Андор (Andor)

Якщо «Мандалорець» збагатив жанрову палітру «Зоряних війн» космічним вестерном, то «Андор» додав до неї космічний шпигунський нуар. Будучи приквелом до «Бунтара Один», серіал відмінно повторив ту саму геть відмінну від загального настрою франшизи тональність: похмуро сіру замість нарядної золотавості, приземлено реалістичну замість пафосної епічності, параноїдально-тривожну замість пригодницької піднесеності, трагічно-маргінальну замість верхівкової елітарності і цинічно-песимістичну замість нав’язливого гумору. «Андор» – максимально буденна, прозаїчна, шорстка фантастика про революцію низів, заколотницькі хвилі брудного, втоптаного в болото соціального дна. Тож іноді здається, що це шоу ближче до антиутопії «Крізь сніг», аніж до традиційної зоряної саги Джорджа Лукаса.

Шоуранером «Андора» виступив Тоні Гілрой, сценарист фільмів про Джейсона Борна (звідти, мабуть, шпигунство, реалізм, позбавлена декору й пишності буденна проза, протагоніст-втікач із темним таємничим минулим). Власне, саме Гілрой раніше написав сюжет «Бунтара Один», то ж недивно, що серіал так точно наслідує характер і стиль повнометражної стрічки, де, нагадаємо, група повстанців намагалася, викравши інженерні креслення, завадити створенню «Зірки смерті» – глобальної імперської суперзброї для тотального знищення планет. Одним з тих добровольців-камікадзе був Кассіан Андор, що протистояв і ненавидів Імперію з самого дитинства (на ТБ його зіграв той самий Дієго Луна; також в серіалі знялися Стеллан Скошгорд, Фіона Шоу, знана за бойовиком «Потрійний кордон» Адріа Архона).

Дитинство цього героя ми серед іншого і спостерігаємо у телевізійному приквелі. Причому флешбеки в минуле завуальовані і жодним чином не відокремлені від поточних подій сьогодення: ні альтернативним забарвленням, ні написом «стільки-то років тому», ні форматом ремінісценції. Та завдяки паралельному монтажу флешбеки і події теперішнього утворюють єдине динамічне ціле, не розірване, а перманентне і монолітне; утворюють єдину історію загадкового Кассіана Андора, уцілілого хлопчика зі знищеної Імперією планети Кенарі.

Як у справжнісінькому нуарі, оповідь починається з мороку і дощу, крізь котрі продирається схована в пітьмі і капюшоні фігура (неонуарний капюшон замість класичного нуарного капелюха). Незрозумілий, туманний, майже містичний протагоніст шукає у сутінковій негоді і урбаністичному хаосі якусь дівчину… Персонаж Дієго Луни одночасно нагадує і Кертіса Евверета (Кріс Еванс) з вище згаданого фільму «Крізь сніг» (лідера класового повстання пригнобленого пролетаріату проти диктату правлячого істеблішменту), і таємничого К (Раян Гослінг) з кіберпанк-неонуару «Той, хто біжить по лезу 2049» (малого темного силуету загубленого «я», що раптово підіймається проти монументальної системи). Хоча й в образі Андора трохи менше понурої важкості і більше грайливої пластики.

Смотрите легально на MEGOGO

Тоні Гілрой пропонує зануритись у відмінний від звичного для фанатів «Зоряних війн» світ. Світ без імператорів, генералів, принцес, сенаторів, ситхів, джедаїв, обранців, нащадків великого зла чи добра, світлових мечів і магічної Сили. В цьому світі є замурзані й виснажені будівники, що тяжко працюють без пільг і бонусів під жорстким каблуком Імперії; величезні індустріальні зони, цілі шахтарські планети. Тут найнижчі прошарки суспільства животіють в сіреньких халупах і не бачать жодного променя сонця, бо сонце занадто високо, світить тільки тим, хто вгорі. І це світ без шоломів і масок. Гілрой не знеособлює ні саме зло, ні його посіпак (дурних, безвільних, боягузливих чи справді злих). Тому замість білих штурмовиків (до того ж білий колір не вписується в попелясто-брунатну гамму «Андора») ми бачимо синьо-сірі мундири та жандармські кашкети так званих «безпечників», обличчя котрих відкриті і звичайнісінько людські.

Зло без шоломів – це вже не абстрактне зло, проти котрого виступає обраний надгерой. Префікс «над» Тоні Гілрой взагалі прибирає зі своєї історії. Тож тут звичайні бунтарі зіштовхуються зі звичайними правоохоронцями, як у реальному житті. Простий народ, що довго терпить і мовчить, по краплі, по камінчику виношує малу або, як пощастить і як наснаги вистачить, велику революцію. І будуть, звісно, зрадники, донощики і легкодухи, та мережа назріваючого опору ростиме, ідея невдоволення і спротиву ширитиметься містами і планетами, і рано чи пізно Імперія, як і всі імперії у світовій історії, впаде, і дійде демократія аж до останнього куточка далекої-далекої галактики.

Анастасія Лях