Найгірші фільми 2024 року за думкою критика Дмитра Сидоренка
Новорічні свята – правильний час для того, щоб пригадати найцікавіші фільми року та переглянути пропущені. Але несправедливо буде не згадати й найгірші стрічки, адже їх автори почасти мітили так високо, що впали на саме дно. Як казав Саломон Самсонович: «Кал – дуже цікава штука. Ви помітили, шо людина, коли посре, завжди оглядається, шоб побачити, скіки вона насрала і якої якості кал». Тож нумо озиратися!
Дісклеймер. Будь-який рейтинговий список – це суб’єктивна оцінка, особливо, коли мова йде не про вибір декількох тисяч членів Американської кіноакадемії, а одного українського критика і його watch list.
«Крейвен-мисливець» (Kraven: The Hunter)
Попри хороші задатки в екшені, сюжеті й акторському складі, «Крейвен» вийшов ще одним надгробком, що ними Sony заставляє поле антигероїв коміксів про Спайдермена, буквально позбавляючи глядачів надії на нормальне кіно у одному з культових кіновсесвітів. Серед мінусів фільму: допотопний CGI, поганий монтаж, купа логічних ляпів, а головне – російське походження персонажів, через яке Аарон Тейлор-Джонсон і його екранний батько Рассел Кроу постійно мусять говорити з відразливим акцентом, а то і вправлятися в російській.
«Забери мене на Місяць» (Fly Me to the Moon)
Сатирична комедія, що возвеличує американську капіталістичну систему через історію реклами місії висадки на Місяць «Аполлон-11». На жаль, нічого путнього з такого синопсису не вийшло. Бо автори історії Білл Кірштейн та Кінан Флінн до цього робили лише кліпи для Бейонсе та Тімберлейка, так само для сценаристки Роуз Гілрой – це дебют у великому кіно. Тому фільм вийшов буквально двогодинною рекламою, в якій не вистачає гумору, любовна лінії між персонажами – це типове кліше жанру ромком, а головна біда в тому, що ключова подія фільму – висадка на Місяць – виглядає абсолютно бутафорною. Ба більше, через фінансовий крах цієї стрічки Apple зняла з прокату своїх «Самотніх вовків» з Джорджем Клуні та Бредом Піттом.
«Дім за склом»
За 25 мільйонів гривень Тарас Дронь («Із зав’язаними очима») хотів зняти сучасний драматичний міський трилер зі зниклою дівчиною, закладками і розслідуванням, яке проводить власноруч її мати – бізнес-вумен. Але класні локації та операторська робота розбилися об абсолютно твердолобий сюжет, що з кожним твістом не підвищує градус історії, а, навпаки, лише більше розчаровує. Доповнюється це провальною акторською грою майже усього касту, від головної героїні у виконанні Ірини Островської («Як там Катя?») до Віталія Гордієнко з «Загону кіноманів».
«Бійня» (Kill)
Індуси подивились на індонезійський «Рейд», на голлівудський Bullet Train і вирішили зняти боллівудський варіант. Головний герой, капітан спецназу, сідає зі своїм побратимом на потяг, в якому їде його кохана – дочка транспортного магната, обіцяна батьком іншому чоловікові. І саме цей потяг на свою невдачу вирішують пограбувати місцеві бандити.
Вийшло як завжди: родинні зв’язки, дурощі і нестримний екшн з немотивованою жорстокістю, малиновою кров’ю та безкінечною регенерацією витривалості у героя. Хіба що танців з піснями не було в тісноті плацкартних вагонів.
Причому перші 40 хвилин думаєш: «Якийсь надто добрий бойовик», а потім з’являється вступний титр і починається справжня бійня.
«Яса»
На початку наступного року на Міжнародному кінофестивалі в Роттердамі покажуть спеціальну програму, присвячену українському режисеру Сергію Маслобойщикову. Буде як ретроспектива його старих картин, так і новий фільм «Яса», що отримав спеціальну відзнаку журі цьогорічного Одеського кінофестивалю. Як це часто буває з іменитими режисерами, увагу й нагороди вони отримують не стільки за конкретну роботу, як за здобутки протягом кар’єри. Бо цікавим, чи бодай хорошим фільм «Яса» я назвати не можу. Все кіно – це сповідальний діалог двох жінок, чий син і коханий загинув на Майдані, і тепер жінки з горем сперечаються через власні життєві цінності. Це мало б бути відображення пертурбацій, що їх пройшла Україна за два десятиліття з часів Помаранчевої революції, але вийшла затягнута вистава на 150 хвилини без антракту й з акторками, котрі немов грають у театрі, а не в кіно.
«Жнива» (Harvest)
Четвертий повний метр грецької режисерки Афіни Рахель Цанґарі, копродукція Великої Британії, Німеччини, Греції, Франції та США, що була в основному конкурсі цьогорічних кінофестивалів Венеції та Лондона.
Номінований на Букерівську премію однойменний роман Джима Крейса 2013 року, який ліг в основу фільму, розповідає про часи, коли на Британських островах селян насильно відселяли, аби розорати слабо родючі землі під пасовища. Але з фільму ви цього не зрозумієте, бо Цанґарі буде присипляти вас усю дорогу алегоріями та натяками в повільному й занудному кіно, знятому Шоном Прайсом-Вільямсом на вічно тьмяну 16мм плівку і супроводжуваному колисковим саундтреком.
Так само не помітять загрози своєму існуванню й герої фільму, бо будуть надто зайняті боротьбою за власний життєвий устрій, який передбачає тотальну недовіру до всіх немісцевих, сліпу покору перед володарем земель, недалекоглядну жорстокість та тупість, а також любов до випивки й чарівних грибочків.
Не знаю, чи було так задумано, але співчувати місцевим кріпакам якось не виходить, настільки непривабливим показаний їхній соціум. Не можу й похвалити кіно, яке більше двох годин водить глядача за ніс і нічого не збирається пояснювати.
«Конотопська відьма»
Цей фільм Андрія Колесника дав чимало приводів для роздумів. Тільки не своєю художньою цінністю, бо її тут катма, а сценою, в якій російські солдати ґвалтують українську дівчину в селі поблизу Конотопа. Зрозуміло, що авторам це було потрібно для більшого розлюднення російських загарбників. А ще для жарту, який пролунає під час помсти дівчини своєму кривднику. Але ж ми й так травмовані війною, і навіть мені, чоловіку, дивитися на цю сцену було дуже неприємно. Вона ще й поставлена краще, аніж, наприклад, сцена кохання головної героїні з її чоловіком на початку фільму.
Слешерам взагалі притаманно використання сексуальних сцен та образів, але в нас цього знімати не вміють (за винятком «Морени»). Зате насилля виходить передавати напрочуд реалістично. Ще й образи росіян у фільмі виписані набагато краще за українців. Їхні персонажі – різноманітні, мають бекграунд, пристойно зіграні, за ними можна спостерігати навіть попри купу кліше.
І тут у мене виникає питання: чому українців та секс між ними показують менш правдоподібно, аніж російських солдат та зґвалтування? Це наслідки колонізації? Мені навіть соромно стало, а чи повинно бути соромно авторам за такі перекоси, чи глядачам, які подарували фільму касовий успіх, бо дуже хотіли подивитися на жахливу розправу над загарбниками?
«Погані хлопці: Все або нічого» (Bad Boys: Ride or Die)
Ідеально це кіно описав персонаж Вілла Сміта уже на тридцятій хвилині: «Hey! Stop that stupid shit! I’m not fucking with you! Stop!».
«Буча»
Фільм Станіслава Тіунова, попри голосну й супроводжувану скандалами промокампанію і заяви про високу художню цінність, виявився сумішшю трилера у зародку та агітфільму, який всотав у себе максимальну кількість найбільш медійних трагедій та мемів першого етапу повномасштабного вторгнення і цим скирдуванням вульгаризував народну травму ледь не до буденності. Використання у назві картини Міста-героя Бучі лише підкреслює це намагання авторів експлуатувати вже не раз висвітлені злочини росіян, що в сумі з примітивним аудіорядом та кліповим сценарієм робить стрічку банальною й нездатною розкрити в цілому непогану ідею внутрішніх перетворень, що їх зазнають два ключові персонажі по різні сторони блокпостів.
Дмитро Сидоренко
Читайте також:
20 найкращих фільмів 2024 року
10 найгірших фільмів 2023 року
Підтримайте Україну:
- фонд Повернись Живим (допомога армії) — savelife.in.ua
- фонд Сергія Притули (допомога армії) — prytulafoundation.org
- Таблеточки (допомога дітям) — tabletochki.org
- дитяча лікарня Охматдит (допомога дітям) — bit.ly/help-ohmatdyt
Приєднуйтесь до наших сторінок у соцмережах:
- facebook — facebook.com/goodkino
- YouTube — youtube.com/c/kinowar
- Instagram — instagram.com/kinowar.com.ua
- twitter — twitter.com/kinowar_com
- Telegram — t.me/kinowarcom
