Зірка серіалу «Божевільні» Джон Гемм, котрому навіть через десять років після падіння мангеттенського рекламіста Дона Дрейпера все ще так само беззастережно пасує елегантний шик заповітної американської успішності, тепер грає нью-йоркського менеджера гедж-фонду Ендрю Купера (не настільки привілейоване ім’я, як Дон Дрейпер, але «друзі та сусіди» так само звуть його трьома звучними, даруйте за тавтологію, літерами – «просто» Куп) у знову ж таки достатньо дотепному, достатньо вишуканому (не настільки, як «Божевільні», та все ж), достатньо екзистенційному (і так само про чоловічу кризу середнього віку, нехай і на десять років пізнішу) серіалі про… ще одне падіння.
За сюжетом герой, за хвилину переповівши нам, глядачам, свою дуже стислу і доволі умовну історію кар’єрного та загалом життєвого підйому, надалі все глибше і глибше занурює нас у свій уже не стислий, а вкрай розгорнутий і деталізований крах, який розпочався з того, що його дружина (Аманда Піт), з якою вони за вісімнадцять років шлюбу і зусиль нажили все те заповітне елітне добро (величезний будинок у престижному субурбіконі, спорткар для нього і джип для неї, дизайнерські меблі, ідеальний газон, дорогий гардероб, купу ще більш дорогих аксесуарів, мангал-барбекю за п’ять тисяч доларів для вихідних з «друзями і сусідами»…, членство у преміальному гольф-клубі, членство у преміальному тенісному клубі та у всіх подібних клубах, де платиш космічні суми і за стакан коли, і за свою «обраність»…) і двох дітей, зрадила його з його ж найліпшим другом.
Після розлучення Купу довелося залишити колишній дружині будинок (і меблі, і речі, і кляте барбекю…), де вона продовжила процвітаюче сімейне життя з його тепер уже колишнім другом, самому орендувати дім значно поменше у тому ж районі, виплачувати аліменти, оплачувати елітну приватну школу, сплачувати рахунки за візити доньки-підлітки до елітного дерматолога, купувати синові барабанну установку, а потім новішу барабанну установку… А продовжився і, так би мовити, розквітнув у всіх можливих барвах його крах тоді, коли підступний і безпринципний бос (теж колишній типу друг), скориставшись його необачним рішенням переспати з молодою співробітницею в епоху #MeToo, звільнив його на підставі порушення корпоративної етики і відібрав усіх клієнтів з погрозою засудити за порушення пункту контракту, що передбачає заборону працювати з тими клієнтами впродовж двох років після звільнення.
І тоді, не бажаючи втрачати напрацьовану кров’ю і потом (ну добре, точно не кров’ю і не надто рясним потом, але часом, який уже не повернути) статусність, Ендрю Купер (несподівано для самого себе), щоби продовжити той самий спосіб життя і навіть, як то кажуть, бровою не повести перед прискіпливими поглядами «друзів і сусідів», починає… красти дорогі люксові дрібнички у тих самих «друзів і сусідів» на кшталт платинових або зроблених із рожевого золота механічних швейцарських годинників типу Patek Philippe чи Richard Mille (і гидливо подумки критикувати оточуючих і себе самого за споживацтво і не мати духу ту споживацьку петлю навколо власної шиї смикнути і розірвати навіть тоді, коли вона майже насмерть перетиснула горло).
Смотрите легально на MEGOGO
У пролозі-флешфорварді головний герой приходить до тями на підлозі посеред чужого будинку і зі скривавленим трупом поряд… Після чого, намагаючись змити рідким аміаком сліди і втекти, падає в чужий холодний басейн… «Гадаєте, басейн – це метафора?..» – починає герой свій екзистенційний внутрішній монолог до глядача, і глядач, який дивився і любив (а дивитися і не любити було неможливо) «Божевільних», автоматично (чи аналітично) починає зіставляти. Фігуральне падіння Дона Дрейпера було метафорично закодоване у буквальному падінні чорного чоловічого силуету з мангеттенського хмарочосу, що повторювалося з першої до останньої серії на всіх вступних титрах. Фігуральне падіння Ендрю Купера певно що зашифроване у цьому вступному падінні в басейн. Але протагоніст нас поправляє: «Ні, падіння в басейн – не метафора. Я буквально опинився в чужому басейні, ще й дуже холодному». Та ми все одно чудово розуміємо, що ну звісно ж метафора, як інакше.
Так, Купер – це той самий Дрейпер, але на десять років старший і з іншої епохи. Особливо це той самий Дрейпер у барі, де відбувається гострий зрілий діалог (мудрий з його боку, розумний з її) між героєм і молодою спокусницею, що відверто, але небанально і нерозв’язно його клеїть, а він розписує на двадцять років уперед їхнє гіпотетичне спільне життя з його простатою і її невдоволенням, хоча вона підсіла лише за сексом. «Я втратив свій внутрішній монолог тоді ж, коли втратив дружину», – так само міг би сказати і красномовний гуру рекламних слоганів Дон Дрейпер. І так само збрехав би.
Очевидно, що при всій своїй нарочитій схожості Дрейпер і Купер мають суттєві відмінності. Адже перший, розпочавши падіння, продовжив би падати в стакан з міцним дорогим алкоголем і нарцисичний декаданс (власне, саме так він і зробив). Натомість другий (повторюся: несподівано для самого себе) пропонує собі наче й дрібну, але колосально ризиковану і колосально дурну авантюру. Не для того, щоби збагатитися на шістдесят-сімдесят тисяч, які дадуть у чорному ломбарді за Patek Philippe без коробки і документів. А для того, щоби непомітно нагадити під стіл «друзям і сусідам», з кола котрих неприхильна доля його випхала, та він уперся ногами і руками в борт, тільки не падати б у некомфортну мокру (не обов’язково студену, та безнадійно мокру) воду. Щоби нагадити і відчути… сором.
Анастасія Лях
Твої друзі та сусіди (Your Friends and Neighbors)
2025 рік, США
Продюсери: Джон Гемм, Джонатан Троппер, Конні Тавел, Крейг Гіллеспі
Режисери: Крейг Гіллеспі, Грег Яйтанес
Сценарій: Джонатан Троппер, Джеймі Розенгард, Еван Ендікотт, Джош Стоддард, Дженніфер Єль, Даніель ДіПаоло, Браян Паркер
У ролях: Джон Гемм, Аманда Піт, Олівія Манн, Марк Толлман, Тонг Хун Лі, Лена Голл, Еймі Карреро, Ізабель Гравітт, Донован Колан, Корбін Бернсен, Сандрін Голт
Оператор: Зак Галлер
Композитор: Домінік Льюїс
