Відділ нерозкритих справ (Відділ Q, Dept. Q)

Шотландський детективний серіал за мотивами серії книг данського автора кримінальної прози – це джекпот для поціновувачів сучасної форми класичного літературно-екранного розслідування. Адже до виходу цього шоу можна було сперечатися про те, який підхід є на сьогоднішній день еталонним в контексті найчистішого з існуючих жанрів: олдскульний британський, де панують вінтаж, чорний гумор і довгий безсмертний шлейф Агати Крісті…, чи новітній скандинавський, де визначальними є північна географія та західноєвропейська соціальна політика… Тепер можна не сперечатися, бо «Відділ Q» віртуозно демонструє вивірену гармонію, з якою дві цілковито різні детективні естетики співпрацюють на одній території.

Події розгортаються в Единбурзі (в оригінальних романах Юссі Адлер-Олсена – в Копенгагені, ясна річ). Двоє детективів-напарників суто випадково опиняються на місці злочину, куди їх не викликали (типу проходили повз і з цікавості вирішили зайти попрацювати). Біля будинку, в квартирі якого сталося вбивство місцевого мешканця, котрому пробили ножем голову, слідчих зустрічає черговий поліцейський, прикріплений до цього району (останній знімає обстановку на камеру, поводиться незграбно і недосвідчено). Бувалі детективи відправляють молодого патрульного перевірити решту приміщень, аж раптом з кухні виходить кілер у чорній масці і стріляє в усіх трьох: чергового вбиває на смерть, одному з напарників прострілює хребет, а другому та сама куля пробиває щелепу.

Останній (головний герой на ім’я Карл Морк у виконанні Метью Гуда) одужує без фізичних наслідків (але з депресією через почуття провини та усвідомлення фатальної хиби, до якої призвели надмірна самовпевненість і легковажність), а інший виявляється паралізованим і можливо до кінця життя прикутим до ліжка. Тож Морк, який і раніше дратував майже усіх колег кепським характером і потоком злого сарказму, стає іще більш нестерпним (і навіть в кабінеті привабливої психотерапевтки продовжує бути розгніваним на весь світ і схованим у твердій непробивній мушлі гівнюком, нездатним щиро відкритися навіть самому собі). Керівництво засилає його у підвал, де гниє в сирості і забутті архів нерозкритих справ.

Паралельно нам показують наполегливу прокурорку, котра веде гучну справу і намагається засудити впливового чоловіка за вбивство дружини, що «впала» зі сходів. Прокурорка впевнена у своїй правоті і рішуче та відчайдушно хоче відправити підозрюваного за ґрати попри те, що постійно отримує анонімні погрози. «Навіть якщо не спрацьовує правосуддя, відповісти за вчинки все рівно доводиться рано чи пізно, коли наздоганяє карма, фатум, бумеранг…, як хочете, так і називайте», – заявляє журналістам жорстка та принципова обвинувачка, що, як пізніше з’ясується, сама має темні секрети… Справа її загадкового зникнення посеред порому чотирирічної давності виявляється першою на столі Морка, з якої здувається товстий шар поховальної пилюки…

Смотрите легально на MEGOGO

– Вважаєте, що ви є кращим за решту?
– Бути кращим за решту зовсім неважко.

На батьківщині книги Юссі Адлер-Олсена про так званий «відділ Q» (відділ нерозкритих справ, він же відділ «глухарів», він же відділ «висяків») уже були екранізовані і вилилися у досить відомий цикл повнометражних фільмів, в адаптованому перекладі знаний як «Містеріум» («Містеріум. Початок», «Містеріум. Мисливці на фазанів», «Містеріум. Темрява в пляшці», «Містеріум. Журнал 64»…). Усі дев’ять серій першого сезону шотландського серіалу присвячені книзі «Жінка в клітці» і відповідають сюжету картини «Містеріум. Початок», яка в данському оригіналі називається так само, як роман-першоджерело.

І звісно, на тлі вже існуючих екранізацій постає питання адекватності, релевантності, потрібності й особливості нового британського шоу (крім очевидної переваги майже дев’яти годин тривалості, що дають глядачам набагато більше деталей за повнометражний варіант). Насправді напрочуд цікавим (набагато цікавішим, ніж здається на перший погляд) є перенесення подій до Единбурга, що за атмосферою і характером є ближчим до Копенгагена, ніж до Лондона (цілком очевидно, що лондонська варіація мала би інакші настрій і темп, виходячи з норову і ритміки міста). На відміну від англійського мегаполіса шотландська і данська столиці не є космополітами і зберігають у своїй урбаністській культурі специфічний нюанс непровінційної провінційності, а їхня мушля для стороннього ока чужинця лишається завжди закритою (і до речі, загострена меланхолія Карла Морка, котрий за походженням є англійцем, пов’язана не лише з буквальною травмою і не лише із взаємною хронічною ворожістю в складних стосунках з пасинком, а і, ймовірно, з дисонансом його власної душевної хвилі стосовно единбурзьких ментальних вібрацій).

У шотландському шоу данський «Містеріум» зустрічається з британськими «Повільними конями», і не лише тому, що відділ Карла Морка, куди потрапляють ексцентрики та ізгої з різного роду наборами особливих і подекуди хворобливих навичків, дуже нагадує відділ Джексона Лемба, куди потрапляють лузери і штрафники, що не вписалися в канони акуратного взірцевого шпигунства. «Слау-хаус» і «Відділ Q» рідняться ще й тим, що нігілістські лідери обох команд попри показовий цинізм сповідують винятково чесні і правильні цінності, котрі ~~дуже часто~~ завжди протирічать політиці і бюрократії.

Кожному-кожному-кожному дається шанс на ментальне зцілення прямо пропорційно до величини ментальної недуги. І суровій суперінтендантці, що боїться визнати свою арахнофобію; і психологині, що боїться зняти обручку попри те, що весілля не склалося і вже не складеться; і прокурорці, котра, роками звинувачуючи десятки і навіть сотні людей, ніяк не хотіла звинувачувати себе; і паралізованому каліці, що жадає стрибнути з вікна; і замкнутій дивачці-кадетці, що карає себе за трагічну випадковість і доводить ледь не до божевілля; і сирійському біженцю, що за непорушним зовнішнім спокоєм ховає гіркий і страшний досвід; і важкому підлітку, що бунтує і ненавидить вітчима, хоча насправді ненавидить матір, що його покинула; і самому Морку, котрий із дитячою впертістю відвертається від необхідності зазирнути у свій внутрішній морок…

Тож тиск у барокамері є не лише прямолінійним сюжетним, а і метафоричним: тиском зовнішніх обставин, які провокують наш внутрішній дисбаланс і унеможливлюють дихання, і загрожують розгерметизацією і декомпресією нашим пожиттєвим спробам віднайти заповітну душевну рівновагу… І не пошуками соціопата одержимий цей пазл, схожий на велику цукеркову коробку з асорті ментальних проблем, а пошуками життєствердної гуманістичної іскри в темному сирому підвалі, де всі ми змушені що-небудь робити зі своєю вродженою аутонелюбов’ю.

Анастасія Лях