Дебютна стрічка Тараса Дроня «Із зав’язаними очима» закриватиме Міжнародний кінофестиваль Східної України Kharkiv MeetDocs та буде показана глядачам у Харкові 1 жовтня. Світова прем’єра фільму відбулась восени 2020 року на Варшавському МКФ, де фільм отримав гран-прі в конкурсі «1-2». Національна прем’єра фільму пройшла в межах Одеського міжнародного кінофестивалю, робота була визнана найкращим повнометражним фільмом Національного конкурсу.
Про роботу над фільмом, досвід роботи над документальним кіно та деталі майстеркласу, який режисер проведе в межах фестивалю, розпитали у Тараса.
Чому для дебютного повнометражного фільму ви обрали саму таку тему – втрата близької людини на війні та неможливість відпустити минуле? Що стало тригером?
Я не ставив собі завдань в стилі – який б мені зробити дебют? Я завжди роблю те, що відчуваю. В цей час, в цю мить, ділюся через екран своїми переживаннями і вважаю, що це найважливіше в нашій професії. Єдине, що я знав після Майдану, що я не хочу маніпулювати цією темою, але 15-ти хвилинна розмова з доброю знайомою стала для мене ключовою, вона переживала момент, коли від неї багато друзів відвернулось, її хлопець був одним з Героїв Небесної сотні і тема про змушування суспільства до вічної жертовності мене просто вразила, вже за день в мене був тритмент, який я показав в кіношколі професорам і одразу отримав відповідь — роби це. Тільки зараз я зрозумів, що професор, побачивши мої очі повні сліз, підтримав мене, він розумів, що це для мене важливо, саме зараз. Під час написання, я почав шукати кінематографічні інструменти для розповіді такої, на мою думку, провокативної і тонкої теми. Так з’явилася війна, яка закінчилась, адже головна героїня фільму все-таки відпустила травму, прийняла втрату глибоко в серці і зрозуміла, що вдаватись до методів, які ведуть до самознищення, просто немає сенсу.
Протягом написання сценарію я досліджував цю тему, в один момент навіть зрозумів, що це кіно є сучасною інтерпретацією «Заповіту» Тараса Шевченка: «Мене в сімї вольній новій, не забудьте пом’янути незлим тихим словом».
Про що цей фільм для вас?
Для мене, в першу чергу, це фільм про взаємодію людини і суспільства, і в цьому потрібно залишатись людиною, залишатись самим собою і вчитись жити далі незважаючи на стереотипи і зашкарублі загальні правила. Ми ще довго будемо проживати наслідки втрат під час Майдану і війни на Сході, тому дуже б хотілось поділитись з глядачем хоч якимось рецептом. З власного дослідження я знаю, що шлях погодження з травмою пройшло вже чимало людей. Перш за все, цей фільм для мене про жінку, яка потрапляє в надзвичайно складні умови, у важку життєву ситуацію, а головна її зброя виявляється, в середині, в серці. Так вже сталось, що і наступний фільм буде про жінку, і наступний, який ще пишу — також.
Це ваш перший досвід роботи з темою війни?
Ні, не перший, в мене є фільм короткометражний документальный про події, пов’язані з Донецьким аеропортом. Про двох братів, один з який в лікарні в Донецьку з ампутованою ногою в полоні як Кіборг, а другий біля Львова вдома, і вони насправді нічого не можуть зробити, аби зустрітись, окрім того, щоб вірити в це.
Як ви працювали з акторами на знімальному майданчику? Знаю, що Марина Кошкіна напередодні активно займалась спортом?
Робота з акторами для мене як режисера є завжди окремим пластом, я завжди багато працюю з акторами перед тим як ми вийдемо на майданчик, і це не тільки певні репетиції — ми годинами розбираємо персонажів до найменшої клітини. Так було і з Мариною, тільки тут додалась ще фізична підготовка оскільки героїня була спортсменкою боїв змішаних єдиноборств. Марина дуже віддана акторка і надзвичайно працьовита, в один момент я навіть сказав їй, достатньо тобі залу, ти ж не культуристка і тобі ще грати дуже багато жіночих і тендітних ролей. Ми дивились багато різного документального матеріалу, працювали над психологією персонажу, навіть їздили на змагання з ММА, щоб відчути цей запах поту, азарту і перемоги. Звісно, що найважливіше — це внутрішній стан персонажа, але в цьому випадку прийшлось навіть вчитись ходити і дивитись в очі саме так, як це роблять бійці такого складного виду спорту.
Чи цікавий вам жанр документального кіно?
Документалістика для мене завжди була рушійною силою для ігрового кіно. Як я зазначив вище, в мене є фільм «Остап», а після нього в режисерській і продюсерській співпраці я зробив повнометражний фільм «Коли цей вітер стихне», який отримав перемогу в студентському конкурсі на одному з найбільших фестивалів документального кіно в Амстердамі. Я завжди відкритий до того, щоб зняти ще одне документальне кіно, просто на все свій час. В кіношколі в Лодзі немає навіть розділення на режисерів документального і режисерів ігрового кіно, і в нас були одночасно ці заняття. Власне з документального кіно я навчився надзвичайно багато, особливо на етапі ресерчу теми чи побудови живого персонажу на екрані ігрового кіно.
Чи є у вас улюблений документальний фільм або фільми?
Я б сказав, що в мене є улюблені режисери документалісти: це Яцек Блавут і Віталій Манський, знаю їх особисто і вважаю, що кожен їхній фільм є добрим і цікавим для перегляду. Разом з тим радію, що документалістика в Україні набирає неабияких обертів у своїй якості та художній цінності.
Ваш майстерклас буде присвячений створенню кіно — від ідеї до виробництва вже готового фільму. Як вважаєте, чи можна навчитись режисерській професії, чи все ж таки це скоріше спосіб життя?
Тут однозначна відповідь — режисура це спосіб життя і мислення. Я не можу не знімати, а найголовніше, що з кожним наступним фільмом мені хочеться ще більше робити нового кіно, і це межа неосяжна, вона немає кордонів та обмежень, з кожним днем все більше захоплююсь новими ідеями та реалізаціями. Звісно, що вчитись однозначно потрібно, оскільки які б ти ідеї не генерував і скільки б не було тем, про які хочеться говорити, все одно взаємодія з глядачем відбувається через екран, без додаткових інструкцій і пояснень, тому принципи побудови драматургії, основи візуальної розповіді і, головне, робота з акторами, є умовами, яким потрібно вчитись, це інструменти, які дають тобі можливість говорити. Принаймні найважливіші і найосновніші речі потрібно знати чітко, хоч і тут, щоб навчитись цьому, потрібне справжнє і невгамовне бажання. Більше на цю тему будемо спілкуватись під час майстер-класу.
Цього року Kharkiv MeetDocs пройде з 26 вересня по 2 жовтня в змішаному онлайн та офлайн форматі. До програми фестивалю увійде національний та міжнародний конкурс ігрового й документального повнометражного і короткометражного кіно, спеціальні покази та національні прем’єри, а також індустріальна секція, яка складатиметься з воркшопів, майстер-класів та творчих зустрічей з професіоналами індустрії.
Фестиваль Kharkiv MeetDocs 2021 проходить за підтримки Auswärtiges Amt (Федеральне міністерство закордонних справ Німеччини) та Державного агентства України з питань кіно
Організатори фестивалю: Media Frontline e.V., ГО «Тинк Тенк Юкрейн»
Партнери фестивалю: ПотомуЧто, The Thursday Company GmbH
Медіапартнери фестивалю: видання «Новое время», Kinowar, Detector.Media, «Тиждень», «Нове українське кіно», телеканал Simon, медіагрупа «Об’єктив», служба новин АТН, видання «Город Х», «Х1», Smart Media, Depo.Харків, Vgorode Харків, Gwara Media, Накипело
