Цей зумисно різножанровий і різнотональний міні-серіал (ця мала, проте сліпучо сяюча, наче обіцяний прогнозом погоди найкращий сонячний день, перлина…, причому не штучна ідеально гладка, а справжня шершава) від HBO (і здається, нині лише HBO дозволяє собі витрачати бюджет на безкомпромісно нетривіальні думки без жодної покладеної на стіл комерційної перспективи) спершу (та і потім чимало разів) виглядає чимось підкреслено ненормальним (ексцентричним, дивацьким, відірваним від стандартів і мірил загальноприйнятної адекватності), хоча насправді напевно що є найнормальнішим із усього, що коли-небудь виходило на телебаченні. І настільки чесним, голим і вразливим, що аж до сліз…
У тихому передмісті Сент-Луїса, штат Міссурі (передмістя має вигадану назву Твайла і за знову ж таки вигаданою місцевою міфологією нібито відводить від Сент-Луїса шторми і всіляку негоду), під час торнадо метеоролог Кларк Форрест (Джейсон Бейтман) знайомиться зі своїм новим сурдоперекладачем Флойдом Смерничем (Девід Гарбор), а пізніше і з дружиною останнього Керол (Лінда Карделліні). Кларк теж має дружину, а ще двох доньок, а ще хороший будинок…, не має проблем із грошима (адже є зірковим ведучим локального телепрогнозу погоди і його обличчя із сонцем на долоні щедро посміхається з гігантських міських рекламних банерів)…, але почувається відчуженим від власної родини. Флойд же має великі проблеми з грошима, проблеми із зайвою вагою, сексуальні проблеми з Керол (остання працює в компанії Purina, але через фінансову скруту ще підробляє суддею дитячих бейсбольних матчів, і саме специфічний вигляд судейської форми буцімто викликає у Флойда еректильну дисфункцію), пасинка-підлітка з психічними особливостями, патологічне викривлення пеніса (хворобу Пейроні, що розвинулась після травми, котра сталася одного тотально фатального дня, коли Флойд врятував людину на багатосмуговому шосе, став на кілька хвилин героєм, потім одразу ж лузером, потім сам зіткнувся з авто, а потім іще зіткнувся із мотоциклом, а потім збагнув, що не фінанси, а сурдопереклад – його справжнє покликання, а потім…) і без сарказму велике добре серце.
Заводячи дружбу на тлі обопільної кризи середнього віку і взаємного почуття самотності, Кларк і Флойд допомагають одне одному намацати шлях зцілення (чи то шлях повернення у дитинство, коли почуватися щасливим було значно простіше, бо сонце без претензій і оцінок гріло пузо, а не висвітлювало його жирові складки; чи то шлях переосмислення екзистенційного пошуку). Зокрема і зцілення сексуального (бо без сексуального самоприйняття не працює жодне інше), тож якось Кларк пропонує Флойду зареєструватися на сайті DTF St. Louis (down to fuck, себто «готовий потрахатись» або ж «відкритий до сексу» у Сент-Луїсі), що зрештою призводить до заплутаного любовного трикутника і… неприродної смерті сурдоперекладача, котрого поліція знаходить на підлозі в готелі, де поряд лежить розгорнутий журнал Playgirl із зображенням голого чоловіка-моделі з неерегованим членом в антуражі і з реквізитом в дусі Індіани Джонса (тож це не порно, а радше колекційна еротика для ґіків), але обличчя моделі ненависно закреслене… А на відеокамерах видно, що біля готелю тієї ночі кружляв і був припаркований лігерад (лежачий велосипед), яких у Твайлі всього лише дві штуки, і обидва належать зірковому метеорологу…
Автор шоу Стів Конрад має сценарну слабкість до чоловічої кризи середнього віку, до загалом постзрілих чоловічих психологічних проблем (які препарує ножем поєднання сатири і меланхолії) і до… професії метеоролога, адже раніше (набагато раніше) за сценарієм Конрада був знятий драмедійний «Синоптик» із Ніколасом Кейджем, де головний герой (так само ведучий телепрогнозу погоди) переживав низку побутово-екзистенційних розладів, які намагався залікувати новим ексцентричним хобі – стрільбою з лука…
У «DTF St. Louis» і ліки, і ілюзія ліків (плацебо), і розмови про ліки, і наслідки лікувальних спроб… значно складніші за невигадливий механізм арбалета, а нюанси (сюжетні, жанрові, структурні, поведінкові, психоаналітичні) тонші за тятиву. Тут детектив перетворюється на антидетектив (розслідування смерті Смернича ведуть старий окружний детектив в обличчі Річарда Дженкінса і молода провінційна поліціянтка у виконанні зірки серіалу «Венздей» Джой Сандей, причому досвідчений слідчий є надто консервативним, щоби збагнути нестандартні перипетії нібито стандартного сімейного передмістя, а офіцерка Твайли всупереч жіночій солідарності є надто підозрілою і водночас обґрунтовано підозрілою щодо Керол, але достатньо незаангажованою, щоби нагуглити порноверсії Індіани Джонса), комедія – на антикомедію, драма – на антидраму, чорна комедія – на світлу комедію, кримінальна – на побутово-мелодраматичну, побутово-мелодраматична – на секс-комедію, секс-комедія абсурдистська – на секс-драмедію екзистенційну, іронічна історія – на трагікомічну, трагікомічна – на трагедійну, трагедійна – знову на антидраму, а антидрама – назад на драму чи принаймні від драми шлейф, яким душаться аутоасфіксіофіли чи перебинтовують стару травмовану маскулінність куколди…
Першої миті здається, що ця історія адюльтеру і вбивства – елементарна класика, лишень з епатажно-домашніми (бо ж найбільший епатаж відбувається не на освітлених сценах і не на підвищених підборах-голосах, а в напівтемних домах за заштореними вікнами на стишених тонах) відступами в конфузний інтим (а інтим, що має місце – переважно холодне місце – в житті, а не на екрані, майже завжди так чи інакше в того чи іншого учасника процесу спричиняє конфуз). Другої миті – що це сучасне переосмислення «Подвійної страховки» Біллі Вайлдера. Третьої миті – що це щось принципово інакше, але що воно і яке саме, неясно… «Ніхто насправді не є нормальним. Усі здаються нормальними, тільки якщо дивитися з іншого боку вулиці», – каже квір-користувач сайту DTF St. Louis під ніком Modern Love (Сучасне Кохання) у кількаепізодичному виконанні Пітера Сарсґаарда, котрому теж, як і всім нам, перманентно сильно самотньо і котрого більше за секс цікавить покататись із кимось (жінкою, чоловіком – неважливо) на ролердромі, просто тримаючись за руки, як у дитинстві… (після його свідчень детектив, зіграний Дженкінсом, записує у свій блокнот дві абревіатури: AP і LC, що значить ass play і left cheek, тобто «гра із дупою» і «ліва щока»).
«Підставити ліву щоку» можна при незграбному поцілунку так само, як «підставити ліву сідницю» при ass play. І звісно, це невипадково біблійний вираз. Флойд Смернич у певному сенсі виступає Ісусом, котрого… ніхто, зовсім ніхто не хоче…, не хочуть навіть ті люди, що його начебто люблять (як і Христа, котрого безсумнівно певна спільнота щиро любила, проте котрого народ, судячи з кінцевого результату, так і не захотів). І важко сказати, чи не подобається Флойд Смернич самому собі, бо його ніхто не хоче, чи його ніхто не хоче, бо він не подобається самому собі… І навіть «добрий самарянин», що несподівано посеред цілковитого розпаду колишньої впевненості та цілісності опиняється поруч, виявляється неспроможним допомогти, бо сам потребує чиєїсь допомоги (тут треба сказати, що на відміну від жінки у кризі чоловіки у кризі самі себе врятувати нездатні, власне тому і героями екзистенційних драм стають значно частіше чи навіть мають на екзистенційні драми одногендерне право). Добре Ісусове слово нужденні… на хліб намазати не могли (можливо, саме тому його світлий шлях і скінчився там, де скінчився). Так само велике добре серце Флойда, котрий допомагає сліпому не впасти в басейн чи відповідає на поцілунок іншого чоловіка лише для того, щоби не образити…, ніяк не мажеться на хліб, який тримає на простягнутій долоні мати-оркестр (і по суті мати-одиначка) Керол (якій напевно хочеться вбитися чи вбити за претензію щодо її асексуальної судейської форми).
Так само як жанри видаються не тим, чим спершу здаються, не тими виявляються і певні ключові сцени (і нелінійна розповідь, котра періодично повертається до вже відбулих і вже відомих сцен, аби розкрити їхній смисл зовсім інакше, в поміч і на руку всім трансформаціям цього шоу). Так само і сексуальні фантазії (на кшталт рольових ігор в секс-робота і замовницю-покупницю чи в домінування з «перенесенням ваги» в дупо-вагіну, що сидить на обличчі) виявляються зовсім не сексом, а… радше пошуком того ролердрома, де можна відчути давно втрачені тепло і надійність руки, що стискає твою… Так само мова жестів виявляється не сурдоперекладом до прогнозу погоди (погоди в домі за опущеними шторами?..), а мовою пошуку спорідненої душі (мовою між Флойдом і Кларком, яку Керол і буквально, і фігурально не розуміє, бо… спілкується іншою). Так само гойдалка у дворі Кларка Форреста, з якої він видивляється напівголу сусідку (чи напівголого сусіда, чи… геть розгублене розуміння того, чого саме він хоче і що йому насправді потрібно… під цим сонцем у передмісті Сент-Луїса чи поза ним), може бути натяком і на гойдалки БДСМ, і на гойдалки емоційні, коли нібито вибудувані цеглини твого буття розпадаються на гроші і секс, любов і дружбу, альтруїзм і збентеження, егоїзм і емпатію…, і ти намагаєшся зібрати їх назад докупи гуманістичною атакою проти панічної… і купуєш два лігеради в розпал кризи середнього віку так само, як… колись давно вдягав до школи рибальський жилет в розпал кризи проклятого пубертату.
У світі, що зациклений виключно на антагоністах, Стів Конрад умудряється розповісти історію (набагато-набагато складнішу за історію Теда Лассо), в якій немає поганців. Початковий інтерес, ясна річ, тримається на безумовній упевненості майже сліпого в даних телемистецьких обставинах глядача, що лиходій має бути. Проте нетипово для кінематографа (особливо сучасного) зацікавленість і зануреність аудиторії у коктейль зі сміху і сліз у баночці з-під Кривавої Мері… навіть посилюються тоді, коли міф про антагоніста розвіюється… І тоді і персонажам, і авторам, і глядачам лишаються лише голі, нічим уже не прикриті пошуки сенсу, котрий зумів би замінити (бодай частково) втрачену молодість і втрачені можливості (а молодість і можливості, як відомо, – це прерогативи, що завжди і за всіляких умов, і в усіх невідірваних від землі людських історіях є константно та апріорі утраченими). Ну і… пошуки невидимого сонця на зеленому хромакеї.
Анастасія Лях
ВДС Сент-Луїс (DTF St. Louis)
2026 рік, США
Продюсери: Джеймс Ласдун, Майкл Нельсон, Дженніфер Шер, Брюс Терріс, Тодд Блек, Моллі Аллен, Джейсон Блюменталь, Стів Тиш, Стів Конрад, Девід Гарбор, Кей-Сі Венсон, Джейсон Бейтман, Майкл Костіган, Крістіна М. Фіцджеральд
Режисер: Стів Конрад
Сценарій: Стів Конрад
У ролях: Джейсон Бейтман, Девід Гарбор, Лінда Карделліні, Річард Дженкінс, Джой Сандей, Арлан Руф, Пітер Сарсґаард, Кріс Перфетті
Оператор: Джеймс Вітакер
Композитор: Алекс Вурман
