Найкращі різдвяні та новорічні фільми
Зимові свята – це такий час, коли звичка, що в інші дні є просто буденністю і подекуди змушує нас меланхоліти через продуковану нею монотонність…, перетворюється на магічний ритуал. І важливою частиною цього ритуалу були і залишаються улюблені різдвяні фільми. Не обов’язково ті, що по вінця насичені різдвяним духом, наче парфумами у надлишку, а ті, що створюють м’який (або злегка щетинистий) святковий настрій.
Гаррі Поттер (Harry Potter, 2001-2011)
І для когось зимові канікули – не канікули, якщо не передивитися всі вісім фільмів про Гаррі Поттера (причому йдеться не про школярів, а про деяких, вірніше багатьох назавжди зберігших Гоґвортс у душі дорослих). Так, перші чотири фільми поттеріани (до повноцінного повернення наприкінці «Келиха вогню» Волдеморта) – це світла різдвяна енергетика, а інші чотири частини – то вже набагато темніше святкове застілля, таке, де наприкінці і посуд поб’ється і навіть хтось із далеких родичів… Але потужну поттеріанівську магію ще жодне сучасніше фентезі не перевершило, і в жодної дорослості ще не знайшлося такої чарівної палички (з верби, дуба, червоного дерева, слонячої кістки, виноградної лози чи навіть бузини), котра би змогла вибити з наших сердець очікування святкового квідичу та святкової перемоги добра над злом.
Міцний горішок (Die Hard, 1988)
Різдво під знаком бойовика – не те щоби класична, проте теж традиція, і започаткував її, ну звісно ж, «Міцний горішок», який запалив зірки Брюса Вілліса, раніше відомого лише за серіалом «Детективне агентство «Місячне сяйво», і Алана Рікмана, раніше відомого лише на батьківщині у Британії (роки по тому Рікман з’явиться в іншій різдвяній класиці – мозаїчному ромкомі «Реальне кохання»). І цікаво, що цьогоріч цю альтернативну традицію Різдва у ритмі екшна (опустимо феєрично безглуздий казковий бойовик «Кодове ім’я Червоний») доволі успішно продовжили «Ручна поклажа» (де локаційною квінтесенцією вираження святкових почуттів теж виступив аеропорт, як і в «Реальному коханні») і серіал «Чорні голуби» (де акторка знову ж таки «Реального кохання» Кіра Найтлі повернулася до глядача з дещо інакшим різдвяним вайбом). Навряд чи творці «Міцного горішка», задумуючи історію із захопленням заручників і геройством кмітливого босоногого копа-одинака напередодні Різдва (але в антуражі не звичного домашнього гармидеру з родичами і кітчем чи затишку з монохромною ялинкою і ліричним снігом за вікном, а в обстановці галасливої корпоративної вечірки в стінах хмарочоса серед абсолютно позбавленого зими Лос-Анджелеса), наперед знали, що, по-перше, «Міцний горішок» стане культовим фільмом і що, по-друге, він стане культовим різдвяним фільмом.
Реальна любов (Реальне кохання, Love Actually, 2003)
В Голлівуді, як відомо, кохання реально всюди. Вірніше Голлівуд упродовж цілого сторіччя неухильно підтримує ілюзію, що кохання реально всюди. Вірніше не кохання, а любов, бо цей різдвяний альманах із яскравим сузір’ям переважно британських акторів говорить не лише про кохання, а про різну любов: до дітей, до батьків, до братів та сестер…, до друзів та половинок друзів, яких неможна кохати, але можна любити… У цих переважно щасливих (але не завжди і не для кожного) лондонських історіях, що стаються напередодні Різдва, є і солодкість здійснення мрій, і водночас твереза крапля гіркоти розчарування… І є вир душевного абсурду, який ми по-справжньому любимо, як то сексі-незграбна різдвяна пісня старого рокера Білла Наї, відчайдушний сольний танець прем’єр-міністра Г’ю Ґранта, псевдоіспанська Коліна Ферта, «порно» з Мартіном Фріменом, містер Бін в образі найпедантичнішого у світі пакувальника різдвяних подарунків… І є улюблені цитати: «Привіт, дітки. Є повідомлення від дядечка Білла. Не купуйте наркотики. Ставайте поп-зірками і отримуйте наркоту задарма!», «Може, ми і маленька країна, але ми велика країна! Країна Шекспіра, Черчилля, Бітлз, Шона Коннері, Гаррі Поттера, правої ноги Бекхема… і лівої ноги Бекхема…», «Важко бути сестрою прем’єр-міністра, доводиться постійно порівнювати. Що зробив сьогодні мій брат? Заступився за честь своєї країни. А що зробила я? Голову омара з пап’є-маше»…
Щоденник Бріджит Джонс (Bridget Jones’s Diary, 2001)
Рене Зеллвеґер невдовзі з’явиться в образі Бріджит Джонс вчетверте. Сексуально-романтичний шлях цієї героїні схожий на шлях персонажок серіалу «Секс і місто». Починала Бріджит з екзистенційної кризи «трохи за тридцять», далі було «трохи більше ніж трохи за тридцять», а у «трохи за сорок» вона народила дитину. Тепер от у «трохи за п’ятдесят» та сама Бріджит Джонс, яка все життя бореться із зайвою вагою, вдачею втрапляти у незручні та курйозні ситуації і невмінням обирати чоловіків, закохається у вдвічі молодшого за себе хлопчика… Звучить як іще один казус, з якого нічого путнього не вийде, проте на екранні свята на відміну від свят реальних таки стаються дива… Можна дискутувати про те, наскільки глядачеві потрібна п’ятдесятирічна Бріджит Джонс (не Рене Зеллвеґер, а саме Бріджит Джонс) і наскільки час йде або не йде на користь цій персонажці (не жінці, а саме персонажці), проте у різдвяний час не час сперечатися про… моду. Тож саме час іще раз подивитися на дурнуватий светр Коліна Ферта з оленем (і краватку зі сніговиками), жахливий жилет з бабусиної шафи, парад незграбних міні-спідниць, костюм порно-зайчика і вихід маленьких сексуальних трусиків на магічний різдвяний мороз.
Відпустка за обміном (The Holiday, 2006)
Хоча з цього фільму нема чого цитувати (і душевніше та щиріше за солодку романтику тут виглядає триб’ют акторові Елаю Воллаку, зірці культових вестернів «Хороший, поганий, злий» і «Чудова сімка»), він… милий. Різдвяна лав-сторі від Ненсі Маєрс, авторки повчально-романтичного гіта «Чого хочуть жінки», насправді говорить не про те, як саме знайти кохання під ялинкою, а про те, наскільки в житті важливі і часом необхідні зміни. Дві абсолютно незнайомі одна з одною жінки, однаково розчаровані у стосунках, вирішують помінятися будинками на час новорічної відпустки. Одна живе в сонячному Лос-Анджелесі, монтує трейлери до фільмів і заробляє купу грошей, але давно розучилася плакати і щось по-справжньому відчувати. Інша, авторка весільної колонки в лондонському журналі, навпаки, безперервно рюмсає у своєму засніженому англійському передмісті. Звісно, помінявшись будинками, обидві знаходять свої половинки. Проте цікавішою є думка про те, що дім – не обов’язково там, де… дім; дім там, де свіжішим здається повітря, котрим дихаєш.
Сам удома (Home Alone, 1990)
У маленькому провінційному містечку чи радше навіть селищі під назвою Віннетка, штат Іллінойс, у тридцяти кілометрах від Чикаго, цілком хороші, люблячі, турботливі батьки якось на різдвяно-новорічні свята, поїхавши у сімейну відпустку до Парижа, одного з дітей, восьмирічного Кевіна, випадково залишили вдома… З цієї начебто геть несмішної кричущої батьківської недбалості виросла найкультовіша різдвяна комедія на кілька поколінь. Неможливо не сумувати щодо того, наскільки глибоко закопалася в могилу така яскрава і така одномоментна різдвяна зірка Маколея Калкіна (котрого порівнювали зі спалахом Ширлі Темпл у 1930-х), але так само неможливо не радіти щоразу за дрібного гівнюка, що не просто вижив сам на Різдво, наче той Робінзон на острові, а ще й наваляв по вінця поганцям, як той Міцний горішок.
Інтуїція (Serendipity, 2001)
У реальному житті твіст-зав’язка цього інфантильно-забобонного ліричного різдвяного ромкома виглядав би несусвітньою дурістю. Двоє людей серед передноворічної нью-йоркської суєти, намагаючись купити в переповненому універмазі останню пару рукавичок, зустрічаються поглядами і розуміють, наскільки сильно їх тягне одне до одного. Але вирішують (тобто вона вирішує, а йому доводиться підкоритися її безглуздій затії) перевірити долю: він пише свій номер телефону на доларовій банкноті, а вона свій – у книзі. Долар розмінюють, книгу здають букіністу, і втрачають одне одного на… кілька років, хоча могли втратити на все життя… Насправді йдеться не про інтуїцію, а про фаталізм (в оригінальній назві про серендипність – випадкове знаходження вдачі та щастя, або колосального відкриття, коли шукалося щось геть інше, приміром буденне і дріб’язкове, як от пара рукавичок, яка випадково допомогла знайти велике кохання), про такий різновид людської природи, котрий не хоче нічого вирішувати самостійно і наполегливо відсторонюється від ухвалення важливих кроків, перекладаючи відповідальність на примарний фатум. І лише тому, що Різдво, лише тому, що сніг кружляє надто магічно над ковзанкою Wollman Rink у Централ Парк…, серендипність спрацьовує двічі для двох феєричних йолопів.
Помінятися місцями (Trading Places, 1983)
На Різдво трапляються найдивніші дива. І топ-менеджер з Волл-стріт, який мав геть усе включно з шикарним будинком, кар’єрою, нареченою і членством у гольф-клубі, може, не змигнувши оком, перетворитися на безхатька, а пройдисвіт-голодранець може так само раптово вистрибнути з самого дна враз респектабельним бізнесменом. Але якщо авторство так званого «дива» належить не Санті, а двом зарозумілим і егоїстичним старим товстосумам, які грають у доміно людськими долями, дивовижна різдвяно-капіталістська розв’язка чекає на всіх у фіналі… Напевно сьогодні Едді Мерфі і Ден Ейкройд не змогли би знятися у комедії з подібним сюжетом, бо у нинішньому синкретичному контексті ніхто не став би робити злидаря темношкірим, а менеджера білим (радше навпаки, хоча ні, радше на ролі взяли би обох кольорових). Але насправді ця святкова ринкова казка ніяк з расовими стереотипами не пов’язана і є ітерацією вічної марктвенівської історії про «Принца і жебрака», і актуальна в усі часи.
Різдвяні канікули (Christmas Vacation, 1989)
Після шаленого успіху роуд-комедії «Канікули» з Чеві Чейзом у ролі патріарха-невдахи сімейства Ґрізвольдів з’явився сиквел про канікули не в подорожі, а вдома, за традиційним домашнім святкуванням Різдва, проте з тим самим фантастично незграбним патріархальним лідерством (останнє сьогодні звучить як щось наполегливо сексистське, проте тоді Кларк Ґрізвольд з усіма своїми сміховинно диктаторськими влаштуваннями родинної розваги та родинного свята виглядав і сприймався не консервою із запечатаним гендерним упередженням, а архетипом комедійного батька, чия рольова модель – клоун-одоробло-відчайдух-чванько). Якщо татусь пообіцяв влаштувати «найвеселіше Різдво з усіх, що коли-небудь були, є і коли-небудь будуть» – значить рятуйся хто може, бо він уже поліз на дах чіпляти гірлянду з двадцятьма п’ятьма тисячами лампочок. А з лісу цей горе-перфекціоніст притарабанив настільки пишну ялинку, що від пишноти гілля повилітали шибки і сподівання на різдвяну ніч без казусів.
Вартові галактики: Святковий спецвипуск (The Guardians of the Galaxy Holiday Special, 2022)
Спеціальний різдвяний випуск «Вартових галактики» феєрично смішно розповідає про любов всередині команди, яка у передріздвяній ейфорії набуває апофеозно химерної і навіженої форми. Друзі Пітера Квіла, пройнявшись і надихнувшись його розповіддю про земні різдвяні традиції, вирішують зробити товаришеві дуже особливий різдвяний подарунок, аби той хоч трішечки потішився і перестав депресувати-горювати-побиватися за Ґаморою. Тож Богомолиця і Дракс вирушають на Землю, у Лос-Анджелес, відшукують у Беверлі-Гіллз будинок актора Кевіна Бейкона і викрадають голлівудську зірку, аби подарувати Пітерові на космічні зимові свята істинного кумира його земного дитинства… Душевна сорокахвилинна замальовка викладає на святковий стіл пов’язаний з операцією різдвяного кіднепінгу екшн, шокову реакцію Бейкона, потім шокову реакцію Квіла і нарешті різдвяну любов і різдвяний настрій, що усіх об’єднує в настільки незвичному і нетрадиційному домашньому колі…, щоб у космосі було затишно, як на дивані, а на дивані було авантюрно, як у космосі.
Анастасія Лях
Читайте також:
Найулюбленіші ромкоми всіх часів
Найкращі комедійні серіали 21 століття
Приєднуйтесь до наших сторінок у соцмережах:
- facebook — facebook.com/goodkino
- YouTube — youtube.com/c/kinowar
- Instagram — instagram.com/kinowar.com.ua
- twitter — twitter.com/kinowar_com
- Telegram — t.me/kinowarcom
