Три сосни (Three Pines)

Альфред Моліна грає інспектора Армана Гамаша у детективному серіалі Amazon «Три сосни», заснованому на серії романів Луїзи Пенні. Звісно ж, назва викликає асоціації із фразеологізмом «заблукати у трьох соснах». За сюжетом Три-Пайнс – назва маленького містечка у канадській провінції Квебек. Навряд чи авторка Пенні мала на увазі саме прислів’я про «блукання в трьох соснах», адже вислів нібито належить письменникові Салтикову-Щедріну, проте головний герой справді плутає у низці доволі простих речей. І у власних туманних спогадах про дитинство і матір.

У крихітному провінційному містечку взагалі все буцімто просто. Живуть прості люди, і нічого не відбувається, окрім колективних гулянок на морозі і місцевих змагань з крикету на льоду. Але під час чергового вуличного ярмарку якраз і стається вбивство. Хтось влаштував імпровізований електричний стілець для глянцевої письменниці, котра разом з чоловіком й дочкою переїхала у Три-Пайнс відносно недавно, але через свої грубість, цинізм, пиху і ненависть вже встигла стати найнеприємнішою особою у селищі, до того ж білою вороною, що геть не вписується у характер тутешнього життя. Тож Гамаш підозрює, що привселюдну страту могла влаштувати уся громада, як пасажири потягу в романі Агати Крісті «Вбивство у Східному експресі».

«Три сосни» – це вісім епізодів і чотири розслідування, тобто розкриття однієї справи займає дві серії. Проте на відміну від решти подібних детективних шоу злочини не є відокремленими, а так чи інакше пов’язані один з одним. Пов’язані не лише містом Три-Пайнс, а й тими самими персонажами-мешканцями, єдиною невеличкою спільнотою провінційних характерів, що проходять крізь весь сюжет серіалу і крізь весь ланцюг головоломок; пов’язані їх спільними темними секретами, їх старими таїнами, їх колективною брехнею чи замовчуванням правди, що, по суті, одне і те саме. Історії не просто зшиваються в монолітне полотно. Вони зшиваються практично без швів, максимально плавкими рухами. Так, наприклад, друге убивство стається у тому ж будинку, в котрому жила глянцева письменниця з першої справи і котрий перетворився на спорожнілу, покинуту будівлю.

Наскрізно через чотири розслідування проходить мотив регулярних зникнень аборигенок, індіанських жінок, які поліція ігнорує і сходу відправляє в архів. Такі справи кожного разу стають так званими «глухарями» чи «висяками», або копи згодовують рідним брехню про те, що їх дочка чи сестра, чи дружина просто втекла до великого міста і там гульбанить (небажанню білої американської поліції витрачати ресурси на пошуки зниклих індіанок також присвячений недавній міні-серіал «Аляска Дейлі», де події так само розгортаються в маленькому північному містечку, але на Алясці). Власне, тема корінних і є ключовою в «Трьох соснах». І лейтмотивом тут проходить думка про те, що біла людина в Північній Америці є чужинцем, загарбником і агресором. І навіть якщо вона хороша людина, то все одно нащадок колоністів, все одно зайда, все одно тут чужа, все одно біла ворона.

Індіанська тема так само зшиває історії в єдину концепцію. Наприклад, будинок, в котрому жила глянцева письменниця з першої справи і в якому сталося убивство з другої новели, багато років тому був будівлею інтернату, в якому білий наглядач знущався над дітьми-індіанцями. І в кожній з чотирьох кримінальних справ жертвою є саме чужак, хтось заїжджий, хтось сторонній, хтось з іншого світу, хто не вписується у середовище, в ареал містечка Три-Пайнс. І навіть інспектор Арман Гамаш, що намагається будь-що добитися справедливості, так само тут є чужинцем.

Моліна грає виключно позитивного детектива, що є раритетною рисою для сучасних сищиків. Жодної ексцентрики, ніякого нарцисизму, сарказму, егоцентризму, пихи навколо власної дедуктивної геніальності. Він добра людина з серйозною дитячою травмою і сильним почуттям провини, котрі не перетворили його ані на соціопата, ані на мізантропа, ані на зламаного плаксія. І він ніби хоче справедливості для всіх. І для жертв, і для злочинців. І для білих, і для індіанців. І для друзів, і для незнайомців. Проте справедливості для всіх не буває, і ця реальність раз за разом ранить і руйнує його. І врешті-решт добиває.

Анастасія Лях