У детективно-юридичному міні-серіалі від Apple Джейк Джилленгол грає ту саму роль, яку в однойменному фільмі 1990 року виконав Гаррісон Форд. Повнометражну стрічку за романом Скотта Туроу написав і поставив Алан Пакула; разом із Фордом там зіграла відома за «Міцним горішком» Бонні Беделіа, котра зобразила (знову) дружину головного героя. Телевізійний ремейк написав надзвичайно продуктивний телесценарист і шоуранер Девід Е. Келлі («Юристи Бостона», «Велика маленька брехня», «Містер Мерседес», «Дев’ять ідеальних незнайомців», «Відіграти назад», «Любов і смерть», «Чоловік у повний зріст»…). Дружину головного героя втілила Рут Негга, а колег-прокурорів зобразили Білл Кемп і Пітер Сарсґаард. Убиту коханку (теж колегу-юристку) зіграла норвезька акторка Ренате Реінсве («Найгірша людина в світі»).
Сюжет розгортається в Чикаго навколо протагоніста на ім’я Расті Себіч, заступника окружного прокурора, котрого бос цінує як найліпшого професіонала. Тож коли стається резонансне жорстоке вбивство молодої красивої жінки і до того ж працівниці прокуратури, знаної як жорсткий виграшний обвинувач, саме Расті береться за справу. Паралельно на носі висить переобрання окружного прокурора, і на місце цілить молодий опонент, котрого Расті зневажає і під керівництвом котрого, якщо той виграє, Себіч точно втратить посаду заступника. Тож розкрити злочин якомога швидше та якісніше – питання не лише кримінальне, а й політичне.
А для Расті Себіча ще й особисте. Адже виявляється, що вбита була деякий час його коханкою, про що бос нічого не знав. Тож шефу Расті збрехав, вірніше недоговорив, що мав роман і тому має «конфлікт інтересів» (відповідно справу вести не може), а дружині (і психотерапевту, до якої його відправила жінка після того, як дізналась про зраду) збрехав, що все скінчено і забуто (бо не скінчено і не забуто: до останнього дня Расті переслідував колишню секс-подругу, надзвонював, писав, закидав імейлами…). Коли ж на виборах перемагає опонент, дискредитований Расті Себіч (вчорашня зірка прокуратури, що миттєво згасла) стає головним підозрюваним. Особливо тоді, коли з’ясовується, що жертва була від нього вагітна…
Чудовий трилер Пакули з чудовим Гаррісоном Фордом навряд чи потребував переосмислення. Проте варто визнати, що «Презумпція невинуватості» (принцип судового процесу, за яким звинувачений вважається невинуватим, допоки його вина не буде доведена і визнана судом) – захоплива й ефектна історія, на яку заслуговує кожне покоління кіноманів; плюс вона ідеально лягає саме на телевізійний кількасерійний формат; плюс вона є етично і психологічно корисною, можливо, саме сьогодні як альтернативний погляд на токсичність і аб’юзивність (зокрема фізичну і сексуальну агресію), де чоловік стереотипно агресор (особливо сьогодні, в постепоху #MeToo), негідник і монстр, а жінка стереотипно невинна жертва (зраджена дружина, забита до смерті коханка).
Смотрите легально на MEGOGO
До речі, на те, що події перенесено у сучасність, майже нічого принципово не вказує, крім, звісно, ноутбуків і смартфонів. Юристи за всіх часів вдягаються і поводяться однаково. Але є одна репліка у флешбеках з вуст убитої прокурорки: «Хотілося би, як раніше, коли колеги могли зустрічатися без проблем» (і не було жодного ризику, що хтось когось звинуватить у домаганнях, був лише банальний ризик попастись на адюльтері).
Навіть знаючи шокуючу розв’язку, ремейк все одно інтересно дивитися. Не в останню чергу завдяки тандему Джилленгола та Рут Негги. Причому завдяки не хімії між акторами, а навпаки: коли вони поряд у кадрі, відчувається, що це люди, між якими сталося непоправне, те, що дистанціювало одне від одного колишніх близьких і зробило геть чужими попри вперті намагання зблизитися знову (можливо, тому на повторі мерехтять кадри, де Расті Себіч і Барбара Себіч упритул танцюють повільний танець, ніби романтичний, але оповитий якимось незримим трауром).
У 1990 році ні, але сьогодні «Презумпцію невинуватості» можна розглядати як переосмислення фемінності та маскулінності. І тому серіал із Джилленголом неочевидно потрапляє в один ряд із нещодавнім гітом Netflix «Оленя», де йшлося про жінку-агресора і чоловіка-жертву. Підкреслено «чоловічий» злочин (маскулінний, брутальний) із забиттям вродливої, сексуальної, успішної, емансипованої жінки; із БДСМ-зв’язуваннями; зі станом вагітності (адже інша жінка, реальна чи потенційна матір, типу сприймає вагітність як дещо сакральне, тоді як чоловік, тиран, маніяк, насильник…, не зважає на цю «святість») є, власне, надзвичайно красномовним (найбільш красномовним, радикально красномовним) виразником гендерних ярликів і кліше. І якщо у 1990-му «Презумпція невинуватості» була про вину і невинність, то у 2024-му вона, як і все довкола, про стать.
Анастасія Лях
Презумпція невинуватості (Presumed Innocent)
2024 рік, США
Продюсери: Дж. Дж. Абрамс, Девід Е. Келлі, Джейк Джилленгол
Режисер: Анне Севітскі
Сценарій: Девід Е. Келлі, Мікі Джонсон, Шарр Вайт
У ролях: Джейк Джилленгол, Рут Негга, Білл Кемп, Пітер Сарсґаард, Ренате Реінсве, О-Ті Фаґбенлі, Чейз Інфініті, Елізабет Марвел
Оператор: Денієл Волдгейм
Композитори: Денні Бенсі та Сондер Юріанс