Материнський інстинкт (Mothers’ Instinct)

Джессіка Честейн і Енн Гетевей грають подружок-сусідок у психологічному ретро-трилері «Материнський інстинкт», де одна випадкова велика трагедія породжує низку невипадкових смертей. Обидві актриси і зовні, і ментально виглядають на екрані чудово, і переконливі як у дружбі своїй, так і у війні. Сама ж стрічка, котра є ремейком однойменного бельгійського кіна 2018 року випуску, починається і розвивається вельми цікаво і навіть витончено, але закінчує вкрай грубо.

Події розгортаються в ідилічному американському передмісті на початку 1960-х за президентства Джона Кеннеді. Естетика і частково сюжет нагадують міні-серіали «Кенді» та «Любов і смерть», зняті на основі однієї і тієї ж реальної історії. Хоча фабула і твісти «Материнського інстинкту» повністю вигадані. Так само солодке сусідство двох будинків і двох нібито щасливих родин одразу навіює передчуття чогось абсолютно жахливого і, можливо, навіть кривавого. І в кожному кадрі здається, що бездоганніше виглядають сукні, костюми, зачіски, сережки і намиста, макіяж, манікюр і посмішки, інтер’єр і екстер’єр…, то страшнішою буде руйнація цієї ідилії.

До речі, чому саме «материнський інстинкт» як єдина рушійна сила і чому саме квітуча післявоєнна Америка періоду економічного піднесення та бебі-буму? Власне, у запитанні і відповідь. Перші два десятиліття після Другої світової позначилися у Штатах не лише незнаним до того фінансовим розквітом і соціальним благополуччям, а й колосальним впливом патріархального консерватизму, котрий перетворив американських жінок на «степфордських дружин». Власне, турбота про затишний дім і дітей стала єдиною допустимою зоною інтересів жіночої статі (коли героїня Джессіки Честейн каже, що хотіла би повернутися до роботи, до професії, до журналістики…, чоловік відповідає, що вона може попрацювати у шкільній газеті). Тож недивно, що материнський інстинкт за відсутності будь-якої іншої сфери потреб і бажань гіперболізувався настільки, що перетворився на маніакальний.

Історія починається з вечірки, на якій дві сусідки Еліс (Честейн) і Селін (Гетевей), дві зразкові дружини, зразкові господині і зразкові матусі двох маленьких хлопчиків, розслабившись, ледь не допускають катастрофу: їх сини крадуть з кухні арахісове печиво і ховаються у кущах, аби поласувати смаколиком, притому що син Еліс має потенційно смертоносну алергію на горіхи… Жіночки вчасно знаходять утікачів, тож трагедії вдається уникнути. Напруга спадає, нерви заспокоюються, коктейлі наливаються, сигарети одна за одною викурюються, танцюються танці, ведуться злегка хмільні світські бесіди. Еліс і Селін виглядають як сестри, як Біляночка і Руженочка, як нерозлийвода… Допоки одного іншого дня таки не стається катастрофа: Еліс зі своєї ділянки, огородженої зеленим парканом, бачить, як син Селін стоїть на самому краєчку даху, намагаючись причепити на дерево пташину годівничку; сполохана сусідка кричить (та Селін не чує, бо прибирає вдома і працює гучним пилосмоком), силиться пролізти крізь парканові кущі, не виходить, оббігає навколо, вбігає в сусідній будинок, несеться по сходах нагору…, та дах уже порожній…

Смотрите легально на MEGOGO

Якщо у першому акті на стіні висить рушниця, то в заключному акті вона неодмінно вистрелить. Тверде чеховське правило непорушно діє аж до сьогодні. Тож якщо у першому акті подруга подрузі дарує дороге перлове намисто, то в останньому акті кольє має порватися, а перли розсипатись.

До речі, і сам фільм французького режисера Бенуа Дельомма схожий на намисто з перлів. Спершу він виглядає вишукано і витончено, елегантно та ювелірно, наче перли є справжніми. Але потім при глибшому препаруванні виявляється грубою підробкою; пластиком, вкритим перламутром.

Істинна психологія жодних грубощів не допускає, інакше вона перетворюється на лоботомію. «Материнський інстинкт» спершу пропонує глядачеві пірнути разом з неоднозначними персонажками у липку в’язкість взаємних образ і підозр, викликаних раптовим і невиліковним горем однієї з них, через яке інша, ще вчора найліпша подруга і майже сестра-близнючка, автоматично стає ненависною, бо ж її дитя живе і сім’я її досі ціла та щаслива. І важливо, що спершу немає ніякого поділу на героїню та лиходійку, бо жіночки (до речі, чоловіки тут задіяні мінімально, аби не втручатись ні в батл матерів, ні у перформанс актрис, і одного з чоловіків грає той самий Джош Чарльз, зірка серіалу «Гарна дружина», якого днями можна було бачити разом із Честейн у мелодрамі «Пам’ять любові») справді настільки здаються близнючками, що неможливо їх відокремити та розрізнити, де права, де ліва, за котрою з них правда, а за котрою кривда.

Коли Еліс уже за власним сином, що так само опинився на даху сусіднього будинку, таки пролазить крізь цупкі кущі, здається, що гнів Селін має право, має резон (хоча первинно винна, звісно, вона сама, бо лишила дитині без нагляду вільний вихід на дах…, якщо взагалі є хоч якийсь сенс когось звинувачувати). І водночас неясно, чи її головною емоцією справді є саме гнів, лють, жага помсти… (причому якщо таке чорне-пречорне бажання таки охопило Селін, то незрозуміло, скероване воно на те, щоб убити сина сусідки, вдовольнившись вендетою око за око, чи забрати, заповнивши свою спорожнілість іншим схожим і нестороннім хлопчиком), чи виключно біль та горе, а параноя Еліс накрутила і навигадувала одержимість колишньої найближчої подруги лихою відплатою, переплутавши страждання зі злом.

Якби нерозбірливі гойдалки, поламані терези і добре приховані тонкі натягнуті струни між матерями так і лишилися недомовками, якби холодна війна не перейшла у стадію гарячої і якби ніхто об ту струну не спіткнувся і не розрізав ногу до самої кістки (не буквально, а метафорично), то «Материнський інстинкт» міг би лишитися на території таки інстинкту, тобто потягу до дії, а не зробленої дії, і на території по-жіночному делікатного і тендітного психологічного трилера. Але натомість автори грубо і неохайно розставили усі крапки над «і» і розірвали не тільки перлові буси, а і магію напівтонів і півобертів.

Анастасія Лях