Змій в Ессексі (The Essex Serpent)

Том Гіддлстон і Клер Дейнс шукають чи то диявола, чи то доісторичне чудовисько у вікторіанському містично-детективному кіноромані про віру, науку, страхи і пристрасть. І треба сказати, на телебаченні вже давно не було настільки атмосферного серіалу… А чуттєвістю і сексуальністю «Змія в Ессексі» можна порівняти хіба що з «Чужоземкою».

Історія починається з хвороби і смерті. У Лондоні гарна й багата жінка на ім’я Кора (Дейнс), що живе у великому домі, змушена дивитися, як помирає її чоловік, батько її сина-підлітка, в якого проступають ледве помітні ознаки аутизму. Талановитий і прогресивний лікар, сповнений передових ідей (Френк Діллейн, знаний за роллю Тома Редла у фільмі « Гаррі Поттер і Напівкровний Принц»), пропонує операцію, що майже гарантовано врятує чоловікові життя, але через упередження і забобони той рішуче відмовляється і… помирає. Та замість оплакувати благовірного вродлива вдова нарешті відчуває себе вільною і щасливою, бо чоловік, як виявляється, був тварюкою і садистом, що бив, душив та ставив на тілі дружини тавро кочергою…

Тим часом на сході у графстві Ессекс у рибальському селищі на болотах ходять чутки про страшного морського змія, що посилюються після зникнення на болоті юної дівчини, доньки одного з місцевих рибалок. Кора – натураліст, і замітка в газеті про зниклу дівчину і блукаючий країною міф про монстра у східних водах привертають її увагу. Вона припускає, що еволюція та вимирання могли оминути одного з доісторичних плезіозаврів і він зберігся у первісному вигляді… Тож поховавши вдома одне чудовисько, героїня рушає на пошуки іншого. Адже тепер, позбувшись тирана і відчувши свободу, вона може повністю віддатися своїм інтересам і пристрастям… Тож разом з сином і вірною помічницею (Гейлі Сквайрс, знайома за драмою «Я, Деніел Блейк», де її героїня була однією із жертв соціальної бюрократії, а тут Сквайрс грає наполегливу соціалістку), з якою вдову пов’язує більше ніж дружба, допитлива природознавчиня, що вивчає каміння і скам’янілості, вирушає до Ессексу.

Там Кора, що листується і фліртує з лондонським лікарем-денді (самозакоханим, проте цілком симпатичним і, головне, напрочуд раціональним), який не поділяє її захоплення сільським брудом, знайомиться з місцевим пастором (Гіддлстон), який виглядає надто привабливо, а говорить надто розумно й тверезо, і навіть скептично, аби бути провінційним священником. Та з його дружиною… доброю, лагідною, красивою жінкою, але хворобливо блідою… (Клеманс Поезі з фільмів «Гаррі Поттер і Келих вогню» та «Залягти на дно в Брюґґе»). І все досить мило, допоки на болотах не спливає тіло зниклої дівчини… Виявляється, тут, у сільській набожній глушині другої половини дев’ятнадцятого сторіччя, ніхто, окрім пастора, не поділяє бажання Кори пояснити містичні події з точки зору науки і здорового глузду. Тож місцеві, майже усі поголовно релігійні фанатики, щиро вірять, що у водах мешкає і забирає грішних дівчат сам диявол у подобі змія-спокусника. А чужинка, що не ходить до церкви і розповсюджує єресь, – ідеальна мішень, аби полетіли прокльони і камені.

Смотрите легально на MEGOGO

На вступних титрах гарними мальованими візерунками сплітаються в готичний орнамент-розповідь наука і релігія. Скелети плазунів, малюнок жаби як символ медичних експериментів і досліджень поєднуються із зображенням надкусаного яблука та величезної змії, що оповила стовбур дерева в Едемському саду. І звісно ж, біблійному гріхопадінню жінки та інквізиторським тортурам і вогнищам протистоять прогрес, знання, просвітлення, емансипація. Сюжет інтригуюче міксує класичний костюмований англійський любовний роман, релігійний містицизм про одержимість дияволом та масовий психоз, а також горор-пригоду про пошуки «лохнеського чудовиська». Хоча справжнім монстром тут є фанатизм, невігластво і патріархат… Фігурує в орнаменті й серце, що з одного боку є просто органом (як печінка, нирки, легені…), який можна розрізати і можна зашити на операційному столі, а з іншого боку є таємничим вмістилищем заплутаних почуттів.

Та ще цікавішою, ніж сюжет, є атмосфера, в’язка і гіпнотична. Коли над трясовинням, яке і буквально, і фігурально затягує Кору, згущується щільна біла імла, згадуються «Пес Баскервілів» і «Дике полювання короля Стаха». Болото жахає не міфічними звірами, а цупкою пітьмою, з якої, коли вже потрапиш, вибратися дуже і дуже складно, майже неможливо. Болото уособлює незнання, темні голови, реакційні світогляди. Воно величезне, грузьке і глейке. І те саме символізує туман, крізь який ігноранти-упертюхи навпомацки продираються і кричать від убивчих дотиків неіснуючих демонів і потвор.

Уперта віра в страхи і міфи породжує оманливих монстрів і привидів, химери і фата-моргани. Та будь-яка фата-моргана лякає лише того, хто не знайомий із оптикою і особливостями заломлення сонячних променів у різних за густиною середовищах. Тож саме знання дають силу протистояти страхам. Хоча вони, на жаль, не завжди спроможні протистояти сліпому марновірству.

Цікаво й те, що актриси Клер Дейнс і Клеманс Поезі, які схожі одна на одну ніби близнючки, нарешті вперше зіграли в одному проєкті. До того ж поділили між собою одного чоловіка. Так само вперше склали тандем Дейнс і Гіддлстон, між якими виникло таке намагнічення, котрому позаздрили би Катріна Балф і Сем Г’юен.

Сексуальна напруга тут непоказна, добре схована, проте потужна і інколи істерична. І поки ессекський змій спокушає вдову і жонатого пастора, сексуальне сп’яніння охоплює підлітків усього селища. Збуджені, неспокійні, налякані буревіями у животі юнаки і дівчата моляться, впадають у несамовитість, шаленство, сказ… і, зомбовані псевдоученням, шукають диявола, винного в їх сум’ятті. Чи чергову відьму для чергового багаття, у якому згорить черговий спротив первозданному порядку.

Ні-ні, тут нікого не катують і не спалюють. Це ж історія врешті-решт про кохання. «Аквамарин» – мій улюблений колір, – говорить героїня Клеманс Поезі. – Від латинської aqua marina – «морська вода». Цим зеленувато-блакитним відтінком, відтінком морської хвилі, насичено усі підходящі місця у кадрі. Тож і очі багатьох персонажів сяють надприродною бірюзою. А Гіддлстон по-англійськи загортає шию у шарф елегантно-спокійного ціанового забарвлення. Тож похмурість тванистої драговини, зажерлива паща липкої млаки освітлюється сапфіровою лазур’ю, кольором акви, життя. Так чи інакше «гріховність» торкається майже усіх героїв (той же пихатий лікар, хірург від бога, змушений поплатитися за свою гординю). Та переможною виявляється не порочність (яка є не злом, а просто людською слабкістю), а «святість». Святість простої, доброї жінки, що без жалю віддає найдорожче. Та і життя, і заплутані загадки зрештою видаються простими й нехитрими. Без бісів і нечисті, без почвар і страховищ.

Анастасія Лях