Цей міні-серіал у жанрі тру-крайм біографічної драми розповідає реально заплутану історію реальної Аманди Нокс, яка, будучи американською студенткою в італійському містечку Перуджа у 2007 році, була звинувачена в жорстокому вбивстві своєї сусідки по кімнаті в орендованому житлі Мередіт Керчер, студентки за обміном із Британії. То була надзвичайно гучна справа з великими журналістськими заголовками «Американка вбила британку», котра зрештою не один раз потрапляла на телебачення і кіно, проте міні-серіал від Hulu, здається, зумів показати відомий моторошний скандал з альтернативного ракурсу.
Серед усіх екранізацій трагедії убивства Мередіт Керчер насамперед слід згадати повнометражну стрічку «Обличчя янгола» вельми своєрідного британського арт-режисера Майкла Вінтерботтома (на рахунку котрого навіть є естетське порно). Фільм, який змінив прізвища задіяних персон і в якому знялися зіркові Кейт Бекінсейл, Даніель Брюль і Кара Делевінь, і без того дуже заплутану історію заплутав іще більше (такий підхід цілком у дусі Вінтерботтома) і в принципі не намагався пролити світло на темряву у тому злочині. Також варто згадати про драматичний трилер Тома МакКарті «Стілвотер» із пізнім вражаючим Меттом Деймоном у головній ролі, де сюжет є начебто вигаданим, але натхненним знову ж таки заплутаною справою Аманди Нокс: Деймон зіграв батька американської студентки Еллісон Бейкер, яку посадили в тюрму за вбивство сусідки по кімнаті у Марселі, куди дівчина з глушини в Оклахомі поїхала навчатися і здобувати, так би мовити, досвід європейської свободи.
Серіал Hulu – це історія від імені самої Аманди Нокс, і все, що ми чуємо і бачимо у цьому шоу, подане виключно очима обвинуваченої, і можна сказати, що йдеться про формат недостовірної нарації, тобто про усталеного в літературі ненадійного оповідача, довіра чи недовіра до якого є прерогативою самого глядача (читача). Аманда Нокс у виконанні Грейс Ван Паттен постає симпатичною, милою, підкреслено і безумовно привабливою, невинною, розгубленою і дуже заплутаною не лише конкретно в цьому кошмарному інциденті, а й у самій собі (як і всі підлітки, що розпочали доросле життя далеко від дому і батьківського контролю). І розпочинається її розповідь невеликим екскурсом у власні народження, зростання і виховання у стилістиці, що нарочито імітує «Амелі»…
Спершу цей вступ з алюзією на естетику Жан-П’єра Жене виглядає доволі дивно в контексті детективного жанру на базі реального кривавого вбивства, проте одразу привертає увагу, причому не стільки до злочину, про який ітиметься далі, скільки до образу Аманди Нокс: дівчини, що поїхала бозна-куди за дівчачою мрією про велику емансипацію і велику пригоду, та натомість втрапила в пекло… Згодом на поліцейському допиті героїня розповідає, що у ніч смерті Мередіт Керчер вона ночувала у свого бойфренда, італійця Рафаеля (теж невдовзі обвинуваченого), і той романтичний вечір складався з куріння травки, сексу, приготування риби і перегляду «Амелі», її улюбленого фільму.
В яскравих фарбах і сонячних променях італійської провінції, де все довкола кричить про цілодобову сієсту замість навчання і роботи (Нокс підробляла офіціанткою в місцевому кафе, котрим управляв африканець), в покрокових дрібних деталях важкою хмарою поверх туристичного релаксового вайбу сіється густий-густий туман, продукований насамперед самою оповідачкою, котра, зайшовши зранку після бурхливої ночі із хлопцем до свого будинку, побачила відчинені вхідні двері, сліди крові у ванній, незмите лайно в унітазі…, проте все рівно помилася в душі і понесла швабру до квартири свого бойфренда, щоби вочевидь прибратися там після ночі юнацьких розваг.
Що далі, то заплутанішими стають і звірський злочин, і голова головної героїні, котра перебуває не лише в ореолі молодіжної нерозважливості і нерозуміння серйозних дорослих речей, а і під пресингом взірцево поганої роботи поліції (принаймні саме таку нам показують автори серіалу). Маринуючись не годинами, а днями у відділку без їжі та сну, відчуваючи розплавленість і без того доволі аморфного пубертатного мозку і неспроможність зібрати пам’ять і розсудливість до купи, перебуваючи в дикому божевіллі труднощів перекладу (Нокс дуже погано володіла італійською, слідчі не приймали свідчення англійською, а перекладача надавали через раз, буцім спеціально виловлюючи з корявої італійської вимови американки такі помилки, на яких можна побудувати обвинувачення), грубого психологічного напору відверто неделікатних карабінерів і навіть під потоком буквальних фізичних ляпасів… (якщо, звісно, прийняти за чисту монету безумовну необхідність глядацької довіри до точки зору ненадійної оповідачки), Аманда Нокс зрештою зізнається у тому, чого сама тверезо не розуміє. Без адвокатів, без знання мови, якою всі довкола злісно (і ксенофобно, адже вона – чужачка) її обговорюють і на неї кричать, без знання своїх юридичних прав, без усвідомлення наслідків… підписує власноруч свою «страту».
Так романтична пригода замріяної Амелі перетворюється на сюрреалістичні жахи «Міста загублених дітей». І в тому місті не настільки важливим є факт з’ясування, хто саме викрадає дітей (себто хто саме убив Мередіт Керчер), наскільки ключовим є питання до публіки: вірити казковій реальності Амелі чи не вірити…
Анастасія Лях
Заплутана історія Аманди Нокс (The Twisted Tale of Amanda Knox)
2025 рік, США
Продюсери: К. Дж. Стейнберг, Воррен Літтлфілд, Ліза Гаррісон, Енн Джонсон, Моніка Левінскі, Аманда Нокс, Майкл Аппендаль
Режисер: Майкл Аппендаль
Сценарій: К. Дж. Стейнберг, Аманда Нокс, Ребека Барнетт, Вес Тейлор, Мері Лоус
У ролях: Грейс Ван Паттен, Шерон Хорган, Джон Хугенеккер, Франческо Акваролі, Жузеппе Де Доменіко, Роберта Маттей, Ребекка Вайсокі, Кросбі Фіцджеральд
Оператори: Саймон Гоукен, Колін Воткінсон, Белла Гонсалес
Композитор: Джефф Руссо
