Через сім років після першого сезону цієї біографічної ретро-антології від Раяна Мерфі, присвяченої гучним міжособистісним конфліктам у голлівудській і нью-йоркській творчій спільноті минулого століття, нарешті вийшов другий, ще більш трагікомічний.
Перший, нагадаю, розповідав про взаємну ненависть і ворожнечу між зірковими актрисами, дівами старого Голлівуда Бетт Девіс (Сюзен Сарандон) і Джоан Кроуфорд (Джессіка Ленґ). А другий обрав скандальну історію навколо публікації культовим письменником Труменом Капоте (Том Голландер) роману «Почуті молитви», де геній із властивою йому цинічною іронією викрив брудні секрети богемного нью-йоркського істеблішменту, чим відповідно викликав гнів і жагу помсти перших тодішніх світських левиць Мангеттена (останніх зіграли Наомі Воттс, Демі Мур, Даян Лейн, Хлоя Севіньї).
«Почуті молитви» Капоте почав писати у 1958 році, але так і не завершив. Втім, одні тільки публікації фрагментів у 1970-х наробили більше ніж достатньо галасу. Адже то був так званий роман з ключем, де за іменами і історіями начебто вигаданих персонажів доволі легко вгадувалися реальні представники бомонду, і відповідно за фантазією вгадувалася неприємна правда про брудні простирадла їхнього особистого життя. Причому інколи це були брудні простирадла у прямому сенсі, як то білосніжна постіль у спальні Бейб Пейлі (Воттс), підступно почервоніла від менструальної помсти коханки її чоловіка.
Капоте написав і про ті сороміцькі плями, чим, зрозуміло, вже принизив достоїнство Бейб (котре роками чи навіть десятиліттями перманентно принижував її зрадливий чоловік, але майстерно написане слово вдарило значно болючіше за сам факт багаторазових незграбних адюльтерів), і про ганебне падіння чоловіка, який марно намагався відіпрати, відтерти красномовні сліди зради перед поверненням додому дружини; і про (що, мабуть, найважливіше) реакцію Бейб Пейлі, котра викинула заплямовану в усіх можливих сенсах білизну у смітник і замовила у спальню новий комплект, аби «все знову стало білим». І саме останнє викриття (не викриття зради, а викриття згоди бути зрадженою і закривати очі навіть тоді, коли в очах буквально рябіє від насиченості візерунків, старанно виписаних коханкою у якості прощального автографа на довгу згадку) принизило достоїнство Бейб Пейлі (чи принаймні його залишки) якнайсильніше.
Смотрите легально на MEGOGO
Цікаво, що Капоте описав знакову сцену менш криваво, без безпосереднього піймання на місці злочину охопленого дріб’язковим боягузливим страхом Білла Пейлі, тобто без епічної картини «великого прання» на очах шокованої дружини. Та режисер Ґас Ван Сент змусив бідолашну Бейб побачити багряний експресіонізм в усій красі… Саме з Бейб, що також важливо, Трумен Капоте, який був типовою гомосексуальною подружкою усім тим багатим і відносно поважним елітним дамам, дружив найближче, тож відповідно саме її двері, що перед ним після «Почутих молитов» логічно зачинилися, вдарили письменника найтяжче…
Варто нагадати, що Капоте раніше у різних біографічних інтерпретаціях зобразили Філіп Сеймур Гоффман (байопік «Капоте») і Тобі Джонс («Дурна слава», присвячена історії написання роману «Холоднокровне вбивство»). Том Голландер став, так би мовити, цілком закономірним і зовні, і ментально послідовником цього ланцюжка виконавців ексцентричної ролі, і він так само показав Капоте вже тоді, коли той став, власне, дико модним письменником Труменом Капоте, автором «Сніданку у Тіффані», а потім тоді, коли улюбленець перетворився на пияка, наркомана, ізгоя… Тож можна сказати, що на сьогодні маємо певний голлівудський пробіл у зображенні юності новоорлеанського хлопця, котрий виріс у найтрендовішого нью-йоркського прозаїка свого часу.
До речі, «лебідками» тих світських дів Капоте називав через те, що через надмірну важкість прекрасного оперення їм доводилося жвавіше гребти під водою (метафорично, звісно), щоб не піти на дно… Одна пішла вкрай швидко, закинувшися ціанідом у перший же день публікації «Почутих молитов».
Був деякий ризик, що Ґас Ван Сент, котрий у своїй творчості завжди співчував чоловікам, зобразить «лебідок» виключно егоїстичними і дещо карикатурними хижачками на кшталт головної героїні «Померти заради», котрі фігурально зжерли, буквально знищили Трумена Капоте після його необачного оприлюднення інтимних зізнань і особистих «незручних» спостережень. Та режисер віртуозно балансує між симпатіями і вердиктами, не робить жодних шаржів (ну добре, майже не робить) і не стає на бік жодної зі сторін. І зрештою Капоте змальований не меншим лицеміром, аніж ті «лебеді», що відчайдушно ховають болото під своїми прекрасними білосніжними тушками.
Адже підступно виклавши і випустивши в народ підноготну так званих «вищих кіл», прикриваючись вигідною відмовкою-щитом «письменник не може не писати», майстер гострого слова не менш відчайдушно зажадав лишитися під красивим і теплим «лебединим крилом», лишитись у колі, лишитись за святковим столом, і буквально почав скніти, в’янути, марніти, згасати і занепадати від того, що стілець біля того столу з-під його дупи забрали (хоча він власноруч його з-під себе вибив). Тобто Ґас Ван Сент і автори винесли великому і водночас, як виявилося, малому Труменові Капоте суворий, але справедливий вирок: на двох стільцях всидіти неможливо, неможливо одночасно бути і співцем правди, гострим, дошкульним, ущипливим викривачем гнилої системи, і залишатись її частиною, бо у системі комфортно і сласно, і жирна індичка чудово смакує на День подяки у товаристві обраних.
У будь-якому конфлікті переможцем виходить той, за ким є останнє слово. Цю дилему творці озвучують у першій же серії за тим самим горезвісним буквальним і фігуральним столом. «А чому останнє слово має бути за оповідачем? Усе вирішують гроші та влада», – безапеляційно стверджує дама у діамантах. Звісно, останнє слово лишилось за автором, а не за тією тлінною безіменною жіночкою, котра пішла без жодного сліду в історії (а навіть якби лишила слід, то нащадкам той слід дістався би саме таким, яким його описав би оповідач). Та очевидно, що Трумен Капоте виграв як творець слова, проте програв як людина, повна лінощів, бажань і слабкостей.
Анастасія Лях
Ворожнеча: Капоте проти Лебідок (Feud: Capote vs. The Swans)
2024 рік, США
Продюсери: Раян Мерфі, Ґас Ван Сент, Наомі Воттс, Алексіс Мартін Вудол, Деде Гарднер
Режисери: Ґас Ван Сент, Макс Вінклер
Сценарій: Джон Робін Бейтц, Лоренс Лімер
У ролях: Наомі Воттс, Том Голландер, Даян Лейн, Демі Мур, Хлоя Севіньї, Каліста Флокгарт, Моллі Рінгволд, Тріт Вільямс, Джо Мантелло, Рассел Тові, Джессіка Ленґ
Оператор: Джейсон МакКормік
Композитори: Джулія Ньюмен, Томас Ньюмен
