Цей принципово британський (і водночас принципово некласично британський) ретро-серіал про «війну» аристократів (і не аристократів також) за володіння регіональним комерційним телебаченням у 1980-х роках (за часів прем’єрства залізної Тетчер) і про тотальний секс (і трошки кохання) між усіма з усіма… можна назвати альтернативним «Абатством Даунтон», де епоха ТБ радикально змінює правила попередніх епох з газетами за ранковою чашкою чаю і де замість господарів і прислуги… ті самі господарі і прислуга, тільки звуться вони тепер босами і найманими працівниками. Немає більше стереотипно англійської педантичності, манірності, строгості, церемоніальності. Так, паничі-лорди все ще влаштовують полювання на лисиць і відстрілюють фазанів, але під їхніми бриджами і кеппі вже не настільки випрасувана білизна і бездоганна зачіска. Адже інфекція телебачення, котра сама продукує нові стереотипи на заміну старих, вносить еру хаосу та істерії у будь-який ідеально нудний порядок.
Сюжет, заснований на однойменному романі Джиллі Купер, розгортається навколо суперництва двох сусідів, які володіють розкішними маєтками у вигаданому графстві Ратшир на мальовничих Котсволдських пагорбах (південно-західна Англія, територія реальних графств Глостершир і Оксфордшир). Але їхні запеклі ворожнеча й конкуренція глибші за банальне міряння довжиною пенісів… тобто довжиною під’їзної дороги.
Один (Руперт Кемпбелл-Блек у виконанні Алекса Хесселла) – фамільний аристократ, представник так званого класу «old money», тобто корінний титулований багатій, істеблішмент у хтозна якому поколінні, в минулому успішний легкоатлет і жокей, олімпійський чемпіон, а нині член консервативної партії і міністр спорту, котрий славиться геть неконсервативною поведінкою (плейбой, ловелас, розпусник, екстравагант, який не просто спить з чужими дружинами чи чужими коханками, а й, приміром, грає з ними у порно-теніс на власному корті в костюмах Адама та Єви…, та в душі (чи у дýші, підходять обидва варіанти) казанова вразливий і добрий, понад усе любить своїх собак, живих і померлих, і часто почувається самотнім). Другий (лорд Тоні Беддінгем у виконанні Девіда Теннанта) – нувориш, себто новобагатько, котрий заради стрибка з буржуазії в еліту одружився на некрасивій дворянці; володіє рейтинговою телевізійною мережею, контент якої переважно складається з вікторин і мильних опер.
Ворожнеча сягає ще більших масштабів, більших ризиків, більших ставок…, коли Тоні Беддінгем вирішує розбавити ефір для домогосподарок скандальним інтелектуальним ток-шоу і запрошує в крісло ведучого зіркового журналіста-розслідувача Деклана O’Хару, принципового ірландця з важким характером і залізно професійним підходом (нове старе відкриття Ейдан Тернер, який суттєво переріс і романтичного гнома Кілі з франшизи «Хоббіт», і сексуальних бруталів та мачо на кшталт Ломбарда з екранізації Агати Крісті, обзавівся густими вінтажними вусами, з котрими цілком можна крокувати до «Французького вісника від Ліберті, Канзас Івнінґ Сан» Веса Андерсона, і нарешті вразив сильним експресивним характером, не менш щільним і широким, ніж рослинність над губою), котрий кидає задля ласої пропозиції канал BBC, але невдовзі розуміє, що потрапив до лап медійного тирана і жодної творчої свободи йому не бачити. Адже ідея фікс лорда Беддінгема й єдина мета – запросити на шоу гостем Руперта Кемпбелла-Блека і вилити на міністра-красеня настільки цупкий бруд, щоби той уже ніколи не відмився…
Смотрите легально на MEGOGO
Серіал «Суперники» плавно рухається від сатири до драми, і так само ледь не кожний персонаж у цьому клубку (не стільки зміїному, скільки клубку з лисиць і зайців) рухається від шаржа на самого себе до драматичного погляду в дзеркало. Суперництво владних чоловіків долучає до гри в монополію і дружин (подекуди розумних, подекуди дурненьких, подекуди принижених, подекуди самозакоханих), і коханок (причому нерідко це одні і ті самі жінки), і навіть доньок (старша донька Деклана, котра постійно для всіх готує смаколики й обслуговує всіх, наче та Попелюшка, – найчистіше створіння у цьому шабашу, крихкість котрої підкреслює не стільки незайманість, скільки дислексія і неспроможність не те що диктувати власні правила, а хоча б телеграфувати оточуючим своє тверде «я»).
Власне, ніхто з жінок тут правила не диктує. Навіть письменниця, що набагато розумніша за свого чоловіка-блондинку (екранне втілення самої авторки Джиллі Купер), проте надто правильна і надто вихована патріархатом (хоча й пише еротичне чтиво). І навіть красуня-кар’єристка-телепродюсерка-американка попри свої очевидно міцні яйця все рівно змушена грати за чоловічими директивами. Хіба що егоїстична дружина Деклана, котра колись була знаною театральною актрисою, ніяк не може вийти з образу зірки й успішно знову і знову принижує чоловіка, бо той надто порядний і надто її кохає… Нарцисизм і жага присоромлення та наруги – найкремовіші тістечка цього меню.
Суперники тут – не лише Тоні і Руперт (чи Деклан і Тоні, чи Деклан і Руперт… допускаються різні комбінації). Суперника у цьому серіалі має кожний персонаж і кожна персонажка. І переважно це боротьба із самим собою, котра, аби не різати глядача гострими кутами драми нереалізованих сподівань, шліфується морем відвертих інтимних утіх, адюльтерів і авантюр. А телебачення – ящик із концентратом того грайливого чи фальшивого моря.
Анастасія Лях
Суперники (Rivals)
2024 рік, Велика Британія
Продюсери: Джиллі Купер, Домінік Тредвелл-Коллінз, Фелісіті Блант, Александер Лемб, Лі Мейсон, Еліза Меллор
Режисер: Елліот Хегарті
Сценарій: Джиллі Купер, Домінік Тредвелл-Коллінз, Лора Вейд
У ролях: Алекс Хесселл, Девід Теннант, Ейдан Тернер, Белла Маклін, Кетрін Паркінсон, Нафесса Вільямс, Емілі Атак, Вікторія Смарфіт, Денні Даєр, Люк Паскуаліно
Оператори: Джон Лінч, Карлос Каталан, Марк Наткінс
Композитори: Наталі Голт, Джек Халама
