, пишно, красиво, на телефонні камери своїх асистентів і випадкових витріщак) асфальтоукладальникам «миттю засипати яму», екранний нью-йоркський мер є тим самим реальним американським президентом, що наказує (щоправда невідомо кому, хіба що уявним друзям-чарівникам, які лагодять і дірки у бетоні, і вавки у мізках) «миттю зробити мир в усьому світі». Питання лише у тому, чи знайдеться в сюжеті поза кіно такий чесний сліпець, котрий не зламає об той популізм свої протестуючі проти дурномови і дурноблага тверді уперті роги.

Анастасія Лях