Зак Снайдер випустив фільм-виклик «Зоряним війнам». Наразі проєкт позиціонується як дилогія, та очевидно, що режисер має амбіції створити розширену і довгограючу франшизу, масштабний розгалужений епік про протистояння революціонерів імперським загарбникам на просторах величезного космосу, котрий поглинула темна доба… І гадаю, його спроба варта трохи вищої оцінки за ту, що поставили рецензенти на сайті Rotten Tomatoes: лише 24% схвальних відгуків.
Якщо у Джорджа Лукаса монополія, котра володіє колоніями-планетами по всьому всесвіту, звалася Імперією, то тут маємо Праматір. На початку нам розповідають бекграунд: у королівстві Праматері стався державний переворот, амбітний воєначальник Велізаріус наказав убити короля, королеву і юну принцесу, а сам оголосив себе регентом і зайняв престол. Очевидно, що і під королем колоніям жилося несолодко (але надію плекали на майбутнє царювання принцеси, котра мала не лише добре серце, а й магічний дар повертати світло і вселяти життя), та під регентом стало взагалі нестерпно. Велізаріус не особисто, а руками садистського адмірала Аттикуса Ноубла (Ед Скрейн, який занадто часто грає лиходіїв), що колесить зі своєю армією на велетенському космічному дредноуті, черпає з підлеглих планет останні ресурси, прирікаючи народи на голод, і жорстоко душить будь-які незадоволення і повстання.
Так одного дня Ноубл прибуває на планету фермерів, убиває лідера громади (дуже коротка роль Корі Столла), бо той набрехав про буцімто поганий врожай, і наказує селянам за два місяці зібрати і підготувати все зерно, що є. Для контролю адмірал лишає кількох своїх солдатів, а сам відлітає, аби потім повернутися і обікрасти фермерів до нитки. На додачу армійці, що залишились у селі, починають ґвалтувати місцевих дівчат… Войовнича селянка Кора (Софія Бутелла), котра виявляється колишньою солдаткою і прийомною дочкою Велізаріуса, що сховалася від «батька»-тирана серед тихих землеробів, одразу повстає проти гніту та (розуміючи, що фермери не вистоять, коли повернеться дредноут) відправляється шукати воїнів-однодумців на інших планетах, готових протистояти Праматері…
Чого і слід було очікувати, перша частина – це підготовчий етап до більш активних подій, що розгорнуться у другій (її вихід заплановано на 19 квітня 2024). Те саме ми бачили, приміром, у «Дюні». Тож так, «Дитя вогню» переважно зосереджено на тому, як Кора переміщається різними фантастичними локаціями включно зі «злачними» підпільними місцями і збирає команду підходящих людей. Якщо інколи здається, що загальний сетинг і окремі фантастичні прийоми чи реквізит надто сильно нагадують «Зоряні війни» (наприклад, лазерні бластери чи наповнені фантастичними створіннями шинки), то це зовсім недивно і зовсім не здається. Адже спершу Снайдер планував «Бунтівний місяць» як частину космо-епопеї Джорджа Лукаса і навіть представив ідею продюсерам Lucasfilm десь у проміжку між завершенням приквел-трилогії у 2005 році і продажем Lucasfilm компанії Disney у 2012-му. Його концепт полягав у тому, аби це відгалуження саги стало більш дорослим, серйозним і похмурим поглядом на всесвіт протистояння червоних і синіх світлових мечів.
Смотрите легально на MEGOGO
Та коли не склалося, Зак Снайдер переробив сценарій у самостійний проєкт, який спершу розглядався як телесеріал, а потім вилився у повнометражну дилогію.
Тим часом більш дорослий, серйозний і похмурий погляд на «Зоряні війни» ми все ж отримали. Вперше, коли вийшов спін-оф «Бунтар Один. Зоряні Війни. Історія». А вдруге, коли вийшов телесеріальний спін-оф того повнометражного спін-офа «Андор». І атмосферою, тональністю, настроєм «Бунтівний місяць» дуже співзвучний із цими двома проєктами. Принаймні він так само відмовляється дивитись на проблему масштабних космічних конфліктів крізь призму сентиментальності, жартів і веселих пригод (інша справа, що грішний надмірною статечністю Снайдер повністю відмовляється від будь-якого гумору, не надто переймається емоціями і взагалі не дає глядачам відчуття пригоди, від чого оповідь, не дивлячись на багату візуалізацію, перетворюється на важкий сірий камінь, котрий постановник жбурнув у публіку).
Що-що а стімпанк режисерові точно вдався. Футуристична картинка далекого-далекого майбутнього виглядає не еволюцією, а деградацією, поверненням до далеких-далеких історичних епох, які сильно передували цифровому сьогоденню. При цьому Снайдер не наслідує котрийсь один період чи одну цивілізацію (період парових машин або цивілізацію античних греків), а робить еклектичний мікс. Приміром, офіцерський склад імперської армії і формою, і поведінкою нагадує гітлерівських нацистів, але паралельно солдатів супроводжують моторошні церковні фігури, в яких прочитуються відголоски католицької інквізиції. Праматерині армійці збирають данину з підлеглих планет, як це робилося з підлеглими землями за часів Римської імперії чи Київської Русі… З одного боку, маємо проісторичне перенавантаження і проісторичний хаос. З іншого – деталізоване проісторичне розмаїття.
Та сама строкатість спостерігається і в алюзіях на інші стрічки. Адже окрім «Зоряних війн» космічний епік Зака Снайдера чітко цитує, приміром, класику Акіри Куросави «Сім самураїв» (і заразом її голлівудську вестерн-інтерпретацію «Чудова сімка»). Йдеться, зрозуміло, про початкову сюжетну канву: селян пресують поганці-головорізи, хочуть відібрати врожай, і фермери вирішують найняти для захисту села героїв-самураїв (або ковбоїв-стрільців в американському варіанті). Ну а бекграунд токсичних стосунків Кори з Велізаріусом, котрий знищив її рідне поселення і вбив справжніх батьків, після чого типу удочерив…, звісно, є указівкою на історію марвелівських Гамори і Таноса.
Можна помітити, що поряд із занепадом людської раси, котра переживає очевидний регрес, відбувається еволюція машин і нижчих істот. Так дуже схожі на джорджлукасівських закснайдерські дроїди не воюють на жодній зі сторін, бо свідомо обрали шлях пацифістів і склали зброю. Тобто замість звичних металевих помічників бачимо роботів-хіпі, котрі сповідують ненасилля і навіть носять на головах кульбабкові віночки… А у брудному пабі спостерігаємо спіч розумного комахоподібного створіння, котре як вентролог членороздільно говорить через людське маріонеткове тіло безтямного п’яниці…
«Бунтівний місяць» точно має потенціал. І вартий уваги хоча б завдяки спробі створити новий фантастичний світ замість того, аби постійно розширювати і розгалужувати старі. Але зі скрипучою механічною драматургією і з халтурним ставленням до характерів, котрі мають лише яскраві зовнішні образи і геть не мають жодного внутрішнього наповнення, терміново (хоча переробити персонажів до квітня зможе хіба що фокусник) треба щось робити.
Анастасія Лях
Бунтівний місяць: Дитя вогню (Rebel Moon – Part One: A Child of Fire)
2023 рік, США
Продюсери: Зак Снайдер, Дебора Снайдер, Ерік Ньюман
Режисер: Зак Снайдер
Сценарій: Зак Снайдер, Шей Гаттен, Курт Джонстадд
У ролях: Софія Бутелла, Пе Ду На, Рей Фішер, Джимон Гонсу, Чарлі Ганнем, Джена Мелоун, Ед Скрейн, Міхіль Гаусман, Ентоні Гопкінс (голос), Стюарт Мартін, Корі Столл, Кері Елвіс, Клеопатра Коулмен, Фра Фі, Стаз Нейр
Оператор: Зак Снайдер
Композитор: Junkie XL
Тривалість: 135 хвилин/ 02:15
