Зв′язані до смерті (Dead Ringers)

Візуально це точно один з найприголомшливіших проєктів сучасного телебачення. А віртуозна подвійна гра Рейчел Вайс, котра зобразила у міні-серіалі «Зв′язані до смерті» близнючок-гінекологів, робить його на додачу ще й одним з найартистичніших і найцікавіших. І навіть якщо шестисерійний ремейк від Amazon не перевершив оригінальний фільм Девіда Кроненберга, він беззаперечно змусив прочитати і відчути ту страшну історію по-новому, з безліччю альтернативних нюансів та смислів і, можливо, навіть із революційним запровадженням новітнього, ультрасучасного піджанру – фемінободі-горору, тобто горору про жіноче тіло.

Стрічка Кроненберга вийшла у 1988 році, і базувалася вона на книзі американської письменниці-фантастки Барі Вуд «Близнюки» 1977 року публікації, котра у свою чергу надихалася реальною історією близнюків Стюарта та Сіріла Маркусів, котрих знайшли мертвими в манхеттенській квартирі одного із братів.

У повнометражному оригіналі, котрий сумістив жанри психологічного трилера і боді-горору (як відомо, канадський кіномитець Кроненберг дотепер вважається беззаперечним майстром та ідеологом піджанру, котрий альтернативно також зветься венеричним горором, органічним або біологічним), британський актор Джеремі Айронс (до речі, Вайс теж британка) зіграв близнюків-гінекологів Беверлі та Елліота Ментлів, сором’язливого науковця і розкутого ловеласа, котрі, замінюючи один одного, починають спати з однією і тією ж пацієнткою (відомою акторкою), яка звертається до їх клініки з проблемою неможливості завагітніти через мутаційну будову матки. Жінка, в котру несподівано для брата закохується Беверлі, розділяє близнюків, котрі все життя були настільки близькими, що почувалися єдиним цілим. Через це розділення (неспроможність і бути разом, і бути окремо один від одного) брати паралельно божеволіють, і кінчається історія дуже кривавою чи то грецькою, чи то шекспірівською трагедією.

Кроненберг поєднав літературне допельгенгерство епохи романтизму з його містичною тезою про існування темного двійника, темного альтер его і фізіологію генезисного феномену сіамських близнюків. Іншими словами поєднав метафізику з фізикою, демонізм (чи радше демонічний психологізм, тобто психологізм загадковий, невивчений, незбагненний…, адже особливий зв’язок близнюків так і залишається явищем недоступним науці) з характерним для боді-горору спогляданням каліцтва, мутації, дегенерації людського тіла.

Смотрите легально на MEGOGO

При цьому доволі дивно, що Девід Кроненберг, котрий усю свою творчість, усю режисерську кар’єру присвятив препаруванню людського організму і створенню жахіть про тілесну трансформацію, так мало сказав про жіночу вагітність. Адже саме вагітність – найбуденніша і водночас найфантастичніша метаморфоза, що відбувається із живим тілом від початку часів і до завтра. Чи все ж до сьогодні, бо завтра, цілком можливо, серед нас ходитимуть біокіборги або людиномухи на кшталт істоти з іншого культового боді-горору канадського постановника.

Британська драматургиня Еліс Бірч, котра переосмислила сюжет «Зв′язаних до смерті» і створила міні-шоу, насичене терпкою, яскравою та різною Рейчел Вайс і стильною візіонерською естетикою, якраз доповна заповнила цю кроненберзьку прогалину і з головою занурилась у прекрасні жахіття запліднення, вагітності й пологів. І точно можна сказати, що такої кількості народжуючих вагін не було за всю історію кіно і телебачення, скільки є у цьому маленькому серіалі.

Цікаво, що Бірч зберегла імена головних героїв. Адже в оригіналі брати звалися один чоловічим ім’ям (Елліот), другий, котрий інтровертний, соромливий, м’який, – жіночим (Беверлі). Так само і сестри-героїні Вайс звуться одна жіночим, друга чоловічим ім’ям (від народження Елі, та всі звуть її Елліот). Одна – інтелігентна лесбійка-ідеалістка, яка прагне, аби досягнення науки були доступними усім жінкам незалежно від статусу чи раси і полегшили та модернізували ретроградну патріархальну систему ставлення до жіночого тіла як до машини з виробництва попри жахливий біль і страждання нових людей. І сама мріє стати матір’ю, але переживає систематичні викидні. Друга – брутальна гетеросексуалка-прагматик, котра розуміє й приймає правила капіталізму і охоче вдовольняє бажання багатої білої спонсорки (за котрою тягнеться шлейф гучної опіоїдної кризи), котра вкладає мільйони у будівництво прогресивного пологового будинку, проте натомість жадає аж ніяк не благодійного альтруїзму, а скандальних медичних експериментів, які б дозволили багатим жінкам за великі гроші відстрочувати менопаузу і омолоджувати матку. Сама не хоче і не любить дітей, але хоче справдити надії і реалізувати бажання сестри.

І далі Бірч продовжує загравати з іменами. Так, актрису, в котру закохувався Беверлі у виконанні Джеремі Айронса, звали Клер, а грала її канадська акторка Женев’єва Б’южольд. У серіалі ж об’єкт закоханості Беверлі зобразила знов-таки канадка Брітні Олдфорд, проте персонажка її носить ім’я Женев’єва. Так само збереглося оригінальне прізвище близнюків – Ментл. Адже воно невипадкове. Воно співзвучне із поняттям «ментальний», себто «духовний». І саме ментальний зв’язок близнюків, який мутує у нездоровий, аномальний зв’язок фізичний, є наріжним каменем цієї страшної й трагічної оповіді.

Бірч надихається не лише першоджерелом, а й скандальним французьким боді-горором «Титан», котрий у свою чергу був модернізацією та фемінізацією творчої спадщини Кроненберга. Адже британська драматургиня, так само як і французька режисерка Жулія Дюкорно, фокусується на вагітності, жіночому фізичному болі, трансформації та модифікації жіночого тіла. Тоді як чоловіки-герої Кроненберга у серіалі знаходять відображення у вигляді старого консервативного акушера, так званого «батька гінекології», котрий розповідає жахливу історію про те, як колись давно, будучи молодим амбіційним початківцем, оперував зґвалтовану і вагітну чорну сімнадцятирічну поневолену дівчину, в якої через недоїдання була важка форма рахіту, деформований таз і неспроможність розродитися, і він провів на її тілі тридцять експериментальних операцій без анестезії, котрі забезпечили йому статус гінекологічного гуру і першовідкривача (цей чоловічий садизм щодо жіночого тіла є абсолютною римою до безумства протагоніста Джеремі Айронса, котрий у ході свого божевілля уявляв жінок-мутантів зі спотвореними геніталіями і потім, замовивши у коваля набір химерних гінекологічних інструментів, на операційному столі шматував пацієнтку цим тортурним приладдям, наче один з упирів-патріархів, бузувірів-мізогінів «святої» інквізиції).

Та на відміну від Дюкорно, котра прагнула шокувати глядачів буквальними і нарочитими тілесними спотвореннями, напрочуд експресивними фізіологічними збоченнями, жорсткими боді-перетвореннями, Еліс Бірч та Рейчел Вайс елегантно гіпнотизують публіку репродуктивним кошмаром. І попри множинні піхви, з яких стирчать голови малюків, і криваву грудку викидня на паперовій серветці естетика серіалу все ж дистанціюється від сухого органічного жаху і пропонує позатілесну фігуральність замість тілесної прямоти. Тому ефектнішими за кров стають червоні лікарняні халати замість традиційно білих чи синіх (як і у фільмі Кроненберга), і моторошнішими за скривавлені голови живих новонароджених, що проривають промежину, стають глазуровані голови пупсів на тістечках, котрі офіціанти розносять на тацях серед елітних гостей вечірки, присвяченої відкриттю модного пологового центру.

Серіал починається сценою в кафе. Після нічної зміни в лікарні стомлені близнючки тихо снідають яєчнею і розмовляють, допоки здоровило-хамло за сусіднім столиком не починає запитувати натяками, чи робили сестри «це» (тобто секс утрьох: чоловік і близнючки). Не така вже й сором’язлива Беверлі саркастично відповідає: «О таааааак! Я обожнюю пхати язика у вагіну своєї сестри. А зробити тобі приємно – то ще більше задоволення». Мужик ніяковіє, губиться, починає щось невиразно мимрити і типу вибачатися… Бірч не показала у шоу жодного пристойного, гідного чоловіка. Не через те, що є чоловіконенависницею (хоча хтозна). А через те, що перефразувала ментальний зв’язок близнюків у ментальний зв’язок усіх жінок, змучених, виснажених, зморених фантастичними уявленнями чоловічого роду про секс, жіноче задоволення і материнство. У ментальний зв’язок усіх жінок, зв’язаних до смерті спільним фізичним болем, спільним розчаруванням, спільною протисилою.

Анастасія Лях