kinowar.com

13 безсоромних, але дуже смішних комедій

 06.04.2024  Добірки, Комедії

Тепер безсоромні комедії майже не знімають. Принаймні для великих екранів (навіть Сет МакФарлейн кудись подівся), адже кінотеатри і відповідно студії та дистриб’ютори здебільшого орієнтуються на підліткову аудиторію. Проте колись… Можна з упевненістю сказати, що 90-ті та нульові були ерою розквіту не просто дорослих, а саме вкрай непристойних, масних, сороміцьких комедій, серед яких, ясна річ, були і тупі, і смішні, і дуже тупі, і дуже смішні. І мабуть, символічну крапку на тій епосі поставила заключна частина епопеї «Американський пиріг» – «Американський пиріг: Знову разом» 2012 року випуску, де колишні студенти Джим, Стіфлер, Фінч… перетворилися на лисіючих дядьків, але лишилися тими самими сексуально стурбованими довбнями…

Останнім динозавром забутого жанру став режисер Пол Фіґ («Озброєні та небезпечні», «Шпигунка»), але останніми роками і він переключився на більш пригладжене кіно. У 2024 році молодший з братів Коенів, Ітан Коен, випустив лесбійську роуд-комедію «Лялі їдуть далі», котра має покласти початок майбутній трилогії саме таких от безцензурних комедій категорії «бе». Але скажімо так: вийшло недостатньо смішно.

І навіть скажений Саша Барон Коен, який не схибив і добряче повеселив «Боратом 2», невблаганно старішає, нуднішає і навряд чи наважиться на «Бората 3»… Тож лишається тільки згадувати липку класику (чи майже класику) минулих десятиліть.

Американський пиріг (American Pie, 1999)

Режисери Пол Вайц, Кріс Вайц. Справжнісінька і неспростовна класика жанру, молодіжна комедія про секс, з якої все почалося. Критики, звичайно ж, відзначили свого часу її вторинність, оскільки ще 1982-го вийшов «Останній американський незайманий». Проте саме «Американський пиріг» здобув культовий статус і став одкровенням для підлітків кінця 90-х. Буревій гормонів, цілодобовий онанізм, шкільний випускний, втрата цноти – всі необхідні інгредієнти були присутні в цьому коктейлі, а вірніше в яблучному пирозі, що символізує солодкий і збитовершковий спосіб життя американської молоді. Флейта у дупі, богиня Надя, Стіфлер, мама Стіфлера, еякуляція у торт… Замальовки та персонажі з фільму стали архетиповими і розійшлися на цитати. Цікаво, що перед прокатом картина зіткнулася із серйозною перешкодою: лише з четвертої спроби експертна комісія, яка присуджує фільмам вікові обмеження, погодилася замінити рейтинг NC-17 (який отримують порнофільми) на просто дорослий R (дозволено лише повнолітнім). Хоча насправді у стрічці не було нічого порнографічного: найдоросліші кадри знімалися безглуздими і безневинними способами. Наприклад, ерегований пеніс Джима зіграла варена сосиска, в яку для стійкості просунули олівець.

Слідом за оригінальним «Американським пирогом» наштампували безліч сиквелів, які дійшли аж до весілля, а потім до практично повної заміни акторського складу. Але у 2012-му стара команда уже зовсім дорослих дядьків та жінок повернулася. І як не дивно, то було кльово і ностальгійно.

 

Дещо про Мері (There’s Something About Mary, 1998)

Режисери Боббі Фарреллі, Пітер Фарреллі. Брати – у минулому добре відомі любителі вульгаризувати романтичний жанр і сміятися з убогих. Причому далеко не завжди вони це робили доречно і в допустимих межах. Ромком з Кемерон Діаз і Беном Стіллером – чи не єдиний фільм постановників, який отримав дуже високі оцінки критиків, плюс дві номінації на «Золотий глобус»: за кращу комедію та кращу жіночу комедійну роль («Тупий і ще тупіший» йому поступився і в балах, і у касових зборах). Діаз надзвичайно органічна в образі чарівної «запальнички», яка вражає всіх і кожного наповал, причому ладна вона навіть у вкрай незручних, фривольно-анекдотичних сценах. Стіллер в амплуа милого невдахи – наче Чаплін у легендарному образі Маленького Бродяги, але для дорослих. Пеніс, затиснутий блискавкою штанців; чубчик, набріолінений спермою; реанімація песика дротами від лампи… Фарреллі не церемоняться з романтикою і всіляко обмазують її липкістю. «Дещо про Мері» – той доволі рідкісний випадок, коли від липкості не тягне якнайшвидше відмити долоні.

 

Похмілля у Вегасі (The Hangover, 2009)

Режисер Тодд Філліпс. Говоримо тільки про першу частину, тому що дві наступні жахають поганим почуттям гумору і засмучують самоповторами. Оригінальна стрічка удостоїлася «Золотого глобуса» за найкращу комедію та номінації Британської кіноакадемії за найкращий сценарій. «Похмілля» – це вже не молодіжна сексуальна стурбованість і не спаскуджена романтика, а жорсткі каруселі для зрілих чоловіків з усіма як скаженими, так і сороміцькими наслідками: вибитим зубом, голодним тигром, шок-татуюванням та живим немовлям… Фільм чудово працює не лише як по вінця п’яна холостяцька оргія і шизоїдний ранковий бодун, але й як хитро заплутаний детектив, який демонструє дива дедукції не гірше за відомого лондонського детектива. Делікатністю, пристойністю, толерантністю та іншими хорошими словами, що закінчуються на «ість», навіть не пахне і доходить аж до сексу з трансгендером… Зате жодного кліше.

 

Подружки нареченої (Bridesmaids, 2011)

Режисер Пол Фіґ. Як неважко здогадатися, жіноча відповідь «Похміллю», причому не просто достойна відповідь, а така, що майже відправляє суперника у нокдаун чи щонайменше колінцями на підлогу. Історія про те, як одній невдасі, життя котрої сповнене дрібних негараздів і тотальних епік фейлів, довелося видавати найкращу подругу заміж і організовувати ненависний дівич-вечір… «Подружки нареченої» стали для Пола Фіґа відправною точкою, що визначила подальший вектор його проєктів: сюжети про жінок з великими залізними яйцями, жодних головних героїв, лише героїні, жодних шмарклів і гламуру, але водночас і табу на жінку-термінатора. Режисер довів штампи традиційного американського фізіологічного гумору до кричущої крайності: показав, як наречена у весільній сукні навалює купу гівна посеред вулиці… Але поєднав те лайно з вельми розумними і прицільно точними дотепами. Стрічка отримала дві номінації на «Оскар»: за сценарій і жіночу роль другого плану для Меліси МакКарті.

 

Холостячки (Bachelorette, 2012)

Режисер Леслі Гедланд. Єдина причина, з якої ця комедія отримала не високий, а середній рейтинг критиків, – «Подружки нареченої», що вийшли роком раніше. «Холостячки», безумовно, скопіювали ідею та частково сюжет. Але якщо відкинути цей незручний момент, решта крінжу однозначно зараховується. Головні героїні – три нерозлучні подружки, відчайдушні гульвіси, які багато років користуються дезодорантами «тільки секс» та «антисім’я»; дівчата з цинічною і безцеремонною чоловічою вдачею. На їхнє величезне здивування, пампушка-однокласниця, з якої у школі вони без гальм глузували, збирається заміж, та ще й кличе трьох токсичних зміюк бути подружками нареченої… Одна з кращих ролей Кірстен Данст, яка нарешті змінила амплуа «пісної відмінниці» на перчений образ стерва, з якого, власне, почала свою ще дитячу кар’єру у фільмі «Інтерв’ю з вампіром», але потім приборкала того «диявола» на довгі роки.

 

Грім у тропіках (Tropic Thunder, 2008)

Режисер Бен Стіллер. Так, Стіллер – не лише страшенно чарівний комік, а й цілком тямущий режисер як комедійного, так і мелодраматичного жанру. «Таємне життя Волтера Мітті» зворушливо-ліричне і магічне, а «Зразковий самець» – дотепна і влучна сатирична карикатура на модельний бізнес. Але якщо говорити про по-справжньому дорослий гумор без гальм і ременя безпеки – то це про «Грім у тропіках», який свого часу спровокував публічні протести та доволі потужну хвилю обурення організацій, що захищають права хворих на олігофренію. Хоча насправді картина нікого не ображає, ні тих чи інших меншин, ні тим паче людей з обмеженими можливостями, вона жорстко висміює Голлівуд.

Сам Стіллер грає актора, який дуже хоче здобути «Оскар» і вважає, що має драматичний потенціал. Але зніматися доводиться у бойовиках. Його чергова робота – головна роль у військовому екшні на кшталт «Командо» чи «Рембо», зйомки якого проходять у в’єтнамських джунглях. У розпал гри на «майданчику» виявляється, що виробництво фільму насправді призупинено, але акторів про це ніхто не попередив. Тому зустрівши у хащах реальних головорізів, голлівудські зірки сприймають їх за колег-антагоністів, а відірвані руки і голови – за реквізит з гримерки… Чорношкірий (себто гуталіновий) Роберт Дауні-молодший (номінація на «Оскар», між іншим); товстозадий і плішивий Том Круз, який читає і танцює реп; Стіллер, який пародіює Шона Пенна у заточеній під кіноакадеміків драмі «Я – Сем»… «Грім у тропіках» робить з американської політкоректності біфштекс і відверто знущається з нещирої сентиментальної слабкості переважно білих оскарівських дідуганів перед комбо «чорношкірих акторів, які зіграли недоумкуватих гомосексуалів»… Якби комедію знімали сьогодні, то Джек Блек зіграв би одноруку жінку.

 

Борат (Borat: Cultural Learnings of America for Make Benefit Glorious Nation of Kazakhstan, 2006)

Режисер Ларрі Чарльз. Скандальний провокатор Саша Барон Коен грає казахського журналіста, який вирушає до США, щоб нібито зняти документальний фільм про далеку заокеанську країну, але насправді прагне відшукати Памелу Андерсон, заволодіти її вагіною та одружитися. Цю соціально-політичну сатиру, яка гіперболізує прірву між культурами, можна сприймати лише за умови повної відмови від арт-упереджень і морально-етичних умовностей. Вона не вписується у жодні комедійні та загалом кінематографічні канони. Зроблена у напівдокументальній манері (практично всі другорядні персонажі – звичайні люди, які щиро не підозрюють, що їх знімають у кіно), картина передовсім ілюструє на живих прикладах неприкриту акторською грою обмеженість американського соціуму, який не має жодного уявлення про життя інших етносів і культур, а зовсім не вбогість казахів (тож уряд Казахстану даремно її забороняв).

Незважаючи на серйозні юридичні проблеми після прем’єри (кілька людей подали на творців до суду), стрічка зібрала величезну касу, схвальні рецензії, «Золотий глобус» за гру Коена та номінацію на «Оскар» за сценарій. Рецензент «Rolling Stone» зокрема написав, що це «одна з найбільших комедій десятиліття»… Наступний спільний проєкт Барона Коена та Ларрі Чарльза «Бруно» про пригоди австрійського гомосексуала-телеведучого таки вже дійсно переборщив, перетиснув, перегнув палицю там, де це не завжди виправдано навіть найанархічнішим гумором. А «Диктатор» взагалі з’їхав у поп-стандарти звичайної американської комедії.

 

Ананасовий експрес (Pineapple Express, 2008)

Режисер Девід Ґордон Ґрін. Історія про те, як двоє конкретних планолюбів (драгдилер в особі Джеймса Франка і його постійний покупець у виконанні Сета Роґена) випадково стають свідками вбивства і бігають від мафії, паралельно випробовуючи новий вибуховий сорт трави. Слово «fuck» і всі його похідні вживаються у фільмі 180 разів. Герої без жодного тяжіння до естетики жартують про герпес та інші, м’яко кажучи, несимпатичні чи відверто гидотні речі, але роблять це справді смішно і навіть з якимось специфічним маргінальним шармом. До того ж Франко і Роген є близькими друзями у реальному житті, і це відчувається у непідробній щирості бадді-вібрацій між їхніми персонажами, і моментами та неудавана і водночас самоглузлива ніжність (котра типу намагається здаватися карикатурою, але щиросердність товариської любові не проп’єш і не прошмалиш) розчулює майже до сліз.

 

Дуже страшне кіно (Scary Movie, 2000)

Режисер Кінен Айворі Веянс. Так-так, мерзенне кіно, позбавлене хоча би натяку на такт та інтелект, але перша частина, як не крути, дуже смішна і дуже точно пародіює горор-штампи. Пізніше стрічка, яка несподівано стала мегагітом американського прокату, перетворилася на франшизу і наплодила купу тупих і ще тупіших продовжень. «Дуже страшне кіно» – карикатура-попурі, яка висміює кліше одразу двох молодіжних жанрів: шкільної секс-комедії на кшталт «Американського пирога» та молодіжного слешера на кшталт «Крика» та «Я знаю, що ви скоїли минулого літа». Феєрично знущальницький над будь-яким почуттям щонайменшого кіносмаку балаган Веянса вийшов під слоганом «Ні сорому. Ні совісті. Ні сиквела», але дотримався лише перших двох обіцянок.

 

Сорокалітній незайманий (The 40 Year Old Virgin, 2005)

Режисер Джадд Апатоу. Низька, але дотепна історія про класичну маленьку людину, позбавлену найелементарнішої радості життя – сексу. Головний герой у виконанні Стіва Карелла – комірник у магазині побутової техніки, який колекціонує комікси та іграшки супергероїв і ніколи не мав близькості з жінкою (з чоловіком також, якщо що). Він живе скромним життям цнотливого дивака і навіть готовий зістаритися і померти незайманим, але за справу беруться друзі… Щоб отримати рейтинг R, а не NC-17, авторам довелося вирізати з фільму аж п’ятнадцять хвилин найнепристойніших моментів. А щоб сцена депіляції виглядала переконливою, Кареллу довелося по-справжньому випробувати на собі болісну процедуру і позбутися волосся на грудях… «Сорокалітній незайманий» став такою собі відповіддю зрілих чоловіків усім множинним пубертатним секс-комедіям, розрахованою не на прищавих тінейджерів, а на публіку з першими сивими волосинами в бороді, для якої секс перетворився на дефіцитне свято.

 

Трошки вагітна (Knocked Up, 2007)

Режисер Джадд Апатоу. Комедія мала стати продовженням «Сорокалітнього незайманого», але в результаті вилилася в самостійний проєкт. Кетрін Гейґл зіграла успішну журналістку, яка одного разу на п’яну голову проводить ніч з незграбним ледарем-товстуном (Сет Роґен) і «залітає»… У рейтингу дуже нетипових ромкомів «Трошки вагітна» посідає одне з топових місць, оскільки пропонує максимально реалістичну лав-сторі без карамельно-полуничних сентиментів і надуманих буремних пристрастей. А також нарочито реалістично показує вагітність і пологи аж до самої піхви крупним планом, з якої лізе дитина (хоча тут треба визнати, що роки по тому сестри Вачовскі зі своїм серіалом «Восьме чуття» і нарізкою з восьми народжуючих вагін, безсумнівно, перевершили сміливість Джадда Апатоу).

 

Зак і Мірі знімають порно (Zack and Miri Make a Porno, 2008)

Режисер Кевін Сміт. Творець культової «богохульної» «Догми» та хвалених «Клерків» розгортає неординарну романтику на тлі прозаїчного порно. Двоє найліпших друзів – Зак і Мірі – вирішують зайнятися порнобізнесом і зняти повноцінний порнографічний фільм, а під час зйомок усвідомлюють, що відчувають одне до одного велике і світле кохання… Знову Сет Роґен, але цього разу в тандемі з Елізабет Бенкс. Сміт писав роль спеціально під актора і пообіцяв собі викинути сценарій у смітник, якщо Роґен відмовиться. Та вмовляти коміка не довелося… Якщо серед американських стрічок влаштувати змагання за кількістю вимовленого в кадрі слова «fuck», «Зак і Мірі» певно що здобудуть пальму першості: 229 разів звучить з екрана цей матюк (а порно-сцени безстрашно розігруються в усіх можливих позах та ракурсах).

 

Шпигунка (Spy, 2015)

Режисер Пол Фіґ. Якщо не знаєте, як виглядає ідеальна американська комедія, перегляньте «Шпигунку». Якщо не знаєте, як виглядає ідеальна феміністська комедія, перегляньте «Шпигунку» ще раз. Історія спецагентки ЦРУ Сюзен Купер (Мелісса МакКарті), яка з домашньої невдахи-котярки поступово перетворюється на жорстку супершпигунку та вогонь-жіночку, котра знає небанальне матюкальне слово «писькоріг» і чимало інших прокльонних неологізмів. Діалоги, жарти і потік лихослів’я (і раптовий дікпік крупним планом) атакують глядача кулеметною чергою і видаються акторами в такому високошвидкісному режимі, що не встигаєш отямитися і переварити. Хочеться геть усе запам’ятати і потім хизуватися цитатами, але для цього треба прихопити на перегляд диктофон (це не заклик до піратства, якщо що). Найкраща роль Джейсона Стейтема і найкраща роль МакКарті, в якій стільки обеззброюючої м’якої харизми, що навіть зірка «Адреналіну» і «Перевізника» втрачає маскулінний контроль… Комедія про те, як люди навішують одне на одного ярлики, виходячи з поверхневих оцінок зовнішності (адже котів у героїні немає), і про нову Попелюшку, яка розправившись з усіма мачухами, сестрами, чеченською мафією та болгарською «курвою», здатна гордо відмовитись від побачення з омріяним красенем-принцом і… зайнятися п’яним диким сексом з ненависним тупо м’язистим причепою-хамлом…

Анастасія Лях

Читайте також:

Найкращі комедії 21 століття

Найкращі комедійні серіали 21 століття

Підтримайте Україну:

  • фонд Повернись Живим (допомога армії) — savelife.in.ua
  • фонд Сергія Притули (допомога армії) — prytulafoundation.org
  • Таблеточки (допомога дітям) — tabletochki.org
  • дитяча лікарня Охматдит (допомога дітям) — bit.ly/help-ohmatdyt

Приєднуйтесь до наших сторінок у соцмережах:

Коментарі

Коментарі закрито.