Найгірші фільми 2024 року
Як завжди, є сенс згадати не тільки найкращі фільми року, але і найгірші. Адже з помилок інших людей можна зробити важливі висновки для себе. Добираючи найгірші фільми минулого року, ми, ясна річ, аналізували відомі фільми (адже нікому не цікаво буде дізнатися, що десь там хтось створив малобюджетну треш-стрічку за пару тисяч доларів, і вона виявилась не надто вдалою). Тобто це найгірше з загальнодоступного мейнстріму.
Копирсатися в поганому кіні шкідливо для здоров’я, а тому підтримайте нашу редакцію – авторам треба відновитися.
Бордерлендз (Borderlands)
Еталонно погане кіно. Надії майже не було вже після першого трейлеру, але здавалося, що такий акторський склад витягне що завгодно. Кейт Бланшетт і Джеймі Лі Кертіс, дві оскароносні актори, що відповідають за драматичну частину, Кевін Гарт і Джек Блек, відповідно, за комедійну – але тепер залишається тільки одне питання: хто і навіщо затягнув сюди Бланшетт? Сподіваємось, гонорар був великий, інакше це просто знущання з однієї з найкращих акторок покоління.
Володар перснів: Війна рогіримів (The Lord of the Rings: The War of the Rohirrim)
В принципі, якщо ти створюєш кіно виключно для того, щоб зберегти право на екранізацію творів Толкіна в майбутньому (а саме такими є умови контракту зі спадкоємцями письменника), то чому тоді дивуватися? Вийшло у найкращому випадку, посередньо, у тому числі і з точки зору суто анімації. Питання, як і у випадку вище, лише одне: нащо тягнути сюди Кендзі Каміяму? Цьому талановитому і досвідченому режисеру точно було б чим зайнятися.
Аколіт (The Acolyte)
Додамо і один серіал – і так, це знову всесвіт Зоряних війн. Здавалося б, потенціал є: нарешті не стали робити черговий сиквел чи приквел до оригінальної гексалогії, взяли період, який значно передує подіям саги про Скайвокера, нових персонажів, навіть відійшли від традиційної казкової дитячості всесвіту. Можна було б зробити щось більше схоже за стилем на “Андор”, і перші епізоди (особливо шокуючий твіст на самому початку першого) давали надію на те, що це вдала і свіжа історія. Але спочатку вона поступово стала банально нецікавою, а в останніх серіях все просто розвалилося (і навіть камео Йоди на останніх секундах ситуацію не врятувало). У підсумку потенційно непоганий продукт перетворився на мішень для фанів і звичайних глядачів – цілком заслужено.
Ворон (The Crow)
Тут ілюзій не було від початку: так, фільм вийшов настільки слабким, наскільки це очікувалось після перших кадрів і трейлеру. Втім, Білл Скашґорд швидко оговтається від цієї невдачі, адже він дуже талановитий. До того ж, хто цього “Ворона” бачив?
Крейвен-мисливець (Kraven: The Hunter)
Ніби на чолі студії Sony дорослі люди, але вони кожного разу роблять розгублене обличчя і не можуть зрозуміти, чому все пішло не так, хоча саме вони від початку робили все, щоб успіх нового відгалуження франшизи став неможливим. Расселу Кроу не звикати періодично зніматися у всякому лайні, а от витраченого часу Аарона Тейлор-Джонсона шкода – його тут ледь не затвердили новим Бондом, а тепер навіть другої частини пригод Крейвена не отримає. Повертаючись до босів Sony: варто усвідомити, що “Венома” нескінченно знімати не вийде, а тому іншим персонажам Спайдерверса варто приділяти належну увагу. Починати треба зі сценарію, а далі також прийняти, що концепт кіновсесвіту працює тільки у тому випадку, коли ти фізично пов’язуєш різні фільми через їх персонажів.
Забери мене на Місяць (Fly Me to the Moon)
Ніби все зроблено непогано: сценарій послідовний і цільний, актори чудові – Скарлетт Йоганссон, Ченнінг Тейтум, Вуді Гаррельсон, жартів вистачає (і принаймні частина – точно непогана), бюджету – також, та й сама тема – маркетинг висадки американців на Місяць і паралельна підготовка кіношної страхувальної версії – класна і багато у чому актуальна. Але все разом просто не працює. Сценарій шаблонний настільки, що ви розумієте, як все буде розвиватися і чим закінчиться приблизно на етапі трейлера. Кліше у діалогах, характерах персонажів, передбачуваних твістах, навіть в роботі оператора. Жарти не рятують загальну ситуацію. Хіба що до акторів претензій немає, але й вони не можуть все витягнути самотужки. Такі фільми не згадуєш не те що через рік, їх забуваєш вже наступного тижня.
Для сценаристки Роуз Гілрой це дебют, а тому є сенс побажати їй удачі у наступних роботах і прийняти те, що дебютувати на такому рівні вельми складно. Щодо режисера (Грег Берланті), то в його кар’єрі були і злети, і падіння (про що казати, він сценарист того самого “Зеленого ліхтаря”), але цю стрічки в плюси точно не запишеш. Найприкріше, мабуть, те, що це продюсерський дебют Скарлетт Йоганссон (раніше у неї був досвід тільки виконавчого продюсера), і збори в 42 мільйони при бюджеті в 100 мільйонів точно не запорука успіху.
Мадам Павутина (Madame Web)
Якщо скласти всі рази, коли хтось казав, що у Марвел справи кепські, до однієї великої купи, то ця купа буде важити більше, ніж молот Тора. Фільм вийшов настільки поганим, що Дакота Джонсон глузувала з нього і ледь не вибачалась за свою участь в проєкті безпосередньо в рамках промотуру. Після чого боси Sony звинуватили саме її у провалі стрічки, так, ніби до цього не було “Морбіусу”, а попереду не було “Крейвену”. Босам Sony можна побажати лише перечитати поради, які ми написали вище у описі “Крейвена”, а також поставити в церкві три великі свічки за Тома Гарді, який самотужки витягнув три частини абсолютно безнадійної франшизи.
Бунтівний місяць. Частина 2: Та, що лишає шрами (Rebel Moon – Part Two: The Scargiver)
Не думайте, що нам не подобається Зак Снайдер. Нам подобається Зак Снайдер. Нам навіть подобаються декілька його фільмів. Щоправда, нам не подобаються декілька інших його фільмів. Серед інших, це дилогія “Бунтівний місяць”. І, так, ми розуміємо – він буде закликати підтримати його запит на створення режисерської версії, тому що в межах цієї версії він, нарешті, зможе повністю розкрити свій задум. Ми не розуміємо інше: чому відразу не зняти режисерську версію, яка подобається хоча б самому Снайдеру? Тим більше, він казав, що Netflix, на відміну від студій-мейджорів, дозволяє це робити зі старту.
Сімейна справа (A Family Affair)
За роль в еротичному трилері “Хороша погана дівчинка” Ніколь Кідман отримала приз Венеційського кінофестивалю. Вона грає боса великої компанії, яка заводить роман зі значно молодшим стажером. В трохи еротичній комедії “Сімейна справа” вона також грає жінку, яка заводить роман зі значно молодшим чоловіком. Щоправда, тут вона не одружена, вона письменниця, а чоловік – мегазірка екрану, але головне не це, а те, що за цю роль вона нагород не отримає. І хоча до Кідман традиційно претензій немає жодних, ця банальна клішована історія ні про що – саме те, за що багато хто не любить Netflix. Зрозуміло, що її створили за три знімальних дні і тиждень монтажу, а тому таких “фільмів” можна зробити пару десятків на рік і завантажити бібліотеку стрімінгового сервісу. Але в цілому це точно не допомагає розвитку індустрії, навіть якщо казати про суто розважальний її сегмент.
Саме цей фільм для нас найгірший у цьому році.
Хоча, ні – “Бордерлендз” ще гірший.
Буча
Зазвичай в список найгіршого за рік ми не включаємо українські фільми. Не тому, що всі українські фільми класні. Але ми завжди підтримуємо наше кіно, а тому намагаємось уникати негативу по відношенню до нього (одна справа – критика в рецензії на стрічку, тут можна розглянути і слабкі, і сильні сторони, інша – просто додати в список найгіршого, бо тоді очевидно, що все погано; а на поточному етапі розвитку у порівнянні з голлівудським чи європейським кіно за багатьма компонентами ми можемо виглядати не найкращим чином, якщо взяти, наприклад, ресурси для створення фантастичного жанру чи масштабних стрічок про воєнні баталії). Втім, з одного боку, це теж певна ознака зростання нашого кіно, що тепер його можна оцінювати на рівні з західним без додаткових дисклеймерів.
А з іншого боку, “Буча” просто дуже слабке кіно. Коли було оголошено про задум, багато хто накинувся на авторів, закидаючи їм намагання заробити гроші і славу на болючій темі. Основні тези були такі:
- це знімати ще зарано
- знімати щось подібне мають режисери калібру Спілберга і Нолана
Ми тоді з цими тезами не погоджувались (власне, ми і зараз з ними не погоджуємось). Адже, по-перше, а коли буде не зарано? Коли наступає той момент, коли можна сказати “от тепер вже не болить”? Років через сто? Чи потрібно в той період буде це кіно? А, по-друге, де нам взяти власних Спілбергів і Ноланів, якщо люди не будуть принаймні намагатися створювати складні проєкти? Як навчитися робити щось майстерно, якщо ти не будеш робити це “щось”?
Проблема в іншому: це зібрана з всіх впізнаваних моментів першого року війни клішована примітивна історія, яка виглядає слабко і сюжетно, і психологічно, і навіть візуально. Фестивалі класу “А”, про які говорили режисер і продюсери, навряд чи могли бути зацікавлені. Але є і гарна новина: можливо, наступна спроба буде кращою за попередню.
Читайте також:
Підтримайте Україну:
- фонд Повернись Живим (допомога армії) — savelife.in.ua
- фонд Сергія Притули (допомога армії) — prytulafoundation.org
- Таблеточки (допомога дітям) — tabletochki.org
- дитяча лікарня Охматдит (допомога дітям) — bit.ly/help-ohmatdyt
Приєднуйтесь до наших сторінок у соцмережах:
- facebook — facebook.com/goodkino
- YouTube — youtube.com/c/kinowar
- Instagram — instagram.com/kinowar.com.ua
- twitter — twitter.com/kinowar_com
- Telegram — t.me/kinowarcom
