Серед акул (Swimming with Sharks)

Ні, то не про чергові «щелепи», а про акул кінобізнесу. Цей міні-серіал, в якому головні ролі виконали Діана Крюгер і зірка культового ретро-серіалу про мангеттенських рекламістів 60-х «Божевільні» Кірнан Шипка (там вона була донькою головного героя Дона Дрейпера, а тепер буквально і фігурально виросла), є жорстким та ефектним сатирично-драматичним трилером про Голлівуд, тобто про голлівудську кухню, про голлівудські залаштунки, котрий, викриваючи «карієс» та оголяючи нерви кіновиробництва, продовжує тематику таких фільмів, як «Гравець» Роберта Олтмена, «Вавилон» Демієна Шазелла, «Манк» Девіда Фінчера, серіалів «Пропозиція» про створення «Хрещеного батька» і навіть горор-шоу «Новий смак вишні» про вкрадений сценарій.

«Серед акул» – ремейк однойменної повнометражної стрічки 1994 року, де на місці Крюгер і Шипки були Кевін Спейсі та Френк Вейлі. Вейлі грав молодика-ентузіаста, новачка, що потрапляє у вариво кіноіндустрії, натхнений великими мріями і великою голлівудською «магією», але зіштовхується з буденністю офісної рутини (варить каву, купує круасани, постачає шефу дівок на вечірі феєрверком принижень від жахливого боса (Спейсі), керівника крупної студії, що відбирає сценарії для потенційних екранізацій.

Цікаво, що персонажів звали Гай (у перекладі з англійської «хлопчина») і Бадді (у перекладі «приятель»), бо перший був наївним хлопчиськом, а другий лишень удавав із себе приятеля. І та історія могла би бути бадді-муві, якби розгорталася на якомусь іншому, не голлівудському (не корпоративному, не капіталістському), тлі, бо ж, як красномовно донесли тоді свою думку автори, у цинічному Голлівуді ані дружби, ані любові не існує, є лише прагнення успіху, і аби його досягти, треба йти по головах і трупах (і зі спущеними трусами), «вбити батьків і трахнути друзів» (Вайнштейна, котрий став цапом-відбувайлом, засудили лише кілька років тому, а фільм «Серед акул» ще в середині 90-х голосно заявив, що в Голлівуді кожен і кожна «витрахує» собі шлях на червону доріжку).

Інша мудрість від Бадді Акермана (антагоніста у виконанні Спейсі): «Якщо ти не бунтар у 21, значить у тебе немає серця. Але якщо ти не схаменувся до 30, значить у тебе немає мізків». І його підлеглий Гай проходить три стадії прийняття цього афоризму. Спершу ковтає образи, потім таки бунтує, але зрештою вимикає серце, вмикає мізки і перетворюється на «другого Бадді». Його внутрішній конфлікт, коливання між лютою ненавистю до боса і одержимою жагою опинитися на його місці, завершується шокуючим твістом.

У серіалі (котрий, між іншим, має загальний хронометраж повнометражного фільму, адже складається з шести двадцятихвилинних серій) приголомшливого фінального твісту немає. Напевно тому, що героїня Кірнан Шипки навпаки, починає з того, чим закінчує герой Френка Вейлі. Вона той «знелюднюючий» вибір робить одразу… Та потім передумує, хоча й вже занадто пізно… За сюжетом екзальтована старлетка Лу Сіммс влаштовується асистенткою до крутої кінопродюсерки Джойс Голт. Спершу Лу бігає по каву і безглютенові батончики для шефині, проте дуже швидко просувається по кар’єрних сходах вперед. Джойс хоче зняти не просто комерційну болванку, а справді хороший фільм, котрий отримав би схвальні відгуки і навіть номінацію на «Оскар». Та над шефинею височить інший шеф, голова компанії, старий білий консерватор (Дональд Сазерленд), котрий каже, що на думку критиків йому плювати, відмовляється збільшувати бюджет, забраковує каст з чорношкірим актором і тому подібне.

Смотрите легально на MEGOGO

Лу одержима Джойс і робить абсолютно все, аби та (joy у перекладі з англійської «радість») була рада, задоволена, щаслива (як казав персонаж Кевіна Спейсі своєму помічникові: «Єдина твоя задача – робити мене щасливим»). Але методи для досягнення цілей у дівчинки вкрай радикальні і суперечливі. Приміром, для початку вона йде на бомондну вечірку і в туалеті, запхавши до своєї вагіни гранатовий льодяник, спокушає письменницю-лесбійку, книгу котрої Джойс жадає адаптувати, та не може ніяк вибороти у конкурентів права на екранізацію… Поступово, але доволі стрімко загадкова Лу, скромниця з провінційної глушини в Колорадо, котра носить сільські плаття з рюшами і зачіску віночком (і чия дитяча психічна травма частково римується з травмою маленької Норми Джин, майбутньої Мерилін Монро у фільмі «Блондинка»), перетворюється якщо не на велику акулу, то принаймні на маленьку, зате дуже-дуже зубасту піранью.

Спершу відносини Крюгер і Шипки нагадують Меріл Стріп та Енн Гетевей у «Диявол носить Prada». Проте «Серед акул» є повною протилежністю будь-якої романтики чи мелодрами, взагалі будь-яких сентиментів. І навіть не є чорною комедією, як оригінал 1994-го. Це шорсткий, як наждачний папір, цупкий і нещадний еротичний кривавий трилер, де викривається те прагматичне і хиже «м’ясо», котре сховане за чарівною «магією» кіно, яка оманливо осяює обличчя кіноманів у темних сакральних кінотеатрах.

Фільм зі Спейсі був кабінетною розмовною сатирою, таким собі чорним саркастичним чи навіть сардонічним офісним ситкомом з убивчою розв’язкою. І безпосередньо кінематографа торкався лише на словах. Тобто примхи і химери, і самодурство жахливого боса, котрий безпричинно виливає тонни лайна на бідолашного підлеглого, могли би бути примхами і химерами будь-якого керівника з будь-якої професійної сфери. Тобто Спейсі тоді зобразив такого ж «нестерпного боса», як і роками пізніше у комедії «Нестерпні боси».

Міні-серіал з Крюгер і Шипкою не спрацював би на тлі іншої індустрії та іншого ремесла. Він саме про кіно, саме про священні літери на Голлівудських пагорбах, саме про Фабрику мрій, котра перемелює душі, наче страшний Молох (до речі, Молохові, як відомо, приносили в жертву дітей, а Джойс Голт марно намагається завагітніти, неспроможна зачати і виносити дитину, ніби віддала цю здатність у жертву кінобогам). Автори замислюються над тим, що ж то насправді таке, та таємнича цілюща «магія», котрій поклоняються мільйони чи мільярди людей по всій землі. У флешбеках Лу згадує похід до провінційного занехаяного кінотеатру із матір’ю-кіноманкою. Але згадує не сам фільм, а сяюче материне обличчя і спітнілі долоні. Спітнілі від переживань і почуттів, змоклі від напливу екранних чарів.

А вже реалізувавши материну мрію і потрапивши в Лос-Анджелес, героїня відвідує інше магічне місце, наймагічніше: Голлівудське кладовище. Це місце, де кінематографічна богема попиває вино на могилах Гічкока і Ширлі Темпл, власне, і являє собою головну метафору серіалу: Голлівуд – це диво, чарівництво, казка, де у повітрі витає гіпнотичний пилок і літає дух великих геніальних митців…, але на землі (в землі), у приземленій реальності це просто смердюча суміш твердих кісток (гранітного цинізму) і гнилої плоті (зогнилої моралі). Та якщо дивитися не під ноги, а тільки вгору, здаватиметься, що летиш.

Анастасія Лях