Висока кухня, низинні звичаї. Рецензія на фільм «Меню»

20.11.2022 Рецензія

Не їжте, куштуйте, пробуйте, насолоджуйтеся, думайте та відчувайте, а не просто ковтайте.
Шеф Словік

Ви бували в ресторанах високої кухні, так званої категорії fine dining? Зазвичай там усе суперстильно, дорого й багато, вишукано і якісно, а високочолий ексцентричний шеф в ідеально чистому білому кітелі марить зіркою Мішлен. В такому закладі легко отримати манірне обслуговування і важко наїстися, можна витратити купу грошей і не вгадати, що подали тобі до столу. В таких місцях випадкова людина може почуватися неначе не у своїй тарілці.

Саме таким випадковим гостем стає героїня Ані Тейлор-Джой Марго в ресторані «Хоторн» всесвітньо відомого шефа Джуліана Словіка (Рейф Файнз). На вишукану вечерю Марго запросив Тайлер (Ніколас Голт), з яким вони ледве знайомі, тому Марго не знала, що він кухар-аматор, який у захваті від високої кухні, а Словік – його кумир №1.

Вечері Словіка – це справжній гастрономічний перфоманс, який проходить на приватному острові, куди привозять лише дюжину гостей на день. Ця пригода коштує 1250 євро, проте записуватись треба заздалегідь, і пускають далеко не всіх. Зате потрапивши туди, можна долучитися до моменту творення, коли Словік зі своєю командою перетворює дари острова й навколишнього моря на гастрономічні шедеври, якими важко наїстися, але за які не зле й померти.

І померти таки доведеться, бо за законами жанру детективного трилера у стилі «10 негренят» всі гості цього вечора обрані не випадково. Що їх пов’язує, і навіщо хворий розум ляльковода усе це затіяв – ось єдина інтрига фільму «Меню» (Menu).

фільм Меню Рейф Файнс Аня Тейлор-Джой

Зав’язку сюжету сценарист Віл Трейсі вигадав, коли вечеряв у модному ресторані на норвезькому острові Берген. Доволі лячно розуміти, що тобі нікуди подітися, поки не подадуть страви. Зняв стрічку Марк Майлод, відомий за серіалами «Гра престолів» та «Безсоромні». Разом з Трейсі вони працювали над серіалом «Правонаступництво».

Стрічка «Меню» базується на старому як світ сюжеті, проте якість виконання тут рівня не меншого, аніж кухні. До речі, за кухню на зйомках відповідала Домінік Кренн, єдина жінка-шеф у США, що має три зірки Мішлен. Будете у Сан-Франциско, спробуйте потрапити в Atelier Crenn.

Центральний персонаж фільму – шеф Словік, зіграний прекрасним Рейфом Файнзом. Справжній маніяк кухні, в прямому й переносному сенсі цього слова, він відточив свій талант настільки, що, здається, вище рости вже нікуди. Він став не людиною, а роботом. Як і його команда, котра виконує накази Словіка без тіні сумніву, немов біороботи.

От лишень, як це часто буває, високі професійні досягнення не дорівнюють радості від самореалізації. Проблема у тому, що вищий клас кухні і вищий чек вимагають гостей з вищих щаблів соціальної драбини, а там часто опиняються далеко не найприємніші персонажі. А для таких людей видаватися є важливішим за бути, тому їм потрібно продавати вже не просто страви, а ідеї та історії. І меню Словіка складене з дійсно вражаючих історій та ідей.

Гостей «Хоторну» зіграли актори не першої величини, але кожному з них всього лише й потрібно, що уособити певний «гріх». Як кожна складова страви, сама по собі не є чимось неординарним, та разом вони здатні скласти вишукану композицію, так і персонажі, які толком і не розкриваються, складають потрібний для ідеї фільму антураж.

Аня Тейлор-Джой зіграла дівчину Марго, яка прикидається не тою, за кого себе видає. Ніколас Голт – нав’язливого й занудного аматора, котрий всюди сує свого носа й камеру телефона, вважаючи, що check-in та фотка може замінити розуміння суті. «Через таких, як ви, з нашого ремесла випарувалася магія», – заявляє шеф Словік, котрий забороняє фотографувати свої страви.

Джанет Мактір виконала роль ресторанного критика, чий снобізм та розчерк пера може скінчити кар’єру бідолашного шефа чи ресторатора. Джон Леґвізамо став марнославним актором, котрий намагається врятувати кар’єру завдяки реаліті-шоу про кухню, навіть не намагаючись розібратися в темі. Є у фільмі й багаті бізнесмени-махінатори, й політики-збоченці тощо.
Фільм «Меню» вийшов хорошим естетичним кінопродуктом; не делікатесом, бо стрічці не вистачає оригінальності, як стравам Словіка бракує любові, проте гарно розписані ролі та естетична складова високої кухні дозволяють розповісти історію про вразливого й надломленого митця у сповненому фальші й цинізму світі грошей та влади, де немає місця любові, а значить і справжньому мистецтву.