Ґолда (Golda)

Складно навіть уявити більш релевантний час для виходу цього фільму. Така кількість паралелей між тим, що відбувалося в Ізраїлі у 1970-ті, і тим, що відбувається зараз в Україні, що кіно дивитися одночасно і дуже цікаво, і трохи боляче.

Паралель номер один: Ізраїль завчасно знав про те, що напад готується. Але не зреагував заздалегідь, втратив час, не мобілізував людей, що у підсумку призвело до дуже суттєвих втрат. Паралель номер два: Ізраїль не завдавав превентивного удару через домовленість із США, що, знову-таки, призвело до втрат (як тут не згадати ситуацію з Будапештським меморандумом і обіцянками США і Європи виступати гарантами нашої безпеки, які згодом забулися). Третя паралель: коли знадобилась допомога від США (літаки), американці відтягували рішення до останнього, тому що арабський світ продавав їм нафту, а платити за неї більше вони не збиралися. І паралель четверта: коли Ізраїль збирався знищити одну з армій Єгипту, яка опинилась в оточенні, США виступили за мирні переговори і припинення вогню – тобто, так само схиляли до домовленостей, як періодично відбувається і зараз (не лише з боку Америки, звісно).

Контекст ситуації збігається не на 100%, багато деталей і нюансів, але певні речі, які чуєш з екрану, насправді чуєш немов з новин останніх двох років. І якщо це кіно про нас, то який позитив? Те, що Ізраїль переміг. А що з негативного боку? Те, що Ізраїль і досі воює. П’ятдесят років після подій, які відбулися у фільмі.

Але повернемося до фільму. Це воєнний і політичний трилер, зроблений на відмінно і суто технічно, і з художньої точки зору. Для трилера важлива напруга і постійне бажання побачити, що ж там буде далі – це, власне, головна характеристика “Ґолди”. Напруга тут не спадає, як на рівні держави у полум’ї війни, так і на персональному рівні.

З технічного боку – прекрасна операторська робота Джаспера Вольфа. Загальні плани, великий план, політ камери над будівлями чи всередині приміщень, деталізація і фокус на емоціях. Навіть те, як курить Ґолда, знято настільки смачно, ніби перебуваєш поруч.

Ще один важливий технічний фактор – у стрічці показана війна без показу безпосередньо бойових дій. Було це продиктовано бюджетом (скоріше, так) чи це такий художній задум, не концентруватися на баталіях, так чи інакше, в кадрі ми майже не бачимо техніку, солдат, що стріляють, переміщення загонів. Все показують або схематично спалахами, знятими десь з височини, або через інші канали сприйняття (як, наприклад, ті сцени, у яких Ґолда Меїр з генералами слухає переговори між командувачем і офіцерами на місцях під час атаки, яка завершується трагічною втратою людей). І зроблено це справді майстерно – нема відчуття, що чогось не вистачає. Ба більше, сцени, де Ґолда слухає переговори, постріли, крики про допомогу, виглядають навіть більш драматично.

Головна прикраса фільму, як було зрозуміло ще на етапі трейлеру – Гелен Міррен. Якби все, що відбувається у картині, замінили би суто на великі плани акторки, це все одно була б цільна розповідь, яскрава та емоційна. Про рівень перевтілення нема чого і казати: просто порівняйте її образ із жінкою, яку ви бачили, скажімо, у “Форсажі”, де вона грає маму гангстера Стейтема. Це ж просто різні люди, фізично. Величезна заслуга гримерів (і цілком очікувана номінація на Оскар, єдина, до речі, для фільму), але сама Міррен виконує настільки титанічну роботу із легкістю і грацією.

Ще більше контексту і паралелей для нас додає походження Ґолди. Вона народилася у Києві у 1898 році. Її сім’я емігрувала до США у 1908 році. Вона чудово пам’ятала, хто такі росіяни – у фільмі цьому приділено достатньо уваги, адже Меїр навіть прямим текстом каже, що від них самі лише проблеми у світі. І хоча напряму у війні Судного дня СРСР не брав участі, він підтримував Єгипет зброєю та політично – держсекретар США Генрі Кіссінджер відчував їх тиск під час цих подій, що змушувало його постійно виправдовуватись перед прем’єр-міністеркою Ізраїлю. Але Меїр була непохитна: “Я вже не те маленьке налякане дівча”, – сказала вона Кіссінджеру, відповідаючи на м’яку погрозу залишити її на самоті з арабським світом та Радянським Союзом.

Не варто сприймати головну героїню як залізну та непогрішну жінку. Навіть у фільмі немає спроби представити її такою, тим більше, лімфома давала про себе знати, виснажуючи Меїр фізично. На такому рівні, у таких складних обставинах, під подібним тиском просто неможливо не припускатися помилок – і не платити за них життям сотень своїх людей. Це ще одна паралель із сьогоденням, тому це доволі важливий момент, на який варто звернути увагу. Героїв у сяючих обладунках не існує у реальному житті. Навіть такі сильні особистості, як Ґолда Меїр, не є такими казковими персонажами.

Ще одним близьким до нас моментом став Лієв Шрайбер. Актор українського походження від моменту початку повномасштабного вторгнення активно підтримує Україну, бере участь у благодійних та волонтерських заходах (дуже активно) і не перестає звертати увагу на війну з рф у своїх інтерв’ю. Саме він зіграв Кіссінджера, спробувавши по ходу розповіді український борщ від покоївки Ґолди Меїр. Цікаво, що колишній держсекретар дожив до ста років і залишив цей світ лише у минулому році. Ґолда Меїр померла у 1978 році – вже доволі давно, але багато хто з наших батьків в той час були вже дорослими людьми. Ми кажемо це до того, що події війни Судного дня виглядають якоюсь давниною, але насправді, це сталося буквально п’ятдесят років тому. В історичному контексті це аж занадто непомітний проміжок часу. Але одні і ті самі помилки світової спільноти продовжуються, що призводить до нових актів агресії, війн та нескінченних смертей. Вивчати історію люди так і не навчилися, але ніколи не пізно почати.

Ґолда (Golda)

2023 рік, Ізраїль, Велика Британія

Продюсери: Джейн Гукс, Майкл Кун

Режисер: Гай Наттів