Цей трилер-детективний міні-серіал із зіркою «Спадкоємців» Сарою Снук у головній ролі (а також Дакотою Феннінг, Майклом Пенья, зіркою «Гострих предметів» Софією Лілліс, зіркою екзистенційно-гастрономічного трагікомічного шоу «Ведмідь» Еббі Елліотт, зіркою першого сезону «Білого лотоса» Джейком Лесі) базується на вигаданому (надуманому) інциденті кіднепінгу і резонансі довкола нянь (який, здається, взагалі не стихає після реальної нью-йоркської справи Йоселін Ортеги, що зарізала у ванні двох дітей, з якими няньчилася впродовж двох років), проте насправді говорить зовсім не про небезпеку від нянь, а про небезпеку від батьків…, адже няні-вбивці – це радше виняток із правил (нехай і непоодинокий), а от батьки ламають власних дітей і спотворюють (або принаймні реально загрожують спотворенням і ламанням) їхні життя постійно, в усі часи і в усіх куточках земної кулі.
Історія починається із дзвінка у двері. Фешенебельно (у колір кемел) вдягнена жіночка (Снук) представляється Маріссою Ірвін (пізніше ми дізнаємося, що вона – успішна фінансистка і має власну компанію з управління капіталом, а також гарний дім, начебто гарного чоловіка і низку всіх стандартних преміальних відповідників), мамою хлопчика Майло, і каже, що прийшла забрати сина, що грається з іншими дітьми за цією адресою. Немолода жінка, що відчинила двері, відповідає, що в будинку вона одна, ніяких дітей тут немає і ніякого Майла вона, на жаль, не знає і що напевно сталася помилка. Марісса стверджує, що адресу їй надіслала інша мама зі шкільного батьківського комітету (Дженні Камінскі у виконанні Феннінг). Але вже скоро з’ясовується, що Дженні ніяких повідомлень не надсилала і ні про що з Маріссою не домовлялася (і номер, з якого надійшло повідомлення й який більше не обслуговується, не збігається з номером Камінскі, проте пані Ірвін не перевірила це вчасно…).
Тінь підозри одразу падає на няню Ану (іммігрантку-латиноамериканку), що саме цього дня, коли стався інцидент, взяла вихідний і нібито поїхала з міста (і номер її теж не відповідає). Та ще трохи згодом з’ясовується, що Майло зі школи забрала не няня Ана, а няня Керрі (Лілліс), найманка сім’ї Камінскі, котра чомусь викрала не сина Дженні, котрого гляділа, а сина Марісси… Поламаний трекер, що був у хлопчика, копи знайшли на шкільній парковці. А щодо викупу навіть після спливу доби чомусь ніхто не зателефонував…
В останньому кадрі першої серії автори майстерно кидають глядачеві вудку (гачок, з якого ми не зліземо аж до фіналу), а саме вставляють флешфорвард, де детективи (один з них персонаж Майкла Пенья, котрий паралельно з розслідуванням піклується і переживає за власного сина, що має невиліковні порушення розвитку і потребує особливого підходу в навчанні і комунікації), дивлячись на стіну з фотографіями всіх підозрюваних (там і Марісса, і Дженні, і Ана, і Керрі, і чоловік Марісси Пітер, і діловий партнер Марісси Колін, а також безробітна сестра і брат-інвалід Пітера, що живуть у тому ж будинку на утриманні Ірвінів), майже покачують головами і дивуються, як «такі милі люди могли… повбивати одне одного…».
Найцікавіша і водночас найзагадковіша думка цього шоу криється зовсім не у кульмінаційному твісті (котрий якби не був виконаний на високому акторському і режисерському рівнях, то нагадав би латиноамериканські теленовели), а в самій назві – «Все її вина». Ясно що особовий займенник «вона» чітко натякає на винуватість якоїсь жінки (Керрі, що дійсно вкрала; Марісси, що заклопоталася біганиною між робочими справами і материнськими обов’язками і не звірила номери телефонів; Дженні, котра буцімто виявила халатність, належно не перевіривши резюме няні з фальшивим ім’ям і фальшивим послужним списком; Ани, котра збрехала через страх звільнення і депортації…) і нібито точно відкидає винуватість будь-якого з персонажів чоловічої статі.
І в принципі Керрі таки буквально забрала хлопчика, і провина її сумніву не підлягає (інша річ – мотиви); Марісса перманентно себе звинувачує геть в усьому аж до тремору в руках, губах і колінах (гра Сари Снук, яка умудрилася граційно і природно поєднати останню фазу розпачу з моментами твердого мислення і раціонального просвітлення – це окрема окраса проєкту); Дженні відчуває провину, бо злочин вчинила саме її няня і при цьому її власний син живий і здоровий удома; на Ані просто лежить мертвим фрахтом печать колективної безпричинної мігрантської вини; а сестра Пітера Лія існує з хронічним почуттям провини від самого малку, бо вважає себе корінням братової інвалідності… І тільки жоден із чоловіків (один із яких має комплекс супергероя і живе за принципом «я не збрехав, просто не заперечив») ні в чому себе не винить. І в тому-то, власне, і є найбільша проблема.
Цілком можливо, що «вона» у фразі «все її вина» – це не людина, а батьківська (від слова «батьки», а не «батько») любов і так само рівно тією ж мірою діаметрально протилежна батьківська нелюбов. Вона (батьківська любов чи потреба відчувати батьківську любов і батьківську опіку) штовхає на вчинки, котрі суперечать подекуди здоровому глузду, подекуди загальноприйнятим моральним орієнтирам. Вона (батьківська нелюбов) породжує сильно травмованих дітей, які потім легко переходять межу, бо не розрізняють кордон між тим, щоби бути кращими за своїх батьків, і тим, коли найвищий ступінь батьківства перетворюється на абсолютне зло.
І так, поставлений за романом, написаним жінкою, серіал напряму звинувачує соціум в тому, що колективний суспільний досвід попри нібито відхід патріархату в недалеке ще дуже свіже минуле продовжує покладати практично весь тягар відповідальності на матерів і продовжує все ще вважати нормою, що «татів час із дитиною» – це щось конкретно тимчасове, а «материн час» – то абстрактна вічність, яка не має ні кінця, ні початку, ні окресленого периметру ані в просторі, ані в думках… «Чому ти завжди мене питаєш, коли ти «з ним закінчиш»? Чому постійно використовуєш це дієслово??» – зривається на чоловіка героїня Дакоти Феннінг, бо той нетерпляче надзвонює з претензією, що «час його посиденьок із сином вже сплив». І по-іншому зривається Марісса, нарешті (після довгих років шлюбу) зізнаючись, що найбільше в синові вона любить те, що… він для неї є «приводом спровадити чоловіка з дому»; збрехати, що закінчився сік чи молоко…; бо «що довше вона з ним (чоловіком) живе, то більше радіє, коли його нема».
Так, трилер про кіднепінг на виході виявляється психологічною драмою про… «перефарбування» канонів щасливого подружнього життя, канонів щасливого батьківства і загалом канонів щасливої родинності… і про істину, що проступає крізь верхній шар, коли фарба починає поступово змиватися і проявляти справжній колір (викравши Майло, Керрі перефарбовує білявого хлопчика в шатена, та потім темна фарба починає вимиватися, і дитяче волосся знову стає все світлішим і світлішим…, повертаючись, так би мовити, до коренів і на круги своя). І так, якщо дружина, вивчивши кілька жестів мови глухонімих, називає мужа «вилупком», а той гадає, що «коханим», бо жести дуже схожі, на що більш-менш смиренна жінка «просто не заперечує»…, то точно має одного чудового дня настати та мить, коли правда поллється вголос і, що найважливіше, без феміногеномного (колективного жіночого) почуття вини.
Анастасія Лях
Все її вина (All Her Fault)
2025 рік, США/ Велика Британія
Продюсери: Меган Галлахер, Террі Гулд, Найджел Мерчан, Гарет Нім, Мінкі Спіро, Сара Снук, Андреа Мара
Режисери: Мінкі Спіро, Кейт Денніс
Сценарій: Меган Галлахер, Джеймс Смайт, Фібі Еклер-Павелл, Кам Одедра, Андреа Мара
У ролях: Сара Снук, Дакота Феннінг, Софі Лілліс, Джейк Лесі, Еббі Елліотт, Майкл Пенья, Джей Елліс, Деніел Монкс, Томас Коккерел, Картіа Вергара, Джонні Карр, Дюк МакКлауд, Мелані Вал’єхо, Домінік Мастерсон, Лінда Кроппер, Керолайн Брейзер, Ерролл Шанд
Оператори: Серхіо Дельгадо, Ерл Дреснер
Композитор: Джефф Біл
