Ця детективна мелодрама, екранізація однойменного бестселера Делі Оуенс, насправді є набагато глибшою, ніж може здатися на перший погляд. І за фасадом жіночого любовного роману про перше кохання, зраду, розчарування, трикутник…, за маскою сентиментальної історії про типових чоловіків і відірвану від цивілізації дикунку, що поєднує мотиви «Блакитної лагуни» і мексиканської теленовели «Дика Роза», насправді ховається тендітна і вишукана екологічна метафора про складні стосунки людства з природою, які часто токсичні і руйнівні через людські егоїзм і агресію, проте іноді теплі і винятково споріднені.
Штат Північна Кароліна, 1960-ті роки. У пролозі-флешфорварді поліцейські знаходять у лісі тіло молодика, місцевого красеня-бабія з багатої родини, що нібито впав зі старої пожежної вежі й розбився на смерть. Або його штовхнули, адже на куртці знайдено сторонні волокна. Містечко пліткує, що хлопець постійно вештався болотами, де мешкає місцева юна дикунка-вигнанка, котру усі називають Болотницею. Тож поліція навідується до відлюдниці, а та з переляку тікає. Дівчину заарештовують і звинувачують у вбивстві. І здається, майже усе місто жадає спалити її, наче салемську відьму…
Далі слідує величезний суцільний флешбек, котрим, власне, і є увесь основний сюжет. Він розповідає сумну історію дівчини, в котрої колись було справжнє людське ім’я і навіть була родина: мати, батько, брати і сестри. Та усі поступово, один за одним пішли і через тата- п’яницю, і через те, що хотіли нарешті вирватися із цієї глуші у великий світ. І найпершою пішла мати, що, ховаючи сльози й синці під шовковою хусткою, просто щезла в тумані вранішньої стежки… Тож маленьке дівча на ім’я Кая, що лишилось зовсім одне у кривій халупі, перетворилося на пустельницю-самітницю, на місцеве опудало, що завжди ходить замурзане і босоніж, а на світанку щодня збирає у маршах мідії, які продає власникові місцевої крамниці, аби купити на виручені гроші трохи крупи і трохи бензину для моторного човна, без котрого неможливо дістатись з маршів до міста. А згодом байки про опудало перетворилися на справжню міську легенду, міф про чаклунку Болотницю, напіввовчицю, що рикає замість того, аби говорити людською мовою, і мигтить вночі лютими хижацькими очима…
Марші – це заболочені місця, вологі ландшафти, які ще називають приморськими луками. Ці низовинні островки морського узбережжя зазвичай затоплюються лише під час припливів. Доволі дивна місцина, яка не є ні суходолом, ні морем; ніби місцина-ізгой, в якій ніхто не селиться. І у стрічці «Там, де співають раки» марші відіграють не менш головну роль, аніж дівчина Кая на прізвисько Болотниця. Вони є із героїнею єдиним цілим: відлюдкуваті, незаймані частини екосистеми, яких сторониться суспільство. Каю, до речі, зіграла молода англійська акторка Дейзі Едгар-Джонс, яку вже можна було бачити у міні-серіалі «Під прапором небес» і яскравому чорнокомедійному трилері «Свіжина». Вона поступово стає одним з найцікавіших відкриттів сучасного англомовного кіно, обирає розумні авторські проєкти і поєднує у своїх образах перекладену на сьогоднішню мову і моду ретро-жіночність з актуальною боротьбою проти тиранічного і хижацького чоловічого світу. Її героїні сповнені духовної цноти і водночас демонстративної емансипації.
Смотрите легально на MEGOGO
Штат Північна Кароліна перебуває в Атлантичній низовині, омивається океаном і обрамлюється горами Аппалачами. А північнокаролінські марші – його особлива оаза, своєрідний анклав, де так мало людей і так багато природи. Тож так, природа і краєвиди відіграють тут окрему провідну партію. І вони так само живі і рухливі, як Кая, у той час як решта містян схожа на статичні фігури на штучній поверхні. І навіть живішими є олівцеві малюнки, на котрих Болотниця зображає місцеву фауну: птахів, комах і строкате різноманіття маршівських мушель.
Любовні розчарування наївної дівчини, що, наче Ассоль, чекає на березі у рожевому платті, можуть здатися надто сентиментальними. Проте в цій історії ще є можливий злочин і суд. І поступово стає зрозумілою алегорія, прихована у мелодраматичній напівказці. Адже Кая – то і є сама природа, чиста навіть тоді, коли геть забруднена і здичавіла. А всі інші – то є людство, часом зрадливе, жорстоке, брехливе, егоїстичне…, але й іноді ніжне, дбайливе, сумлінне і лагідне. Містяни норовлять засудити Каю до страти лише тому, що вона є для них чужим і незрозумілим створінням, проте допоки не винесено вердикт, є шанс на спасіння. Так само і людство постійно стоїть на порозі між знищенням і збереженням довкілля. А ніби закохані у Болотницю чоловіки то віроломно обманюють, то експлуатують, то відверто ґвалтують… Так само як люди експлуатують і ґвалтують раз у раз довірливу і надтерплячу природу. Образ матері, далекий, туманний, але все ще ласкавий і теплий, який дівчина береже із дитинства, – це той самий образ землі-матінки, що змордований і побитий щезає на звивистій стежці.
Місцина, де «раки співають», – це куточок природи, далекий від світу людей, де дикі тварини вільні й щасливі, і все ще поводяться як… тварини, як запрограмовано їх природою. Та світ їх надто крихкий, бо найбільший хижак – людина – будь-якої миті може увірватися і все зруйнувати. І на жаль, скоріш за все, людство схаменеться лише тоді, коли «рак на горі свисне». Проте Кая все ж таки відвойовує свій куточок свободи і спокою.
Анастасія Лях
Там, де співають раки (Where the Crawdads Sing)
2022 рік, США
Продюсер: Різ Візерспун
Режисер: Олівія Ньюман
Сценарій: Люсі Алібар, Делі Оуенс
У ролях: Дейзі Едгар-Джонс, Тейлор Джон Сміт, Гарріс Дікінсон, Джоджо Регіна, Девід Стратерн, Гаррет Діллахант, Ана О’Райлі, Майкл Гаятт, Стерлінг Мейсер молодший, Ерік Ладин
Оператор: Поллі Морган
Композитор: Майкл Данна
Тривалість: 126 хвилин/ 02:06
