Король Талси (Tulsa King)

Сильвестр Сталлоне грає колишнього боса нью-йоркської мафії, котрого свої ж запроторили в дупу світу – містечко Талса у штаті Оклахома. У тихій провінційній дірі цей динозавр намагається збудувати нову кримінальну імперію…

Автор проєкту Тейлор Шерідан, співець американського гірського заходу та ковбойського півдня, спершу прославився як актор (зіграв у байкерському серіалі «Сини анархії»), потім як сценарист (написав дуже суворий трилер про мексиканський наркотрафік «Сікаріо» і драматичний вестерн про пограбування банків «Будь-якою ціною»), а згодом і як постановник (зняв детективний неовестерн «Вітряна ріка» і бойовик про відчайдушну смоукджамперку «Ті, хто бажають моєї смерті»). На телебаченні Шерідан створив дуже популярний серіал «Єллоустон» про непристойно багатих ранчеро Монтани і менш популярний серіал «Мер Кінгстауна» про «містечко багатьох тюрм», де життя усіх мешканців залежить від балансу співіснування в’язнів та охоронців, влади і кримінального світу.

Тепер до останніх додався «Король Талси» (так, Тейлор Шерідан любить озаглавлювати свої роботи назвами міст і місцевостей і дуже по-американськи любить ставити на чолі «асфальтових прерій» владного і ваговитого «короля-лева»). Шерідан вірний собі. Як і всі попередні історії, «Король Талси» розповідає про кримінальні грані величезних просторів Америки, віддалених від мегаполісів, від нью-йоркських чи лос-анджелеських вогнів, будь то нафтобурова в індіанській резервації Вайомінгу, брехливі іпотечні банки-крадії Техасу, пожежна вежа серед заповідного лісу Монтани чи аптеки і заправки Оклахоми. Америка Тейлора Шерідана, що сам народився в маленькому техаському містечку, – це доволі гнила і брудна система, де закон є плавким і умовним, хоча на папері звучить вельми красиво і майже бездоганно; і це є кривава система, збудована на варварському загарбницькому минулому.

Але вперше за весь час, починаючи з написання сценаріїв і закінчуючи режисурою та шоуранерством, Шерідан застосував почуття гумору (так, виявляється, воно в нього є, причому достатньо непогане). Справедливо сказати, що цей старомодно маскулінний мувімейкер, котрий принципово ігнорує модні тематичні течії і тренди, створив на сучасному голлівудському просторі свою власну нішу – такий собі постфронтир, гучне і схрипле відлуння Дикого Заходу. І це було жорстко й потужно, бо ремінь з великою пряжкою і чоботи-козаки повернулися на екран з усією своєю металевою важкістю і товстим нафталінним пилом, без карикатури, без анекдотизму, без іронії. Та зрештою закортіло адресувати Шеріданові відоме запитання: «Why so Serious?».

Смотрите легально на MEGOGO

Тож так, «Король Талси» – нарешті несерйозний. Не легковажний, не грайливий, не водевільний, звісно. Проте несерйозний. Це перша свого роду комедія від Тейлора Шерідана. І перша серія, мабуть, нагадує першу ж серію славнозвісного «Клана Сопрано» (що недивно, бо співавтором Шерідана виступив Теренс Вінтер, сценарист і виконавчий продюсер «Клана Сопрано», котрий, певно, й схилив сталевого колегу на жартівливий бік), а бос мафії Двайт Манфреді де в чому схожий на Тоні Сопрано. Цей старий «хрещений батько» прожив три чверті століття, третину з яких провів у в’язниці за справи своєї «сім’ї». Вийшовши на волю, він жадає подяки, поваги і крісла, тобто достойного місця в родині, в якій, зрозуміло, давно головує хтось інший, хтось молодий і завзятий. «Коли я тут рулив, ти ходив у підгузках», – каже Двайт новому керманичу. На що зухвалий вискочень відповідає олдскульному китові: «Так, але тепер у підгузках ти». І відправляє нікому тепер непотрібного екс-дона до дідька на болото в Талсу.

Можливо, за зразком Тоні Сопрано Двайту варто було б походити до мозкоправа на терапію. Але герой вирішує допомогти собі сам. Тож замість того, аби пристосуватися до нового часу і нового місця, він пристосовує час і місце до себе. Пам’ятаючи лише той архаїчний порядок, що залишився у 1990-х, «життя за поняттями» і принцип «кришування», Двайт відроджує цей тепер уже сміховинний релікт у богом забутій провінції, мешканці котрої бачили мафію тільки в кіно. Випадковий таксист Тайлер «Вітаю у Талсі», що стає особистим водієм новоспеченого «короля», називає Манфреді Гангстером, бо сприймає того як персонажа старих гангстерських фільмів, адже він саме такий, ніби зійшов з зернистої плівки відеопрокатного бойовику в італійських туфлях з крокодилової шкіри і в ореолі стрип-клубного курива. І зійшов цей кіногерой у світ смартфонів, уберів, хіпстерів і смузі.

Динозавр Слай грає динозавра Двайта. Вони практично ідентичні, зірка і його телеекранне альтер его. Обидва – з іншої епохи, з іншої моди і навіть з іншої мови (один з іншої кіномови, другий з іншого сленгу). І коли Сталлоне робив «Нестримних» (перших, других, третіх…), він так само, як і Двайт Манфреді, адаптував час і місце до себе. Але тепер, зігравши самоіронічного «Короля Талси», цей маскулінний суперстар спітнілих чоловічих екшнів нарешті адаптувався сам і долучився до сучасного контенту. По суті, залишився тим самим динозавром, але в модерному парку.

Анастасія Лях