На перший погляд може здатися, що третій сезон цього облюбованого критиками серіалу втратив не те щоби свій шарм, а напевно що свій запал, свою енергетику… і навіть свій сюжет. Так, третій сезон виглядає максимально бездіяльним, складеним переважно із ремінісценцій-флешбеків і… з невисловлених уголос думок. І здається, що гола рефлексія практично повністю витіснила безпосередньо історію, розповідь і подієвість… Але…
Насправді третій сезон «Ведмедя» – це його серце, його суть, його кульмінація (найприхованіша з усіх можливих кульмінацій, без жодного вибуху і з максимально безголосою напругою). І саме у третьому сезоні екзистенційність цього шоу, котра раніше була не самим текстом, а його підтекстом, перетворилася на основу, на текст як такий і підтекст, і контекст… все разом. А комедійність, з якої «Ведмідь» нібито починав (хоча це завжди, з самого початку була трагікомічність і навіть більше трагедія), тепер зникла зовсім, начисто, наче її ніколи й не було.
Ми повертаємося у той самий Чикаго, де молодик на ім’я Кармен «Кармі» Берзатто (так само складний, суперечливий, харизматичний, міцний зовні та зламаний всередині Джеремі Аллен Вайт), покинувши престижну роботу шеф-кухаря у найкращому нью-йоркському ресторані з трьома мішленівськими зірками, повернувся додому після шокуючого самогубства старшого брата і взявся переробити їхню сімейну закусочну з фірмовими чиказькими сандвічами (дешевий брудний генделик з непоганими бутербродами) на найліпший чиказький заклад високої кухні (вона ж арт-кухня чи гастрономічне мистецтво).
Другий сезон завершився пекельним відкриттям ресторану «Ведмідь» (прізвисько протагоніста, пов’язане з його прізвищем), божевільним вечором, коли поріг переступили перші відвідувачі, а господар і шеф-кухар застряг у холодильнику через зламану ручку і геть усе пропустив (нібито дурна випадковість, але насправді казус за Фрейдом: Кармі сховався від власних страхів і від самого себе, аби не бачити і не нести відповідальність за можливий провал, але натомість ясно що навпаки, замкнувся наодинці із самим собою та зі своїми демонами у символічно дуже холодному і дуже тісному приміщенні, тобто у холодильнику як у матеріалізації дитячого кошмару та у морозилці як у фігуральній заморозці дитячої травми).
Смотрите легально на MEGOGO
Через панічну атаку, накопичену злість, накопичений страх, накопичену самоненависть… Кармі образив і розірвав стосунки з хорошою дівчиною (надто хорошою, аби надалі бути дієвою частиною цієї «нехорошої» історії про самоотруєння як квінтесенцію темної людської природи).
Третій сезон занурився у ресторанні будні після відкриття. Тобто на перший погляд це нібито так. Але по факту занурився у потік свідомості, викладений кількома равіолі з томленою телятиною під абрикосовим желе на великій (набагато більшій за порцію, як заведено на високій кухні) білій тарілці. Якщо за попередні два сезони хтось із глядачів не зрозумів, що «Ведмідь» взагалі не про їжу і навіть не про арт-кухню і навіть не про мистецтво як таке, то тепер це є більше ніж очевидним.
Автори серіалу, який виявився не смачним, не апетитним і не мотивуючим, а достобіса депресивним і водночас підступно гіпнотичним, нарешті сказали великими літерами: це безмовне ведмеже ревіння про нестерпну і водночас даруючу певне полегшення відсутність сенсу. Відсутність сенсу через тотально невиліковну неспроможність людей комунікувати і взагалі перебувати поряд одне з одним, особливо найближчих, найрідніших, найкоханіших… Тобто відсутність сенсу у простому буденному житті, проте не відсутність сенсу у творчості поза «життям» (життям у сенсі створення родини, виховання дітей, зібрання великих сімейних обідів і влаштування великих сімейних сварок на свята) та особливо у її найвищому ступені – геніальності, котра єдина дає хоч якусь мету і надію на небезглуздість всього… Втім, навіть «найгеніальніший» ресторан, як бачимо у заключній серії цього сезону, врешті-решт зачиняється.
Так, повнометражний чорно-білий фільм «Кухня» мексиканського режисера Алонсо Руїспаласіоса, котрий вийшов цього року і був показаний на Берлінале, дивовижним чином виявився не просто співзвучним із «Ведмедем» і третім сезоном зокрема, а його монохромним дзеркальним відображенням з окремими ледь не ідентичними сценами і повними римами. І якщо у фільмі йшлося про буквальне і фігуральне місце на кухні, буквальне і фігуральне місце на нью-йоркській площі Таймс-сквер як про місце під сонцем, яке ми щодня виборюємо, то у третьому сезоні епізодичний персонаж Вілла Поултера так дослівно й каже, наче цитуючи стрічку Руїспаласіоса: «Я зрозумів, що заслужив своє місце на кухні, заслужив своє місце під сонцем».
Тобто третій сезон уже не завуальовує свої філософські роздуми, а викладає, повторюся, на тарілку. І кожний із персонажів так чи інакше існує у цьому «ведмежому» просторі задля розуміння свого місця (маленького чи великого) та сенсу (так само маленького чи великого) у житті (хоча, можливо, місце і сенс – зовсім не синоніми, адже можна вибороти і зайняти в житті місце, проте сенсу все одно анітрохи не мати). І морозильна кімната в обох випадках, себто і в картині, і в серіалі, працює як сховище не тільки продуктів заради збереження свіжості, а й потаємних думок заради збереження інтриги в контексті наративу і збереження претензії в контексті екзистенції.
«Я ламаю коробки, а ти – комедію», – говорить іще один другорядний персонаж на адресу Кармена, розриваючи і складаючи картонні коробки на смітнику за рестораном. І комедія (навіть чорна чи трагі), котрою позиціонувався «Ведмідь» напочатку, таки дійсно ламається. Ламається і в тій серії про реальну і потенційну токсичність материнства, де сестра головного героя упродовж всього епізоду народжує, а феєрична Джеймі Лі Кертіс (хвора на обсесивно-компульсивний і біполярний розлади матір сімейства Донна Берзатто… і до речі, цей же розлад Кармі «заспокоює» перфекціоністським викладанням їжі на тарілку) видає надривний перформанс у лікарні. І в тій серії, яка розпочинається (причому тут ламається не лише комедія, а і мейнстримність) нарізкою кадрів з фільмів Жоржа Мельєса, Луїса Бунюеля, Альфреда Гічкока… про те, що митець завжди прагне створити щось принципово нове, чого ніхто не робив до нього, бо інакше його шлях не має сенсу.
Та найцікавіше, мабуть, що суїцид брата так і лишається нерозгаданою таємницею, питанням без відповіді, дією без… знову ж таки смислу. Втім, як пообіцяли автори, to be continued.
Анастасія Лях
Ведмідь, 3 сезон (The Bear, season 3)
2024 рік, США
Продюсери: Крістофер Сторер, Джоанна Кало, Тайсон Біднер, Метті Метісон, Хіро Мурай, Джош Сеньор
Режисери: Крістофер Сторер, Джоанна Кало, Айо Едебірі, Дуччо Фаббрі
Сценарій: Крістофер Сторер, Кетрін Щетіна, Джоанна Кало, Алекс Расселл
У ролях: Джеремі Аллен Вайт, Айо Едебірі, Ебон Мосс-Бакрак, Еббі Елліотт, Ліза Колон-Заяс, Ліонель Бойс, Метті Метісон, Олівер Платт, Моллі Гордон, Джон Бернтал, Джеймі Лі Кертіс, Джоель МакГейл, Ґілліан Джейкобс, Вілл Поултер, Олівія Колман, Джон Сіна, Джош Гартнетт
Оператор: Ендрю Віде
Композитори: Трент Резнор, Аттікус Росс, Джонні Ігуана, J.A.Q.
