Каскадер (The Fall Guy)

Раян Ґослінґ і Емілі Блант грають дублера-каскадера і кінорежисерку у комедійно-романтичному екшні від режисера Девіда Літча (перший «Джон Вік», «Атомна блондинка», «Дедпул 2», «Гоббс і Шоу», «Швидкісний поїзд»). Фільм засновано на однойменному серіалі 1980-х років, і він є не лише ностальгійним (хоча події перенесені у наші дні), не тільки олдскульним (мінімум комп’ютерної графіки і максимум живих каскадерських трюків), а і дуже тепло і водночас іронічно сінефільським (цитати від «Утікача» з Гаррісоном Фордом до «Мементо» Крістофера Нолана). І дуже особистим, адже Літч і сам починав кар’єру як дублер-каскадер, був зокрема дублером Бреда Пітта, котрого потім зняв у головній ролі у «Швидкісному поїзді», а за «Ультиматум Борна» він і його каскадерська команда отримали нагороди Гільдії кіноакторів.

Літч й уся творча команда фільму зізнаються в шані та любові не лише до каскадерської професії, а й до кінематографу в цілому, причому як до його магії, так і до його вад (адже саме у цьому і є сутність і смисл кохання: любити не лише переваги, а й недоліки). Тож можна сказати, що «Каскадер» – це така ніби мейнстрим-версія, попкорн-версія останнього тарантінівського фільму «Одного разу в Голлівуді», де, до речі, Пітт грав дублера-каскадера.

Можливо, «Каскадер» дещо розчарує того глядача, котрий, спираючись на трейлер, очікував суцільного гумористого екшна під гітовий вінтажний саундтрек. Адже бої тут не є самоціллю, вони радше виступають знаряддям праці. Тобто показати екшн у фільмі про професію каскадера – це як показати друк на друкарській машинці у фільмі про письменника.

Тож головнішими за безпосередній махач виявляються, по-перше, романтичні перипетії (саме через любов героїні Блант, котра бачить справжнього героя свого фільму не в зірковому акторі-самодурі, а у скромному трюкачі, котрий не кривляється і не фальшує, а все робить самовіддано і чесно, власне, і розкривається цей любовний лист Девіда Літча); по-друге, кіновиробнича кухня (каскадери – це герої залаштунків, тож саме за лаштунками і відбувається найбільший смак, і штучний кіномайданчик на реальному кіномайданчику виступає тією валентинкою, в якій написані ніжні та водночас самоіронічні слова цього освідчення); по-третє, легке детективне плетиво, в якому каскадер-дублер, терплячи буквально стусани замість «великої зірки», ще й змушений зносити їх фігурально і бути офірним цапом як боксерська груша не тільки фізична, а й метафорична).

Смотрите легально на MEGOGO

Літч нагадує і про те, що кінематограф і Голлівуд зокрема ми любимо і за його недоліки та пороки. І пихаті чи скандальні, чи пихато-скандальні, ексцентричні та дурнуваті, епатажні та суперечливі, п’янчужні та наркоманські, поганські та неадекватні зірки є його невід’ємною складовою. І що вони не виробляли б за кадром (згадати витівки Шаї ЛаБафа чи Езри Міллера), у кадрі ми все одно їх любимо. Навіть тоді, коли «скасовуємо», все одно любимо. Тож навіть мерзенний зазнайко і відвертий суперзірковий тупко в обличчі Тейлора-Джонсона має свій шарм, а на основі його стіни з феєрично недоумкуватими наліпками-нагадуваннями («купити коалу», «мій пароль до мобілки», «подивитися, як правильно: Мамоа чи Момоа»), здається, можна зняти окрему комедію.

Проте, показує режисер, найбільше знають і люблять кіно зовсім не кінозірки, а їхні непоказні, сховані у тіні дублери, котрі у своєму вузькому каскадерському колі спілкуються цитатами з улюблених фільмів і не лише з тих, в яких працювали («Роккі», «Форсаж», «Останній з могікан»…). Можна сказати, що каскадер – синонім кіномана. Вони навіть більші кіномани за будь-якого кіномана, бо їхня манія не диванна, їхня манія жене їх в поле і спонукає щоразу майже вмирати заради кіно.

«Каскадер» – це ніби «Одного разу в Голлівуді» не просто став легковажним розважальним мейнстримом, а ще й зустрівся з «Персонажем», де персонаж Раяна Рейнольдса перетворювався з NPC на повноцінного свідомого гравця (в них навіть назви оригінальні співзвучні: Fall Guy і Free Guy, і зрештою «фол ґай» Літча так само стає «фрі ґаєм» в усіх можливих сенсах, себто буквально вільним від підставних звинувачень і фігурально вільним самостійно рухати і навіть скеровувати сюжет).

Ґослінґ падає і горить, і калічиться нескінченну кількість разів, тож у той час як сам Раян Ґослінґ грає каскадера-дублера зіркового актора у виконанні Аарона Тейлора-Джонсона, і цей персонаж-каскадер є типу істинним героєм, глядач ясно що запитує, а хто ж є реальним дублером-каскадером Ґослінґа, котрий по-справжньому падає, горить, калічиться замість зіркового актора?.. І фінальні титри нам відповідають. Хоча, звісно, ні імен, ні облич ми не запам’ятовуємо, тож бійці невидимого фронту так і лишаються невідомими солдатами, хлопцями (і дівчатами), які так сильно люблять кіно, що буквально за нього палають і завжди попри біль і сльози, і загрозу одного разу впасти й не піднятися… тримають великий палець догори.

Анастасія Лях