Цей сентиментальний детективний екшн-трилер із вкрай надуманими твістами про особливий зв’язок між батьком і сином (не вперше для продуктивної творчості американського письменника Гарлана Кобена та її численних екранізацій, взяти хоча би минулорічний міні-серіал «Лазар», де сина і батька зіграли Сем Клафлін і Білл Наї) точно не здатен запропонувати «справжній детектив» і тим паче філософський антидетектив, але доводить кілька помірно цікавих речей. По-перше, надвисока продуктивність нікому з творчих людей (окрім Стівена Кінга) ніколи не йшла на користь (ані Ґаю Річі, ані Вуді Аллену, ані Гарлану Кобену…). По-друге, багатомільйонні контракти з Netflix на багаторічну співпрацю теж не йдуть творчим людям на користь (навіть таким китам, як Девід Фінчер). По-третє, Сем Вортінгтон – непоганий актор, який переважно погано обирає проєкти, тож краще за роль мормона Рона Лафферті у міні-серіалі «Під прапором небес» уже не буде, тим паче що в найближчі кілька років він застряг на «Аватарах» Кемерона і «Горизонтах» Костнера. По-четверте, єдиним дійсно крутим детективом за творами Кобена, судячи з усього, назавжди залишиться «Не кажи нікому» Ґійома Кане. І по-п’яте…, 67-річна Меделін Стоу (красуня із 90-х, знана за «Помстою» знову ж таки із Костнером, «Незаконним вторгненням», «Останнім із могікан» і «12 мавпами») все ще надзвичайно вродлива.
За сюжетом чоловік на ім’я Девід Берроуз (Вортінгтон) уже п’ять років сидить за ґратами за вбивство бейсбольною биткою власного трирічного сина і взагалі ні з ким не спілкується. Не лише поліція, судді та преса вірять, що батько забив сина до смерті і невпізнаваності. В це повірили навіть колишня дружина (котра тепер вдруге заміжня і вдруге вагітна) і навіть старий батько Девіда, дідусь жорстоко убитого хлопчика і колишній коп. Але раптом екс-своячка (сестра екс-дружини) приходить в тюрму зі свіжою фотографією, на який видно хлопця, дуже схожого на нібито вбитого п’ять років тому сина Берроузів, з такою самою родимою плямою на щоці… Після того візиту один із охоронців намагається вбити героя, і зрештою Девіду доводиться тікати…; не стільки для того, щоби врятувати власне життя (бо очевидно, що хтось сильно впливовий і певною мірою божевільний підставив його тоді і хоче прибрати з дороги зараз), скільки для того, щоби відшукати втрачену дитину…
Пам’ятаєте, у відносно нещодавньому детективному серіалі «Скарпетта» з Ніколь Кідман був «ударний» поворот у бік… 3D-друку людських органів на космічній орбіті…? Тоді здавалося, що більш надуманим і безглуздим віражем жоден із існуючих і майбутніх детективів на малому чи великому екрані похвалитися не зможе. Проте «Я тебе відшукаю», здається, б’є усі рекорди. Ні, в космос сюжет буквально не літає, та фігурально точно витає високо у хмарах, постійно відриваючись семимильними кроками від логіки, здорового глузду, здорової земної простоти… Алогічно тут чинять абсолютно усі: мафія, федерали, багатії, друзі, вороги, безпосередній центральний лиходій… Ну, щонайменше хлопцеві, котрого треба сховати від очей громадськості, бо він є викрадений і роль його буцімто мертвого відіграє труп іншої дитини…, не завадило би (якщо він не сидить десь прикутий у підвалі, а вигулюється у парках та спокійно їсть собі морозиво на недільних ярмарках) елементарною лазерною процедурою прибрати з обличчя родиму пляму, бо ж вона наче ходячий паспорт на лиці…
Діалоги тут не розумніші і не змістовніші за «Будь обережним», якщо розмовляють good guys, і «Буде зроблено», якщо розмовляють поганці. Твісти сиплються так, наче зупинятися взагалі не налаштовані: типу «я заповнила в клініці заявку на донорство, але тобі не сказала…, але заповнила не на своє ім’я…, але завагітніла раніше, ніж довелося скористатися донорською спермою…, але зробила аборт, щоби все ж таки скористатися донорською спермою…» (ні, останнього закруту в серіалі, звісно ж, немає, проте все до останнього є). А пишна розгалужена конспірологія сягає якщо не космосу, то принаймні вкрай далекої від Бостона, де має місце вперто заплутана (і не повірите, вперто романтична) справа Девіда Берроуза, Швейцарії…
Можна, звичайно, абстрагувавшись від купи зайвого (вимученого, притягнутого силоміць за вуха чи… за родиму пляму на щоці), зосередитися виключно на більш абстрактному, аніж конкретному образі перманентно шукаючого батька, котрий ніколи-ніколи не зупиниться на тому своєму складному, тернистому, саможертовному бусідо (шляху самурая), почасти суто символічному, почасти суто безумному…; ані тоді, коли зупиняться геть усі і навіть матір, ані тоді, коли замість дороги перед ногами розверзнеться провалля (і фігурально, і буквально: приміром, у сцені, де Девід тікає від федералів дахами будинків і «раптом» дахи закінчуються). Батька, котрий ніколи-ніколи не зупиниться, бо для нього самого зупинився сам час, а отже пошук більше не має жодних кордонів і меж… Але в такому екзистенційному розрізі (на котрий без фантазії натякає назва «Я тебе відшукаю») краще переглянути британський серіал 2014-го The Missing («Зниклий безвісти»), де тато (просто тато, без жодних екшенів і викрутасів) у простому, буденно шерхлому, жорстко резонуючому виконанні Джеймса Несбітта… під завісу перетворювався змореним невпинним тілом на… метафору…, вкриту бородою, сивиною і незгасаюче гострим, як сама даність буття, вічно шукаючим поглядом…
Анастасія Лях
Я тебе відшукаю (I Will Find You)
2026 рік, США
Продюсери: Роберт Галл, Гарлан Кобен, Браян Вінбрандт, Стівен Лілієн, Джон Вебер, Бред Андерсон
Режисери: Бред Андерсон, Адам Девідсон, Меггі Кілі, Мая Врвіло
Сценарій: Роберт Галл, Гарлан Кобен
У ролях: Сем Вортінґтон, Брітт Лоуер, Майло Вентімілья, Ерін Річардс, Джонатан Такер, Меделін Стоу, Кленсі Браун, Лоґан Браунінґ, Чи Макбрайд, Вас Саранґа
Оператори: Фрейзер Браун, Борис Мойсовскі
Композитори: Денні Бенсі, Сондер Юріанс
