Що варто дивитися із схожого на фільм “Бруталіст”
Монументальне полотно Брейді Корбета, крім інших своїх переваг, стало ще й чудовою антитезою тому, що ми часто чуємо і читаємо: “зараз так вже не знімають”. Як виявилось (в черговий раз) – знімають, ще й як. Виявляється, сценарне кіно, атмосферне кіно, тривале кіно з повільним темпом розкриття сюжету – все це нікуди не поділося. На це важко знайти гроші (а на яке кіно їх знайти просто), але задуми у режисерів і сценаристів є. Чудово, коли вони втілюються в реальність.
Ми зібрали десять фільмів, які варто подивитись, якщо вам сподобався “Бруталіст”. Звісно, вони різні і за жанром, і за напрямком, але їх поєднує декілька речей:
- довга і складна історія, яку розповідають повільно і без поспіху – суть її не в розв’язці, це лише частина загального шляху персонажів
- відсутність типовості, лінійності, шаблонності – унікальні історії, не схожі не мейнстримне кіно сьогодення чи минулого
- монументальність – це картини, над створенням яких треба було дуже багато працювати, відповідно і масштаб їх вельми вражаючий
- і, звісно, вони доволі тривалі – тут є картини і на три години, і більше
Якщо ви знайдете щось собі на вечір (а точніше, на вихідний день), підтримайте нашу редакцію.
Рокко та його брати (Rocco e i suoi fratelli) 1960
Режисер: Лукіно Вісконті
Оператор: Джузеппе Ротунно
Лукіно Вісконті, якого ми ще побачимо у цій добірці, просто не створював картини іншого формату: він брав велику історію, яка його цікавила, і розкладав її у просторі та часі таким чином, щоб були зрозуміли всі обставини того, що відбувається на екрані. Атмосфера, передумови, історія родини, яку ми бачимо на екрані, передісторія її членів, їх еволюція під час нових подій, їх думки, почуття, переживання, зіткнення з іншими людьми та вплив оточення і навколишнього середовища – все це, фрагмент за фрагментом складено у масштабне полотно, завдяки якому ти бачиш не тільки історію однієї людини (чи однієї сім’ї), а що взагалі відбувалося у певний період з країною, містом, суспільством.
Рокко і четверо його братів намагаються вижити у Мілані, північному індустріальному місті, що так не схоже на їх рідний дім у аграрній південній Італії. Один з братів, найстарший, опинився тут раніше – зараз він живе у будинку своєї нареченої і готується до весілля. Чотирьох інших привозить мати у пошуках кращої долі після смерті їх батька. Вони знімають квартиру на два місяця, не маючи грошей на подальший період та не маючи чітких планів. Чи зможуть вони пристосуватися і через що їм доведеться пройти в процесі – по суті, ця реалістична картина без жодного флеру романтики показує розрив у суспільстві в межах однієї держави, де економіка і життя загалом продовжує еволюціонувати у підвищених темпах, і частина населення за цим процесом явно не встигає.
Фільм триває майже три години, режисер демонструє помітний період в житті родини, якій доводиться зіткнутися не тільки із зовнішніми проблемами, але з внутрішніми. Тут настільки багато всього відбувається – бокс, армія, робота на будівництві, заручення і весілля, зрада та бійки – навіть складно уявити, як Вісконті вдається втримати все в межах однієї цільної розповіді.
Цілком ймовірно, що це можна вважати найкращою роллю Алена Делона в його кар’єрі (тоді йому було всього лише 25 років). Крім нього в картині зайняті також зірки італійського і французького кіно Анні Жирардо і Клаудія Кардинале.
Баррі Ліндон (Barry Lyndon) 1975
Режисер: Стенлі Кубрик
Оператор: Джон Олкотт
Стенлі Кубрик не раз створював щось революційне. Штучний інтелект в “Космічній одіссеї”, мотиваційний спіч сержанта в “Суцільнометалева оболонка”, сцени тортур, де задля лікування пацієнта змушують слухати класичну музику і дивитися жахливі відео (“Механічний апельсин”) та багато іншого. Нові підходи, нові прийоми, нові спроби показати щось добре відоме глядачу з нового ракурсу (або показати щось до цього моменту зовсім невідоме). Не став винятком і “Баррі Ліндон”, єдине, що ця картина помітно менше відома широкому загалу, аніж названі вище.
Цього разу Кубрик з оператором Джоном Олкоттом вирішили створити максимально натуральне середовище для подій в кадрі. Вони не використовували (майже) штучне освітлення, виставляючи кадр таким чином, щоб вистачило денного світла (або світла від свічок), знімали не в павільйонах, а на вулиці чи всередині замків та маєтків. У підсумку світло і картинка вийшли максимально м’якими, без різкого акценту на чомусь, що б освітлювали знімальні лампи.
Тригодинне полотно відслідковує подорож сільського ірландського хлопця Редмонда Баррі, який пізніше здобуде титул Баррі Ліндона, від бідності та невдалої спроби одружитися до життя багатого пияки в столиці за рахунок багатої спадкоємиці. Він проходить крізь чимало випробувань, у тому числі і власної совісті, а коли робить перший вибір вчинити щось погане, то надалі вже не може зупинитися. Чи буде за цим стрімким зльотом падіння, та чим ця історія закінчиться для ірландського парубка, Кубрик демонструє у тривалому, але захопливому фільмі, що не втратив сили свого впливу на глядача і пів століття по тому.
Одного разу в Америці (Once Upon a Time in America; C’era una volta in America) 1984
Режисер: Серджо Леоне
Оператор: Тоніно Деллі Коллі
Всі звикли до того, що Серджо Леоне працює виключно в жанрі вестерна, а він зробив свій останній, як потім з’ясувалося, фільм у форматі кримінальної драми, що охоплює декілька декад. Дружба малих вуличних пацанів переросла в дорослий кримінал, а потім і потужну злочинну активність, що приносила чимало грошей. Втім, когось тягнуло в політику і великий бізнес, а хтось хотів залишатися близьким до свого коріння, до вулиць. Зрада і взаємні протиріччя розділили колишніх друзів, а зрозуміти, що саме відбулося, вдалося лише багато років по тому.
Через спогади головного героя – Девіда на прізвисько “Локшина” (Роберт Де Ніро) – ми бачимо події 20-х років у Бруклині, потім 30-ті, а згодом знову повертаємось у 60-ті, в яких він переживає свої флешбеки. Чи можливо зберегти дружбу десятиліття по тому, навіть якщо ви є справді вірними друзями, а ваші відносини скріплені ще й додатковими клятвами, якщо ви навіть життя можете одне за одного віддати, але згодом ви дорослішаєте, стаєте більш розумними, цинічними, вибагливими? Чи вона може існувати лише коли ви молоді, голодні і жадаєте успіху?
Фільм триває майже чотири години, але дивитися його простіше, ніж багато фільмів зі списку через більш захопливу тематику: все ж таки кримінальні саги завжди користувалися популярністю у глядача. Це епічніше, ніж у Скорсезе, та чуттєвіше, ніж у Копполи. Крім Де Ніро тут також зайняті зовсім ще юна Дженніфер Коннеллі, Джеймс Вудс, Елізабет Макговерн, Джо Пеші, Берт Янг, Тріт Вільямс Джеймс, Денні Аєлло, Річард Брайт, Джеймс Гейден, Вільям Форсайт. І все це відбувається під найкращу в світі музику Енніо Морріконе.
Читайте також: Найкращі фільми про гангстерів та мафію
Новий кінотеатр «Парадізо» (Nuovo Cinema Paradiso) 1988
Режисер: Джузеппе Торнаторе
Оператор: Бласко Джурато
Музика того ж Енніо Морріконе звучить і в цій ностальгійній картині. Джузеппе Торнаторе створив фільм, який рано чи пізно вирішують створити всі визначні режисери – викласти на плівку своє дитинство та юність, показати, що на тебе вплинуло, що сформувало твій світ. Нехай це не пряма (найчастіше) автобіографія, а опосередкована історія, за головним героєм чітко видно режисера і його переживання. Спілберг зробив це у “Фабельманах”, Соррентіно в “Рука бога”, сам Торнаторе ще раз в “Баарії”, Антоніо Лукіч в “Люксембург, Люксембург” і, звісно ж, Фелліні в “Амаркорді” і в “Вісім з половиною”.
Маленький хлопчик ходить в кінотеатр до свого дорослого друга, доброго неписьменного кіномеханіка, якому хлопець згодом допоможе здати екзамени, за що той навчить його, як “крутити” кіно. Хлопець зростає, закохується, розстається, йде в армію, а згодом і залишає рідне місто, щоб зробити успішну кар’єру, але одного разу він згадує дитинство і юність і вслід за спогадами вирішує повернутися на рідну Сицилію.
Зворушливе та тонке кіно про мрії, дитинство, зростання та жорстке доросле життя триває більше двох з половиною годин, але час проходить абсолютно непомітно. Такими фільмами неможливо не захоплюватись. Можна навіть було б сказати, що такі фільми більше не знімають… але на старті статті ми з вами чітко усвідомили, що знімають (саме тому ми з вами і тут).
Вісім з половиною («8½») (Otto e mezzo) 1963
Режисер: Федеріко Фелліні
Оператор: Джанні ді Венанцо
І якщо ми вже згадали цього італійського режисера трохи вище, варто перейти до його розкішних картин. Багато хто (з тих, хто не дивився фільми Фелліні) вважає, що це якийсь незрозумілий важкий для сприйняття артхаус, який дивитися, у найкращому випадку, нудно, а, у найгіршому – боляче. Це не так (ба більше, навіть не близько). Це цікаві і доволі різноманітні картини, які легко сприймати і спостерігати, навіть якщо ви розумієте не все, що відбувається на екрані. Так, тут не розжовують, що означає ось ця думка чи що насправді переживає той чи інший персонаж. Але це точно не нудно і не зарозуміло, особливо для людини з фантазією (і якщо вона здатна відкрити себе для сприйняття фантазії іншої людини).
Про що ж «8½»? У відомого успішного кінорежисера (так, пам’ятаєте, трохи вище ми писали про те, що режисери займаються психотерапією за гроші студій, створюючи за їх мільйони картини, де вони розбирають власні травми та проблеми, чи то дитинства, чи то минулого, чи то навіть поточного періоду життя) творча криза: у нього є сценарій нового фільму, але він не впевнений у тому, що це те, що він хотів би розповісти у новій стрічці. Криза настільки його підкошує (о, так, ці проблеми успішних італійських режисерів), що йому доводиться лікуватися на елітному італійському курорті, де паралельно він ще й розбирається з дружиною і коханками, адже… адже життя творчої людини таке непросте.
Незважаючи на нашу іронію, ці внутрішні проблеми режисера, що постають перед нашими очима, спостерігати вкрай захопливо. Серед іншого тому, що Фелліні майстерно поєднує реальність і фантазії, реальність і сновидіння, таким чином, що важко зрозуміти, де закінчується щось одне і починається інше (та й не завжди зрозуміло, чи справді важливо це зрозуміти). Виробнича група фільму живе поруч, підкидає нові ідеї, критик, якого найняв режисер, намагається додати конструктиву щодо сценарію, але режисер все ігнорує, занурюючись то в розбірки з дружиною, то в світ фантазій, то у власне бачення того, яким має бути новий фільм.
У головній ролі Марчелло Мастроянні, також в фільмі зайняті легендарні акторки Клаудія Кардинале та Анук Еме. Музика від маестро Ніно Рота.
Амадей (Amadeus) 1984
Режисер: Мілош Форман
Оператор: Мирослав Ондржичек
Сальєрі, досвідчений композитор і доволі літня людина, захоплюється талантом Моцарта. Він присвятив своє життя музиці, а зустріч з Амадеєм вважає важливою для подальшого натхнення. Він уявляє собі генія особистістю, сповненою величності та думок неймовірної висоти. Але, коли він зустрічає його, не може відійти від шоку: це легковажна і на вигляд, навіть, дурнувата молода людина, яка просто не може бути автором всіх тих творів, які настільки надихали Сальєрі. Втім, коли він опиняється поруч з інструментом… це знову геній, таланту якого немає рівних. Сальєрі захоплюється ним… і повністю його зневажає, проклинаючи все на світі через подібну несправедливість – як такому волоцюзі міг дістатися подібний талант?!
На цій дуальності і побудовано розповідь про Моцарта і Сальєрі від Мілоша Формана, видатного чеського режисера, який успішно перебрався в Голлівуд і створив тут декілька англомовних шедеврів. Сальєрі обожнює музику молодого композитора і водночас хоче зруйнувати його кар’єру. Звісно, щасливого фіналу у цієї трагедії бути не може.
Дві години і сорок хвилин, видатна робота Фаріда Мюррея Абрагама, який зіграв Сальєрі, вічна музика Моцарта, віртуозна робота із вписуванням сцен із грою на музичних інструментах в канву стрічки – абсолютний шедевр.
Читайте також: Найкращі музичні фільми всіх часів
Леопард (Il Gattopardo) 1963
Режисер: Лукіно Вісконті
Оператор: Джузеппе Ротунно
Непоганий був рік для кіно: у 1963 році вийшли «8½» Федеріко Фелліні і «Леопард» Вісконті, режисера, фільм якого вже був наведений вище у нашому списку («Рокко і його брати»). Лукіно Вісконті був нащадком герцогів, людиною аристократичною, але при цьому такою, що реально дивиться на речі і раціонально сприймає оточуюче середовище. Тому у нього були фільми і про поточні часи (як той самий «Рокко і його брати»), і про минуле Італії та Європи. Це поєднання допомогло створити монументальне полотно «Леопард», де як раз і поєднується туга за аристократами колишнього зразка і чітке усвідомлення, що на зміну їм приходять нувориші, бізнесмени, які вміють вчасно зорієнтуватися щодо поточної кон’юнктури, та, звісно ж, пристосуванці та шахраї будь-якого зразку.
Події відбуваються під час боротьби за об’єднання Італії, так звана епоха Рісорджименто. Палермо і королівство Обох Сицилій пали перед гарибальдійцями. Місцева знать має прийняти рішення, якій династії служити – новій Савойській, чи продовжувати чіплятися за минуле у тузі за Бурбонами. Головний герой, глава сімейства Саліна (Берт Ланкастер) користується девізом свого князівського роду: «щоб все залишилося як і раніше, все повинно змінитися». Він присягає савойцям і потім із сумом спостерігає, як життя еволюціонує в той бік, який він ніколи не зможе прийняти. Він активно допомагає кар’єрі свого енергійного племінника (Ален Делон), який також доволі швидко пристосовується до нових умов, але сам він усвідомлює, що цей новий світ не для людей його типу.
Кульмінація фільму – сцена балу майже у годину довжиною, де князь переходить з кімнати в кімнату, немов шукаючи порятунку від неминучої реальності. Він вступає в бесіди з гостями, вислуховує їх, не намагається переконати в чомусь, а потім знову переходить далі із зали в залу. Для того, щоб був зрозумілим рівень опрацювання деталей, наведемо один з прикладів фанатичності Вісконті: коли в замку ставили декорації – меблі, картини, канделябри тощо, він наказував покласти в ящик серванту родинну хусточку з родовою символікою; впродовж фільмування цей ящик не відкривали, вона просто мала там бути, щоб на майданчику була належна атмосфера. Тому фільм і телепортує в іншу епоху та інший світогляд, тому і відчуваєш, про що думає цей літній князь, з чиїм життям ти не був знайомий ще пару годин тому.
Ще одна картина зі списку, де присутня Клаудія Кардинале. Композитор – Ніно Рота.
Мисливець на оленів (The Deer Hunter) 1978
Режисер: Майкл Чіміно
Оператор: Вілмош Жигмонд
Всі чули про цей фільм, не так багато людей дивилося цей фільм, всі чули про потужну гру Де Ніро у цьому фільмі, менше людей знають про розкішну гру від Крістофера Вокена. Іншими словами, якщо ви ще не бачили цю картину, є сенс це виправити. Так, потрібно виділити три години часу – і бажано за один раз, але це той випадок, коли воно точно того варте.
Фільм умовно розділений на три великих частини. Перша – і її треба витримати, тоді далі буде простіше – це весілля і святкування майбутньої відправки трьох друзів у В’єтнам. Весілля одного з друзів показано дуже докладно, потім друзі переміщуються в бар, а вранці відправляються на традиційне для їх компанії полювання на оленів. Друга частина – В’єтнам, де з певного моменту розпочинається справжнє пекло. Третя частина – після В’єтнаму, і пекло, на жаль, не закінчується.
Крім Вокена і Де Ніро тут також зайняті Меріл Стріп, Джон Казале та Джон Севедж.
Читайте також: Найкращі фільми про травми війни та ПТСР
Амаркорд (Amarcord) 1973
Знову Федеріко Фелліні, знову ностальгійна подорож у власне дитинство, знову історія багато у чому автобіографічна – і знову її доволі легко сприймати глядачеві, навіть якщо він не є знавцем кіно чи творчості цього італійського режисера. 30-ті роки 20-го століття в невеличкому італійському містечку (прототипом його є курортний Ріміні, що розташований поблизу від Риму). Епоха фашизму в Італії, що також знаходить відображення і в картині.
Сама розповідь не є якоюсь чітко зафіксованою. Перед глядачем багато різних епізодів із життя містечка, які змінюють один на інший. Вони ностальгійні, кумедні, іноді непристойні, але завжди сповнені ностальгії та світлого смутку. В центрі цих епізодів зазвичай одна сім’я, але іноді це події, які стосуються всього міста. Юнак заходить в магазин за сигаретами вже після його закриття, і продавчиня з шалено великими грудьми його зваблює; божевільний дядько хлопця вилазить на дерево і кричить звідти “Хочу жінку!”; в містечко прибуває східний владика зі своїм вражаючим містян гаремом. Сезони змінюються, містечко стоїть, зачароване власною провінційною нудьгою, а навколо проходять великі політичні та життєві події.
Традиційний для Фелліні символізм також присутній, а тому чимало кадрів принесуть візуальне задоволення, навіть якщо значення їх для того, що відбувається на екрані, не до кінця зрозуміло.
Нема сумнівів, що саме «Амаркорд» надихнув іншого італійця, Джузеппе Торнаторе, на його фільми “Баарія” та “Малена” (та й наведений у списку “Новий кінотеатр «Парадізо»” багато у чому має схожі риси з роботою Фелліні).
Двадцяте століття (Novecento, «1900») 1976
Режисер: Бернардо Бертолуччі
Оператор: Вітторіо Стораро
В добірці переважає італійське кіно – і цей фільм не стане виключенням (щоправда, це копродукція з Німеччиною та Францією, та тим не менш, більшість творчої групи – італійці, включно з режисером, оператором і сценаристами, а композитором виступив Енніо Морріконе). Зате, акторська команда – збірна солянка: американці Роберт Де Ніро, Дональд Сазерленд, Берт Ланкастер, Стерлінг Гейден, французи Жерар Депардьє і Домінік Санда, італійки Лаура Бетті, Стефанія Сандреллі, Аліда Валлі і Франческа Бертіні.
Це найдовший фільм у добірці і ледь не найдовший в історії кіно: режисерська версія складає п’ять годин і шістнадцять хвилин. Події починаються у 1901 році, і ми слідкуємо за долею двох юнаків, що народилися в один день в одному регіоні. Тільки один з них – син наймички, а інший – поміщицький онук. Обставини народження і оточення, звісно ж дуже різні. Але ці двоє стають друзями, наскільки соціальні та інші умовності їм дозволяють. Пізніше вони проходять першу світову (дуже по-різному), а надалі на них очікують розквіт фашизму і Друга світова.
Бертолуччі створив справді епічне полотно, нехай воно і розділило критиків на два традиційні два табори, де одні кажуть, що єдине справді епічне у цьому фільмі – це тривалість його режисерської версії, але інші віддають належне титанічній праці виробничої групи.
Підтримайте нашу редакцію:
https://send.monobank.ua/jar/92UMWPdbsd
Читайте також:
Найкращі історичні фільми всіх часів
Підтримайте Україну:
- фонд Повернись Живим (допомога армії) — savelife.in.ua
- фонд Сергія Притули (допомога армії) — prytulafoundation.org
- Таблеточки (допомога дітям) — tabletochki.org
- дитяча лікарня Охматдит (допомога дітям) — ohmatdytfund.org/donate
Приєднуйтесь до наших сторінок у соцмережах:
- facebook — facebook.com/goodkino
- YouTube — youtube.com/c/kinowar
- Instagram — instagram.com/kinowar.com.ua
- twitter — twitter.com/kinowar_com
- Telegram — t.me/kinowarcom
