Найкращі історичні фільми всіх часів
Навряд чи знайдеться людина, яка скаже, що не любить історичне кіно. Але що таке “історичний фільм” у цій статті? Ми дотримувались таких критеріїв:
- фільм про історичні події
- при цьому це не біографія однієї людини (про біографічні фільми (чи байопіки) буде окрема стаття), а стрічка про період у житті країни (міста, регіону, світу), не має значення, кілька днів або кілька десятків років
- події для основи фільму реальні, але картина не претендує на виняткову достовірність кожної деталі (іншими словами, це не “300 спартанців”, але й не документальне кіно без права на помилку чи інтерпретацію авторами)
- і це список найкращих історичних фільмів, а не взагалі всіх, які ми можемо згадати у цьому жанрі
Як завжди, ми будемо порушувати власні правила без найменшого докору совісті. Варто також зазначити, що метою статті не є створення академічного класифікатора. Ми створюємо добірки цікавих фільмів у жанрі з надією на те, що читачі зможуть або пригадати улюблені стрічки, або знайти для себе щось нове для перегляду. Порядок розташування у статті не має значення.
Отже, kinowar.com представляє 50 найкращих історичних фільмів усіх часів. Допоможіть нам продовжувати створювати цікавий та корисний контент про кіно – підтримайте наш сайт донатом.
Останній імператор (The Last Emperor) 1987
Фільм Бернардо Бертолуччі про останнього імператора Китаю. Полотнище на дві з половиною години про його життя, починаючи з малого віку. Оскільки консультантом на зйомках виступав брат Пу І (імператора), який також є одним із персонажів картини, чи варто говорити про те, що достовірність історії дотримана максимально, наскільки це в принципі можливо.
“Останній імператор” отримав 9 Оскарів – у всіх номінаціях, в яких був номінований, включаючи найкращий фільм, режисуру та сценарій.
Мюнхен (Munich) 2005
Стівен Спілберг досяг таких висот, що будь-який фільм, який отримує оцінку нижче, ніж “неймовірно”, якось одразу викликає масу нарікань. Така доля спіткала і стрічку “Мюнхен”. Не дуже зрозуміло, чому саме. Начебто до сценарної та режисерської роботи складно пред’явити претензії. Можливо, не вистачає несподіваних поворотів та інтриги? Але це ж фільм за реальною історією, не політ фантазії автора. Зачеплена тонка тема протистояння Ізраїлю та Палестини? Так, але це, знову ж таки, реальне життя. Та й не всі незадоволені фільмом живуть у цих двох країнах. Напевно, після “Списку Шиндлера” очікування від історичних картин Спілберга надто високі, а тому й вельми неупереджена (політично) картина про трагічну подію на мюнхенській Олімпіаді (неупередженість відзначали багато західних критиків, хоча з боку Ізраїлю та Палестини були альтернативні реакції) не отримала того визнання, на яке, на нашу скромну думку, вона заслуговує.
Так чи інакше, фільм розповідає про теракт на мюнхенській Олімпіаді, що призвів до загибелі ізраїльських спортсменів, і реакції на нього спецслужб Ізраїлю. Власне, у цьому погляди режисера та представників офіційної Палестини та Ізраїлю і не сходяться (Палестина говорить про замовчування низки фактів, Ізраїль взагалі заперечує якусь “реакцію” та “помсту” на теракт). Фільм дуже напружений. Як завжди у Спілберга, екшн не є самоціллю – набагато важливіші моральні питання (про справедливість і необхідність відплати, про побічні втрати та їх виправданість). Акторський склад вражає: Ерік Бана, дуже пронизливий Денієл Крейґ, не особливо відомий на той момент масовому глядачеві, Кіаран Гайндс, Матьє Кассовітц, Джеффрі Раш. Традиційний супутник Спілберга за камерою – Януш Камінський. Композитор – легендарний Джон Вільямс.
Тора! Тора! Тора! (トラ・トラ・トラ!, Tora! Tora! Tora!) 1970
Наліт японської авіації на Перл-Гарбор у масштабній постановці, де японську сторону представляють японські актори, які говорять японською, а американську – американські, розмовляючі англійською. Достовірність максимальна (принаймні для глядача – допитливе око історика, напевно, знайде до чого причепитися). Зйомки авіаційних маневрів та розгрому наземних об’єктів вражають (і ще більше, якщо зважити на те, що фільму вже більше 50 років). Перша частина фільму досить спокійна, але динаміка картини після початку нальоту затягує незворотно.
Однозначно рекомендується для перегляду всім любителям історії та військового кіно.
Лоуренс Аравійський (Lawrence of Arabia) 1962
Один із найвідоміших фільмів світового кінематографу. Епічне полотнище тривалістю в три з половиною години, що отримало сім Оскарів. Реальна історія британського розвідника, який працював з арабськими кочівниками і настільки перейнявся їх життям і проблемами, що це вилилося в повстання проти Османської імперії. Томас Едвард Лоуренс став на чолі руху, проте для цього йому неодноразово довелося випробувати свої принципи людяності на міцність.
Перша велика роль для Пітера О’Тула та Омара Шарифа. Режисер Девід Лін до цього зняв такі шедеври як “Міст через річку Квай” та “Великі надії”. Також у фільмі зайняті Алек Гіннесс (більша частина глядачів знає його по ролі Обі-Вана Кенобі у “Зоряних війнах”) та Ентоні Квінн
(“Грек Зорба” та безліч інших хороших картин). Цікаво також, що жодної жіночої ролі в “Лоуренсі” немає.
Король говорить! (The King’s Speech) 2010
У короля Георга IV проблема, яку можна мати простому смертному, проте абсолютно неприпустимо для монарха. Він катастрофічно заїкається і взагалі панічно боїться говорити на публіці. В епоху радіо це може стати серйозним випробуванням для короля, який не може увійти до кожного будинку своїх підданих через голос.
Всі лікарі випробувані, жодного результату. Останній шанс – ексцентричний логопед, роль якого грає Джеффрі Раш. До всіх бід короля (Колін Ферт) додається ще одна: тотальна неполіткоректність фахівця з ораторського мистецтва. Він не бажає бути схожим на інших і розшаркуватися в поклонах, нехай і перед самим Георгом IV. Шансів на успіх цієї місії, на перший погляд, дуже небагато…
Оскар за найкращий фільм. Ще три за режисуру, сценарій та головну чоловічу роль.
Нюрнбергський процес (Judgment at Nuremberg) 1961
Фільм не про головний судовий процес над нацистами, а про один із багатьох невеликих над дрібнішими його представниками. Глядачі не побачать фігури величини Геббельса та Герінга, проте проблематика не менш значна. З одного боку процесу обвинувач-американець, який намагається бути неупередженим; з іншого – німецький адвокат, який вірить у те, що будь-яка людина має право на захист, навіть якщо її звинувачують у жахливих злочинах проти людства. Окремо також постає проблема сприйняття рядовими німцями жахів нацизму, що розкрилися. Невіра, відмова усвідомити ступінь провини та відповідальності, все це різко контрастує з озлобленістю решти світу проти Німеччини.
Додатковим ускладненням для судді буде жінка-німкеня, роль якої виконала легендарна Марлен Дітріх. Чи вдасться служителю закону зберегти тверезість розуму під натиском обставин та голосів з усіх боків?
Блискуча робота Максиміліана Шелла (Оскар). Зірковий акторський склад з акторів першої величини того часу: Берт Ланкастер, Джуді Гарленд, Спенсер Трейсі, Вільям Шетнер, Річард Відмарк. Оскар за найкращий адаптований сценарій.
Битва за Алжир (La Battaglia di Algeri) 1966
Є війни, історія яких відома всім, а є епізоди, про які більшість аудиторії навіть не підозрює. Тим цікавіше спостерігати за такими розповідями на екрані.
Війна Алжиру за незалежність. Французький іноземний легіон, який довелося вивести із В’єтнаму. З однієї сторони люди, які підривають бомби у боротьбі за незалежне існування. З іншої – професійні військові, які не хочуть зазнати ще однієї поразки. Війна, як відомо, брудна річ, а тому жодна із сторін не зображується безгрішною (втім, оскільки війська Франції щось роблять на території Алжиру, то здається, відповідь на питання, хто все почав, очевидна).
Фільм спровокував грандіозний скандал. Занадто свіжі були спогади, до того ж, Франція не була згодна з точкою зору автора. У результаті в цій країні фільм заборонили в принципі, хоча багато хто вважає, що він прикував увагу світової громадськості до проблем окупації країн третього світу. Режисер Джилло Понтекорво використовував прийоми наближення того, що відбувається на екрані, до реальності (документальні кадри, зйомки, що імітують хроніку, монтаж цих сцен). При цьому він був комуністом за переконаннями, італієць багато в чому поділяв переконання повстанців. Через багато років після виходу фільм вважається одним із найпотужніших антивоєнних висловлювань у кіно.
Окремо відзначимо музику Енніо Морріконе.
Читайте також: Найкращі фільми про війну
Поля смерті (The Killing Fields) 1984
Ви колись чули про Пола Пота і червоних кхмерів? Мабуть, що назви і ім’я точно чули. Але звірства, які вчиняв цей режим пройшли повз багатьох, як і багато інших наслідків війн в Азії (те саме можна сказати і про жорстокі війни в Африці).
Коли владу в Кампучії, як тоді називалася Камбоджа, захопило військо червоних кхмерів, почалися репресії та масштабний геноцид (а пізніше і війна з В’єтнамом). Дит Пран (Хенг Сомнанг Нгор), перекладач кореспондента «New York Times», і сам кореспондент Сідні Шанберг (Сем Вотерстон) залищаються в столиці Пномпені під час бойових дій у місті, щоб показати світу, що насправді відбувається в країні. Тепер їх життя у постійній небезпеці, а побачене становить загрозу і для психічного стану журналістів (власне, тому і до перегляду цієї картини варто підходити свідомо).
Банди Нью-Йорка (Gangs of New York) 2002
Мало хто сприймає цей фільм як історичний через велику кількість кривавої різанини та образу самого режисера, який собаку з’їв на гангстерських стрічках. Тому частина глядачів думає, що це черговий опус Мартіна Скорсезе про кримінальні розбірки, хай і в 19 столітті. Тим не менш, історична основа фільму є, і навіть задіяні деякі реальні персонажі тих часів. Протистояння простих громадян та бандитів, лихі часи масового припливу емігрантів та неприйняття їх місцевим населенням, відсутність зрозумілих ідеалів та цілей. Все це виливається в масові побоїща та значну кількість смертей.
Демонічний образ Білла “М’ясника” Каттінга від Деніела Дей-Льюїса, який якимось дивом не отримав Оскар за цю роль (до речі, фільм був номінований на десять статуеток, але не отримав жодної). Персонаж Леонардо Ді Капріо, який хоче помститися за смерть батька, який загинув від руки “М’ясника” 16 років тому, але вагається, як саме це зробити, коли обрати момент і чи вистачить на це сил. Брендан Глісон, Джим Бродбент, Стівен Грем та Ліам Нісон. Дуже жорстоке, але настільки ж сильне кіно про становлення Нью-Йорка та Америки загалом.
Гра в імітацію (The Imitation Game) 2014
Геніальний математик хоче допомогти уряду і міністерству оборони створити надскладну дешифрувальну машину, яка зможе зламати коди німецьких шифрів і допомогти перемогти у війні з нацизмом. Він витрачає на це весь свій час, ігноруючи особисте життя, втому і психологічні зриви. Як гадаєте, чи віддячать йому за це? Та й взагалі, чи буде такій благородній місії влаштовано режим максимального сприяння?
Звісно, що ні. Життя жорстоке, а проєкти такого масштабу і важливості ніколи не проходять спокійно і без перешкод. Це дуже дорого, це дуже довго, це потребує ресурсів, а всього цього в умовах війни критично не вистачає. Тому групі ентузіастів, яку очолив Алан Тюрінг (Бенедикт Камбербетч), доведеться зробити неможливе, щоб цей задум втілити в реальність. Чи подякують вченому вже після його вкладу у перемогу? Питання риторичне.
Війна Чарлі Вілсона (Charlie Wilson’s War) 2007
Том Генкс на війні, яка йде в кабінетах. Режисер Майк Ніколс поставив фільм за реальною історією техаського конгресмена, який домігся постачання зброї до Афганістану через секретні операції ЦРУ. Чиновник довгий час займався лобіюванням на різному рівні. Десь домовитись, десь задовольнити постачальників коштів для виборчої кампанії, десь зробити так, щоб задоволені були і прості мешканці штату, і державна машина. Однак поступово він відходить від ігор у затишному політичному болоті штату та звертає увагу на серйозні світові проблеми: війну в Афганістані.
Фільм не настільки проамериканський, як може здатися за описом, адже в якийсь момент, втративши контроль за тим, що відбувається, в гонитві за вигодою, США втрачають потенційну загрозу тероризму на новому міжнародному рівні.
Прекрасні акторські роботи Філіпа Сеймур Хоффмана та Джулії Робертс.
Читайте також: Найкращі серіали про політиків
Камо грядеши (Quo vadis) 1951
Постановка роману Генрика Сенкевича (польський письменник) режисером Мервіном Лероєм. Історія кохання римлянина, патриція та християнки. На той час це було неможливо, оскільки християнство зазнавало гонінь. І все це на тлі палаючого Риму правителя Нерона. Як відомо, показувати історію найкраще на прикладі життя конкретних людей, а не країни чи народу в цілому. Тим більше, якщо цих людей пов’язує сильне почуття, яке іноді здатне подолати будь-які перешкоди. А іноді, навпаки, обставини виявляються сильнішими за будь-які найчистіші людські устремління.
Клеопатра (Cleopatra) 1963
Елізабет Тейлор і Річард Бертон – дует, який брав участь у чималій кількості фільмів, що увійшли до всіх списків кращого кіновидань усього світу. Одна з найпам’ятніших робіт двох великих акторів – пеплум від режисера Джозефа Манкевича про взаємини Клеопатри з Юлієм Цезарем та Марком Антонієм. Ім’я Клеопатра давно стало легендою, однак у картині показано її реальне (наскільки це можливо, звичайно) життя, яке помітно відрізняється від казок про найкрасивішу імператрицю в історії.
Цікаво, що фільм грандіозно провалився в прокаті, вийшовши на точку окупності лише через деякий час завдяки телебаченню. Критики також були не дуже прихильні до картини, відзначаючи надмірну схильність до мелодрами на тлі епічної історичної дії. Однак час часто згладжує гострі кути сприйняття, а тому через роки грандіозній роботі постановників було віддано належне. Втім, нагороди також не оминули “Клеопатру” стороною: чотири Оскара.
Віднесені вітром (Gone with the Wind) 1939
Вічна класика від Віктора Флемінга. Страшно сказати, але фільм знято у 1939 році. У той час звукове і кольорове кіно ще тільки формувалося як кате. Проте майстри створили шедевр на всі часи.
Кларк Ґейбл і Вів’єн Лі миттєво стали іконами, а історію складного кохання на тлі громадянської війни Півночі та Півдня переглянуто мільйонами глядачів.
Список Шиндлера (Schindler’s List) 1993
“Той, хто рятує одне життя, рятує цілий світ”. Оскару Шиндлеру вдалося врятувати понад тисячу польських євреїв під час Другої світової війни. Фільм, який справедливо вважають найкращим у творчій біографії Стівена Спілберга (та й у принципі, одним із найкращих в історії).
Один із випадків, коли Ліам Нісон показує, що вміє грати не лише батька, якого розлютили, із “Викраденої”. Демонічний Рейф Файнс. Бен Кінгслі у ролі Іцхака Штерна. Оператор – Януш Камінський, який неодноразово працював зі Спілбергом, і отримав Оскар як за цю стрічку, так і за “Врятувати рядового Райана”. І, нарешті, легендарний Джон Вільямс у якості композитор. З такою знімальною командою потрібно знімати лише щось визначне.
Стівен Спілберг перевершив будь-які очікування – як за цифрами і нагородами, так і за рівнем ефекту кіно. Фільмів про жахи Голокосту багато, але далеко не кожен може не залишити байдужим. Недостатньо просто нагадати про злочини нацистів, усі дорослі люди чули та читали про це багато разів; необхідно залучити глядача, показати, як руйнується світ простої людини, як змінюються характери з обох боків, при цьому не показувати німецьких солдатів і офіцерів як карикатуру з агітки. Зробити фільм натуральним, але цікавим, показати вбивства та жорстокість, але не намагатися шокувати публіку. Оскар Шиндлер не виглядає суперменом і безстрашним героєм, але трансформація його ставлення до навколишньої реальності в результаті призводить до справжнього подвигу.
Сім Оскарів, неймовірні збори як для досить важкого для сприйняття фільму (і точно не розважального кіно), а головне – визнання і любов мільйонів глядачів по всьому світу. Окремі деталі у картині не відповідають історичній дійсності. Але, як ми й писали вище, ми включаємо до списку стрічки, які допускають відхилення, залишаючись при цьому здебільшого реальними історіями.
Читайте також: 25 фактів про фільм “Список Шиндлера”
Вікінги (The Vikings) 1958
Такого Кірка Дугласа ви ще не бачили (звісно, якщо тільки ви не дивилися цей фільм, бо якщо дивилися, то це означає, що такого Кірка Дугласа ви вже бачили). З вибитим оком він нагадує Мадса Міккельсена у іншому фільмі про скандинавські легенди – “Вальгала: Сага про вікінга”. І так, саме легенди у основі цієї пригодницької стрічки, адже часи надто давні, щоб створювати художнє кіно з суворою історичною точністю (ситуація, схожа на серіал “Вікінги“).
Втім, легенди (і не тільки скандинавські) також частково базуються на реальних фактах. Тому при перегляді можна почути багато знайомих імен, які вже були присутні в інших історичних стрічках про ті часи.
Міст надто далеко (A Bridge Too Far) 1977
Серед історичних фільмів воєнні стрічки якщо не домінують, то займають дуже велику частку. А серед стрічок про війну домінують, звісно, фільми про Другу світову (прочитайте нашу статтю про найкращі фільми про війну, там це також можна наочно побачити). Є операції, всім відомі (скажімо, висадка в Нормандії), є ті, про які знають тільки ті, хто докладно цікавиться історією (особливо якщо йдеться про ті, що стали проблемні чи навіть провальними).
Операція «Маркет-Гарден» на папері виглядала як потужний удар по тилу нацистів із захопленням важливих мостів десантом військ союзників. Але проблеми тактичного планування стали критичними – результати значно відрізнялися від переможного бачення штабу. Крім належного рівня сценарію та відеоряду цей фільм вирізняє неймовірний зірковий акторський склад 70-х: Дірк Богард, Джеймс Каан, Майкл Кейн, Шон Коннері, Ентоні Гопкінс, Джин Гекмен,
Лоуренс Олів’є, Роберт Редфорд, Максиміліан Шелл.
Александр (Alexander) 2004
Коли американці знімають історичне кіно про стародавню Грецію або стародавній Рим, завжди є побоювання, що головний герой буде супергероєм на коні, який самотужки рятує (або завойовує) світ. Тому коли стало відомо, що Голлівуд поставить картину про життя Александра Македонського, передчуття чогось подібного трохи турбувало.
Однак, Олівер Стоун не настільки прямолінійний (ну, коли він був режисером і не з’їхав з глузду, знімаючи документалки про януковича і Назарбаєва). Те, що вийшло, зовсім не вписувалося в традиційний образ героїчного попелу з супервоїнами. Ба більше, постановка відверто шокувала багатьох. Замість титанічного велетня Македонського, що хвацько розсікає простір і час на вдалому коні, глядач побачив істеричку, схильного до душевних поривів, часом відверто слабку людину, яка не в’яжеться з овіяним легендами образом. Колін Фаррелл піднімав брови, плакав і кричав (зрозуміло, час від часу він завойовував чужі землі, але акценти були явно не на цьому). І це спрацювало. Стоун подивився на постать легендарного завойовника з нового ракурсу. Свіже бачення захопило увагу, від екрану важко було відірватися, навіть незважаючи на те, що це історична драма – фінал зрозумілий вже на старті. Авторське рішення не є незаперечним, особливо для тих, хто знається на предметі. Але з художньої точки зору цей експеримент вийшов цікавим і, на нашу скромну думку, вдалим.
Крім Фаррелла, шикарне виконання ролей Анджеліни Джолі (мати Александра), Ентоні Хопкінса (він грає вже літнього Птолемея, який виступає, по суті, оповідачем), відзначимо Джареда Лето (Гефестіон) і Розаріо Доусон (Роксана). Але головна акторська вдача – Вел Кілмер, який зіграв Філіпа, батька Александра Македонського. Такої демонічної та злобної присутності в кадрі відразу і не пригадаєш, і не лише в кар’єрі Кілмера.
Єлизавета (Elizabeth) 1998
Так, ми домовлялися не розглядати тут байопіки, але все ж таки, “Єлизавета” цілком відображає не тільки біографію англійської королеви, але і життя того часу. Акторський склад фільму вражає: Кейт Бланшетт, Джозеф Файнс, Джеффрі Раш, Венсан Кассель, Фанні Ардан, Денієл Крейґ і навіть сам Ерік Кантона (для тих, хто не в курсі – це легендарний французький футболіст, який прославився грою за англійський клуб “Манчестер” Юнайтед”, бунтар, ікона та король харизми). У режисерському кріслі індус Шекхар Капур, який пізніше зняв продовження “Єлизавети” з тими ж акторами – “Золоте століття”.
Амістад (Amistad) 1997
“Амістад” – назва корабля, на якому перевозять рабів (за похмурою іронією це означає “дружба”). На ньому спалахує бунт, який обертається кривавою розправою над работоргівцями та спробою втекти в Сьєрра-Леоне. Але спроба невдала: корабель потрапляє у США, де невільників затримує берегова охорона. Попереду судовий процес, на якому декілька зацікавлених сторін: Іспанія хоче отримати рабів назад, берегова охорона хоче отримати компенсацію, а деякі борці з рабством на боці США наголошують не необхідності звільнити затриманих. Тут і інтереси бізнесу, і політичні ігри, а головне, боротьба стереотипів та упереджень з прогресивним мисленням.
Джімон Гонсу, Меттью Макконахі, Морган Фрімен, Ентоні Гопкінс, Піт Поселтвейт, Стеллан Скашгорд, Анна Паквін, Чиветел Еджіофор в фільмі Стівена Спілберга, який традиційно працює в комбінації з оператором Янушом Камінським і композитором Джоном Вільямсом.
Спартак (Spartacus) 1960
Стенлі Кубрик створив багато класичних шедеврів, і “Спартак” із Кірком Дугласом – один із них. І хай Кубрик вважав, що студія серйозно обмежила його в авторських рішеннях, результат все одно вийшов чудовим. Доля раба-гладіатора, який підняв масштабне повстання проти Римської імперії – одна з найвідоміших, коли йдеться про світову історію.
Виробництво фільму, особливо сценарної його частини, супроводжувала безліч проблем – частково це описано у чудовому фільмі “Трамбо” (рекомендуємо переглянути, Браян Кренстон у головній ролі – і персонаж Кірка Дугласа там теж присутній). Тим більш вражаючим виглядає картина у підсумку (відзначена чотирма Оскарами).
Джон Ф. Кеннеді. Постріли в Далласі (JFK) 1991
“Хто вбив Кеннеді?” – питання дуже популярне і в США, і за межами цієї країни. У тому сенсі, що в офіційну версію багато хто не вірить, тому що вона має надто багато смислових та логічних пробоїн. Саме на них і вказує Олівер Стоун у своїй монументальній праці про вбивство одного з найвідоміших американських президентів.
На нашу скромну думку, цей фільм може претендувати на звання найкращого у кар’єрі режисера (знов-таки, шкода, що в певний момент біографії він став несповна розуму і став співпрацювати з російськими замовниками псевдодокументальних стрічок). “Взвод”, “Природжені вбивці”, “Народжений четвертого липня” – поза всяким сумнівом, фільми пам’ятні та легендарні, але в “JFK” вдалося поєднати детальне розслідування, опрацювання версії за баченням Стоуна (а він виступив не лише режисером, а й одним зі сценаристів) та персональні переживання головного героя, якого блискуче зіграв Кевін Костнер. Створити настільки продуману стрічку з максимальною увагою до деталей та їх достовірності, але не піти у нудну документалістику. З іншого боку, так розкрити характери героїв, не робити їх картонними шаблонами, показати їхні думки, спосіб життя, устремління, але на догоду художності та драматизму не скотитися у фантазію за мотивами гучної справи про вбивство. Майже ідеальна картина.
Розкішний акторський склад: Томмі Лі Джонс, Сіссі Спейсек, Джек Леммон, Дональд Сазерленд, Майкл Рукер, Джо Пеші, Кевін Бейкон. Деякі ролі майже епізодичні, але кожен вклався максимально, чого вартий епізод із Сазерлендом або розпач в очах Леммона. Окремо відзначимо роль Ґері Олдмена, який зіграв Лі Гарві Освальда, практично з фотографічною точністю. І щоб остаточно переконати в необхідності перегляду: оператор – триразовий володар Оскара Роберт Річардсон (одна з нагород за обговорюваний фільм), композитор – легендарний Джон Вільямс. Два Оскара та ще шість номінацій.
Читайте також: Найкращі трилери всіх часів
Вся президентська рать (All the President’s Men) 1976
В історії США є кілька пам’ятних подій, про які кіно зніматимуть нескінченно. І якщо вбивство президента (Лінкольна чи Кеннеді, скажімо), це хоч подія і надзвичайна (і трагічна, ясна річ), але все ж таки не виняткова, то ситуація, в якій президент залишає свою посаду в результаті журналістського розслідування – це щось унікальне. Вотергейтський скандал – явище унікальне. Він одночасно розкриває нарив, показуючи, що демократія має проблеми; і в той же час, показує, що демократія жива, якщо правда може перемогти.
Двоє журналістів, за чиєю книжкою і поставлений фільм, одержують матеріали, які можуть змінити результати президентських виборів. Незважаючи на те, що стрічка не насичена динамічними подіями, дивитись її дуже цікаво. Більше того, якщо бути в курсі подій навколо Вотергейта, набагато зручніше дивитися масу фільмів, пов’язаних з ним (а таких чимало, Голлівуд любить знімати кіно про американську історію).
Пару журналістів зіграли Роберт Редфорд та Дастін Гоффман. У фільмі також зайняті зірки 70-х Джейсон Робардс, Джек Ворден, Гел Голбрук та Мартін Болсам. Режисер – Алан Пакула, профі у жанрі спокійного за темпом і манерою розповіді, але напруженого за атмосферою детектива.
Як боязкий Роберт Форд убив Джессі Джеймса (The Assassination of Jesse James by the Coward Robert Ford) 2007
Частина читачів може здивуватися, як вестерн потрапив у цю добірку. Проте Джессі Джеймс, легендарний розбійник і герой стількох кантрі і блюз пісень, був реальною особистістю. Він грабував банки та потяги, вбивав людей, у тому числі тих, хто був поруч із ним, якщо підозрював у зраді. У назві закладено невеликий спойлер, але фільм від цього менш цікавим не стає. Якщо, звичайно, ви в змозі отримувати задоволення від дуже неквапливого тягучого оповідання завдовжки дві години і сорок хвилин.
У ролі Джессі Джеймса – Бред Пітт, у ролі боягузливого Роберта Форда – Кейсі Аффлек, у ролі його брата – Сем Роквелл. У невеликому епізоді – Нік Кейв, який співає у барі пісню про вбивство народного героя-розбійника. Принагідно він також написав і чудову музику для фільму.
Прапори наших батьків (Flags of Our Fathers) 2006
Дві паралельні картини від режисера Клінта Іствуда. Погляд на ту саму війну з боку американців і з боку японців. У “Прапорах наших батьків” розказано історію комерційного туру солдатів зі знаменитої фотографії, на якій вони піднімають прапор над островом Іодзіма. Острів невеликий, але боротьба за нього вийшла дуже жорстокою та кривавою. Подвиг бійців згодом був експлуатований для збирання грошей під військову кампанію, а сам тур став для них зламом світогляду.
Листи з Іодзіми (Letters from Iwo Jima) 2006
У “Листах з Іодзіми” викладено історію з точки зору японського солдата та японського генерала, який не знаходить підтримки у своїх армійських колег. Фільми Клінта Іствуда не тільки наповнені драмою, а й винятково відполіровані з погляду історичної достовірності та уваги до деталей.
Однозначно рекомендується для перегляду для тих, хто хоче розуміти проблематику відносин Японії та США під час Другої світової, а також для тих, хто хоче побачити альтернативну точку зору, не надто приправлену чадом патріотизму.
Читайте також: Найкращі фільми Клінта Іствуда
Найдовший день (The Longest Day) 1962
Про висадку у Нормандії під час Другої світової фільмів знято чимало. Найвідоміший, мабуть, “Врятувати рядового Раяна” Стівена Спілберга. Але до появи шедевра Спілберга пальму першості, ймовірно, можна було б віддати “Найдовшому дню” за однойменним романом Корнеліуса Раяна.
Підготовка до висадки, переміщення судів і закидання військ у тил ворога, а потім і сама висадка. Джон Вейн, Генрі Фонда, Джон Мітчем та Річард Бертон – вражаючий акторський склад із легенд того часу. Сцени з французькими та німецькими військовими були зняті за участю акторів із Франції та Німеччини, а тому озвучені мовою оригіналу, із субтитрами англійською. Цей прийом, який використовується для надання натуральності картині досить поширений у наші дні, але у той час це було дуже новаторське нововведення.
Дві премії Оскар (чорно-біла операторська робота та спеціальні ефекти).
Народжений четвертого липня (Born on the Fourth of July) 1989
Одна із вершин творчості як режисера Олівера Стоуна, так і актора Тома Круза. Перший отримав за картину Оскар, а другий номінувався. Історія паралізованого ветерана В’єтнаму, який вирушає на фронт упевненим у правоті американської лінії, а потім, зіткнувшись з жахами та несправедливістю війни, повністю переглядає життєві цінності та стає антивоєнним активістом, стала другою частиною у трилогії Стоуна (після “Взводу” і до “Небо і Земля”).
Непідкорений (Invictus) 2009
Клінт Іствуд ставить фільм про Нельсона Манделу. У ролі останнього Морган Фрімен. У ролі капітана команди з регбі Метт Деймон. Обидва актори номінувалися на Оскар.
До чого тут регбі до Нельсона Мандели, запитаєте ви? Дуже часто великий спорт і велика політика йдуть пліч-о-пліч. Мандела після виходу з в’язниці та перемоги на президентських виборах скористався шансом використати гру для єднання нації.
Фільм знімали в ПАР, і це наймасштабніша постановка, знята в цій країні. Літературною основою фільму стала книга Джона Карліна “Playing the Enemy”.
Слава (Glory) 1989
Меттью Бродерік, Морган Фрімен і Дензел Вашингтон у військовій драмі про події Громадянської війни в США, що відбуваються в полку, що повністю складається з чорних солдатів (білі тільки офіцери). Бродерік грає полковника, який вірить у те, що колишні раби принесуть користь на полі бою. Чи потрібно говорити, що він стикається нерозумінням не тільки з боку супротивника, але і з боку своїх бойових товаришів.
Фільм режисера Едварда Цвіка (“Закоханий Шекспір”, “Легенди осені”, “Кривавий алмаз”). Три Оскара, включаючи перший у кар’єрі для Дензела Вашингтона.
Лев узимку (The Lion In Winter) 1968
Пітер О’Тул, Ентоні Гопкінс, Кетрін Хепберн та Тімоті Далтон – королівський акторський склад для драми з життя європейських королів.
XII століття. Король Англії запрошує до себе молодого французького короля, принагідно кличе трьох своїх синів і навіть випускає із в’язниці дружину, посаджену за участь у змові проти короля. Король Франції хоче впливу та помсти, троє синів хочуть отримати право на трон, дружина не хоче назад до в’язниці і бажає повноцінно користуватися правами королеви. Англійський король, Генріх II (Пітер О’Тул), хоче зіштовхнути всіх між собою та вийти у цій політичній грі переможцем. Ентоні Гопкінс грає його сина – Річарда Левине Серце, що має право першості на спадщину за старшинством.
Фільм за п’єсою Джеймса Голдмена поставив режисер Ентоні Гарві. Картина отримала три Оскара та номінувалася ще на п’ять (включаючи режисуру).
Піаніст (The Pianist) 2002
Роман Поланскі сам пройшов через краківське гетто, до якого нацисти загнали євреїв. А тому історія, розказана у фільмі, йому дуже близька. Картина базується на історії польського піаніста Владислава Шпільмана, який рятується від концтабору, але стикається з постійною небезпекою у спустошеному вже на той час гетто. Людина мистецтва змушена боротися за виживання серед жахів війни та окупації.
За роль Шпільмана Едрієн Броуді отримав Оскар. Ще два фільм отримав за режисуру та сценарій.
Читайте також: Найкращі фільми Едрієна Броуді
Людина на всі часи (A Man for All Seasons) 1966
Фред Циннеманн, лауреат чотирьох Оскарів, зняв багато помітних фільмів. У рівній мірі йому вдавалися і вестерни (“Рівно опівдні”), і напружені бойовики (“День шакала”), і історичні драми. Одна з таких, також удостоєна Оскара (а точніше, шести, включаючи найкращий фільм і режисуру), вийшла в Британії і розповідає про стосунки Томаса Мора та короля Генріха VIII. Перший був державним діячем, юристом та філософом, і не схвалив розлучення останнього. З точки зору віри, особливо в той суворий час Англії 16 століття, він мав рацію, проте з погляду конфлікту з королівською особою, він серйозно ризикував…
Титанік (Titanic) 1997
Складно додати щось до купи статей про фільм, який побив таку кількість рекордів і зібрав таку аудиторію глядачів. Хіба що, про всяк випадок, нагадаємо, що знято його за реальною історією (можете пам’ятати відомий твіт із цього приводу):
Або такий:
(Як називається корабель у “Титаніку”?)
Малкольм Ікс (Malcolm X) 1992
Головний мотив зображення Малькольма Ікс в американській культурі – це еволюція підходу до руху активістів, від чорного націоналізму (доволі радикального) до усвідомлення того факту, що різні культури можуть жити під одним дахом. Зображення цієї культової особистості можуть відрізнятися у деталях (акценти точно кожен розставляє, як вважає за потрібне – і режисер Спайк Лі тут не виняток), але вектор розповіді завжди однаковий. Вплив на Чорних пантер, зустріч з Мухаммедом Алі, рух за відокремлення “чорних” штатів – у різних фільмах за реальними подіями постать Малькольма потрапляє у поле зору, адже масштаб фігури був надто великим (наприклад, це значний епізод у байопіку “Алі” від Майкла Манна). Сольний біографічний фільм дає шанс зануритись глибше в історію саме цієї людини.
Також це був шанс для Дензела Вашингтона отримати ще один Оскар, але все зупинилося на рівні номінації.
Сила волі (Race) 2016
Спортивна драма про чорного атлета, який виграв чотири золоті медалі на Олімпіаді? Мабуть, це мотивуюча історія, яких так багато знято у Голлівуді. Втім, тут все набагато цікавіше, адже ці чотири золота Джессі Оуенс виборов на Олімпіаді у 1936 році у Берліні. Адольф Гітлер був зобов’язаний або вітати всіх спортсменів без винятку, або нікого. Що обрав Гітлер? Якщо не пам’ятаєте з історії, подивіться цей фільм і дізнаєтесь (і ще багато інших цікавих деталей).
Але світ не чорно-білий (так, важко втриматись від цього жарту), а тому проблеми не обмежувались стороною нацистської Німеччини. В США, так само як і зараз, під час війни росії і України, було забагато людей, які намагалися не сваритися з лідером великої європейської країни, які захищали інтереси великого бізнесу (а ці інтереси могли бути суттєво занурені в гроші Третього рейху), та й проблема расизму існувала не лише на території Німеччини, а отже Оуенсу довелося зіткнутися з багатьма перешкодами і до своїх перемог, і після них.
В головній ролі – Стефан Джеймс, в інших ролях також зайняті Джеремі Айронс, Вільям Герт, а також найбільш відомий тепер за серіалом “Тед Лассо” Джейсон Судейкіс (так, він вміє не тільки в комедію).
Хоробре серце (Braveheart) 1995
Один із найкращих, якщо не найкращий фільм Мела Гібсона як режисера. Історію Вільяма Воллеса складно назвати строго історичною, оскільки її довелося складати на базі тієї інформації, яка була під рукою – а це включає легенди і оповіді, що передаються з покоління в покоління. Навіть зображення народного героя Шотландії не залишилося, і тепер як його портрет часто використовується обличчя, яке дуже нагадує самого Гібсона. Проте, бунтар і ватажок повстання, Воллес – постать для історії всього Сполученого Королівства дуже важлива.
Фільм вийшов емоційним, досить кривавим і жорстоким і водночас дуже красивим. Той нечастий випадок, коли пафос виглядає органічно і справді може викликати сльози (і не кажіть, що коли Гібсон кричав “Вони можуть забрати наші життя, але вони ніколи не заберуть нашу свободу”, вам нічого не потрапляло в око), а три години тривалості абсолютно не втомлюють. Не варто забувати і про п’ять отриманих Оскарів, включаючи за кращий фільм і режисуру.
Суд над чиказькою сімкою (The Trial of the Chicago 7) 2020
Один з найкращих сценаристів Голлівуду продовжив свій режисерський досвід, поставивши картину, сценарій якої спочатку він готував для Стівена Спілберга. Протест проти війни у В’єтнамі набув надзвичайного масштабу, і влада намагалася боротися з головними його персоналіями. «Чиказька сімка» – це декілька людей, які опинилися на процесі, де їх колективно звинувачували у перетині кордону штату для підбурення заворушень під час з’їзду Демократичної партії у Чикаго у 1968 році. Таким чином їм намагалися висунути звинувачення у федеральному злочині, щоб покарання було максимально жорстким.
Свавілля влади – явище поширене не тільки у Східній Європі, як іноді здається. Спочатку опір мирній демонстрації призвів до відчутних проблем, але згодом максимальні фарс і трагедія розгорнулися саме на судовому процесі. Соркіну вдалося витримати баланс між документальною стороною питання і цікавою історією з великою кількістю персонажів.
Чудовий акторський склад: Саша Барон Коен, Джеремі Стронг, Джозеф Ґордон-Левітт, Джон Керролл Лінч, Яг’я Абдул-Матін II, Майкл Кітон, Френк Ланджелла, Едді Редмейн, Марк Райленс.
Читайте також: Всі фільми Аарона Соркіна, ранжовані від найслабшого до найкращого
Дюнкерк (Dunkirk) 2017
Режисерська робота Крістофера Нолана розповідає про дуже масштабну операцію евакуації військ союзників. Величезна кількість солдатів і офіцерів виявилися фактично замкненими біля узбережжя, беззахисними перед потенційними нальотами нацистських військ. У картині немає чітко вираженого головного героя, кілька сюжетних ліній відображають і ситуацію, в якій опинилися воїни та місцеві жителі, і атмосферу загальної мобілізації зусиль та напругу від постійного відчуття загрози.
Блискуча операторська робота Хойте ван Хойтема. Композитор Ганс Циммер помножив художню цінність фільму та ступінь його впливу на глядача багаторазово за рахунок чергової визначної музичної роботи. Його саундтрек – це не лише гарна мелодія, а й повноправний учасник фільму, що доповнює розповідь, що посилює атмосферу. Іноді ця атмосферність свідомо йде на шкоду мелодійності, спеціально для того, щоб загальний ефект від перегляду вигравав. Акторський склад також ідеальний: Том Гарді, Кілліан Мерфі, Марк Райленс та голос Майкла Кейна як диспетчера британської авіації.
Темні часи (Darkest Hour) 2017
В продовження теми Дюнкерку і участі Британії у Другій світовій. Наважитись на активні дії завжди важко (це ми бачимо і зараз, коли Європа та США нескінченно обговорюють нові партії військової допомоги Україні у війні з росією). Політика умиротворення агресора здається більш виваженим та безпечним кроком. Втім, як зазначив Вінстон Черчілль, “нема сенсу вести переговори з тигром, коли твоя голова вже у нього в пащі”. Саме на таких історичних фігурах і тримається опір поколінь проявам агресії з боку авторитарних тиранів та їх безвольних народів. Черчіллю вистачило завзяття і політичної волі, щоб змусити уряд кинути виклик нацистській Німеччині.
Ґері Олдмен мав колись отримати свій Оскар, і вже номінувався до цього. Втім, цей постріл був невідворотним: у комбінації з титанічною роботою гримерів, які додали актору ваги і на обличчі, і на всьому тілі, перформанс британця став потужним, яскравим, точним, незабутнім. Справа не тільки у повному фізичному перевтіленні. Рух “Черчілля”, його міміка, манери, агресія та енергетика – все це ніби постало перед глядачем в режимі документальних кадрів. Хоча насправді за цими кадрами стояла жива людина, яка вивчила свого персонажа достеменно.
Читайте також: Найкращі ролі Ґері Олдмена
Приховані фігури (Hidden Figures) 2016
“За кожним великим чоловіком стоїть велика жінка”. А за кожним подвигом американської науки і технології стоїть група афроамериканських невизнаних учених, а то й простих роботяг, які можуть заткнути за пояс білих комірців з NASA.
Зрозуміло, що ми жартуємо, але приблизно так можна окреслити основну лінію подій в картині “Приховані фігури”. Декілька темношкірих жінок, робітниць обчислювального відділу в найбільшій космічній компанії США, намагаються пробитися на більш серйозні позиції на роботі, а водночас допомагають перемогти СРСР у космічних перегонах часів холодної війни. Хтось після перегляду скривиться і скаже, що політкоректності стало надто багато, хтось взагалі відмахнеться, мовляв, надто неправдоподібно, притягнуте за вуха, всі білі зображуються самозакоханими дурниками, які й диплом незрозуміло як отримали, зате афроамериканки – зразок старанності, завзяття у досягненні мети та професійної кваліфікації. У чомусь ці скептичні оцінки вірні, проте варто також пам’ятати, що кіно знято за реальною історією.
Це не найцінніше кіно з художньої точки зору, проте це кіно є дуже важливим. Коли живеш не в США, питання расизму на тлі постійних розмов про політкоректність по телевізору часом видається надуманим. Проте ще п’ятдесят років тому в автобусах були окремі місця для темношкірих, в організаціях були окремі туалети для темношкірих, а про питання кар’єрного зростання можна було навіть не заводити розмову. Свавілля поліції щодо темношкірих підозрюваних – постійне актуальне питання і в наші дні. Суспільство, безперечно, зробило величезний крок уперед, але проблема загалом нікуди не зникла. Фільм допомагає в черговий раз нагадати, що людину визначає не гендер та колір шкіри, а її вчинки. Пропаганда? Декларація за рахунок мистецтва? Абсолютно вірно. І це дуже важливо.
Зазначимо, як завжди, блискучого Кевіна Костнера, “Шелдона” з “Теорії великого вибуху” (Джим Парсонс), який тепер як би Шелдон у реальному не комедійному світі, і Кірстен Данст. Тепер, коли ми розібралися з усіма білими акторами, яких ви знаєте, перейдемо до афроамериканських зірок, про більшість з яких ви чуєте вперше (складно було втриматися від цього жарту після попереднього трохи пафосного абзацу). Трійцю чудових дам-науковців грають Тараджі П. Хенсон (ви бачили її в “Загадковій історії Бенджаміна Баттона”, “Метушня і рух” та в серіалі “Імперія”, за який вона отримала Золотий глобус), Октавія Спенсер (“Прислуга”, ” Час вбивати”, “Станція Фрутвейл”) і Жанель Моне (її ви більше можете знати по світу музики – ця виконавиця соулу та фанку шість разів номінувалася на Греммі). Також відзначимо роль Махершали Алі, який, як ви можете пам’ятати, став першим мусульманином, який отримав Оскар (за фільм “Місячне сяйво”).
Бункер (Der Untergang) 2004
Усі пам’ятають цей фільм за невеликим епізодом з істерикою Гітлера після доповіді від його генералів, переінакшеного за допомогою озвучки на різний лад (то Гітлер скаржиться на бан якогось сайту, то на якусь професію, то на гру збірної, то ще на щось). Але сам “Бункер” цілком дивилося не так багато людей. А шкода, адже картина про останні дні третього рейху за силою має не так багато аналогів. Всім відома історія відчаю злочинної машини, що вмирає, постає в повний зріст дорослої драми від режисера Олівера Гіршбіґеля. Останній не побоявся розібрати людину-Гітлера, а не просто символ незаперечного вселенського зла. Не можна сказати, що всі були захоплені спробою такого аналізу. Але й байдужими до “Бункеру” залишилися небагато глядачів.
Готель «Руанда» (Hotel Rwanda) 2004
Повертаючись до теми жахливих масштабних війн у Африці, про які ми нічого не знаємо. В результаті геноциду в Руанді під час військового перевороту було вбито орієнтовно близько 800 тисяч людей за всього лише 100 днів. Військова хунта, яка представляла етнічну більшість – хуту, вбивала без жалю представників народності тутсі, включно з жінками і дітьми. Якщо подивитись далі, вже за лаштунки фільму, після того, як геноцид припинився, постали нові проблеми: конфлікти при поверненні тутсі у свої будинки, що були зайняті (часто військовими), неврожай і голод, а потім і епідемії різних хвороб, від холери до СНІДу.
Головним героєм постає адміністратор готелю, у якому проживають і представники миротворчого контингенту ООН, і високі чини місцевих військових. Він переховує представників тутсі, намагаючись балансувати між приязним клієнт-сервісом по відношенню до учасників хунти та захистом інтересів наляканих громадян, які знаходяться у смертельній небезпеці. До того ж, дружина і діти адміністратора також тутсі.
Роль адміністратора Пола Русесабаджіна виконав Дон Чідл, якого зазвичай ми звикли бачити у комедійних та розважальних постановках. Але тут його драматичний талант було задіяно у повній мірі. Також тут ми бачимо безпорадність ООН у вирішенні критичних проблем – на жаль, сьогодні ми ще раз можемо впевнитись, що ця організація абсолютно імпотентна, коли йдеться про будь-які її дії та реакції в рамках подій війни росії та України.
На жаль, реальне життя додає фінальний (принаймні, поки що) трагічний штрих до цієї історії: Пол Русесабаджіна багато років конфліктував з президентом Руанди, і через більш ніж двадцять років його викрали та привезли на колишню батьківщину, де засудили на 25 років позбавлення волі за причетність до організації, яку поточний уряд вважає терористичною.
Відстрілюючи собак (Shooting Dogs) 2005
Але якщо ви хочете побачити історію про імпотенцію ООН у повному обсязі, то ось фільм про ту саму війну і той самий геноцид, але саме з точки зору того, як діє ця організація у моменти серйозної кризи, коли її допомога потрібна найбільше. У Руанді під час різанини, про яку ми написали пунктом вище, миротворчі сили ООН отримали наказ не стріляти, навіть коли випадки воєнних злочинів були очевидні. Тобто, для припинення геноциду військові не мали права застосовувати силу. Але у той самий час, щоб уникнути санітарних проблем, вони мали відстрілювати бродячих собак – ті поїдали трупи людей. Уявіть собі цинізм та абсурдність цієї ситуації. І саме це на власні очі бачать двоє головних героїв стрічки.
Тридцять хвилин по півночі (Zero Dark Thirty) 2012
Полювання на найбільш розшукуваного злочинця у світі, а також терориста номер один (зараз мова не про путіна, а про Усаму бін Ладена) – подія історична. Завершилось воно, як ви знаєте (сподіваємось), вдало. Але процес був надскладним. Перш за все тому, що терорист номер один і його соратники приділяють неймовірну кількість уваги питанню безпеки переховування. Де шукати бін Ладена? Як на нього вийти? Як впевнитись, що ви знайшли його сховище і при цьому не видати себе і не зірвати місію? Нарешті, як саме здійснити ліквідацію злочинця?
Кетрін Біґелоу, режисерка, найбільш відома за фільмами “На гребені хвилі” та “Володар бурі”, знов звернулася до воєнної теми та зібрала потужний акторський склад – Джессіка Честейн, Джейсон Кларк, Дженніфер Елі, Марк Стронг, Кайл Чендлер, Джеймс Гандольфіні, Едгар Рамірес, Скотт Едкінс, Джеремі Стронг, Джоел Едгертон, Кріс Пратт, Френк Ґрілло, Стівен Діллейн.
Міст шпигунів (Bridge of Spies) 2015
Холодна війна може обійтися без інтенсивних бойових дій, але вона точно не обходиться без трагедій і жертв. А ще без шпигунів. Коли шпигуна викрито, його можуть засудити у тій країні, яка його затримала, але найчастіше це все ж таки інструмент для того, щоб отримати свого полоненого з іншого боку. Обмін полоненими – окремий вид мистецтва, додатково ускладнений у цьому фільмі тим, що одна зі сторон конфлікту – Радянський Союз. Холодна державна машина не цінує своїх людей (і ми вкотре це бачимо тепер вже на прикладі російсько-української війни, де рф ігнорує будь-які втрати та надає збереженню життя своїх солдат і офіцерів найнижчий пріоритет), а тому найбільш людяне ставлення впійманий радянський шпигун отримує від американського адвоката, якого влада США відправила домовлятись про обмін на пілота збитого розвідувального літака.
Стівен Спілберг вкотре запросив на головну роль Тома Генкса (і зробив вірно), але найбільш потужно виступає, мабуть, все ж Марк Райленс, який грає радянського шпигуна, що чекає на свою подальшу долю (яка навряд чи складеться оптимістично).
Арго (Argo) 2012
Наприкінці 70-х революція в Ірані досягає свого апогею. Солдати атакують американське посольство, але частині персоналу вдається сховатися у місті у будинку канадського посла. Втім, довго переховуватись вони не зможуть, а тому ЦРУ вирішують відправити в Тегеран спеціаліста з таємного вивозу людей (Бен Аффлек). Але яку легенду йому вигадати?
Рішення стає шоком керівників розвідки: головний герой має зробити вигляд, що він планує знімати кіно в Ірані, а заручники – це його знімальна група. Фільму потрібна назва, ідея, концепт-арти, план розробки – все те, що дозволить переконати військових, що це реальна робота і реальні її виконавці. Звучить надто авантюрно, але які тому є розумні альтернативи? Для того, щоб все виглядало максимально реалістично, агент ЦРУ залучає до справи двох голлівудських продюсерів (Алан Аркін та Джон Гудман)…
Бен Аффлек також виступив і режисером та продюсером – і отримав Оскар за найкращий фільм року (ще два у картини за адаптований сценарій і монтаж).
Герцогиня (The Duchess) 2008
Джорджіана Кавендіш, герцогиня Девонширська, була не тільки світською левицею та іконою стилю, але й політичною активісткою у часи, коли до отримання жінками виборчих прав залишалося ще понад століття. Втім, фільм переважно зосереджується на історії кохання (та пошуку кохання), що логічно для історичної драми, яка розрахована на широку аудиторію. Втім, якщо фільм знімали б сьогодні, мабуть, акценти все ж таки були б зроблені на тому, яка це була сильна та вольова жінка.
У головній ролі Кіра Найтлі, у інших ролях також зайняті Рейф Файнс (її чоловік, герцог Девоншир), Шарлотта Ремплінг, Домінік Купер, Гейлі Етвел. Чудова музика Рейчел Портман.
Офіцер і шпигун (J’accuse) 2019
Французька історична драма про несправедливе звинувачення капітана армії у шпигунстві. За збігом обставин, завдання захищати його отримує новий начальник контррозвідки, який особисто не любить Дрейфуса. Точніше, завдання захищати не було – навпаки, потрібно було довести “безсумнівну винність” звинувачуваного. Але розібравшись в обставинах справи і відкинувши особисте відношення, головний герой (його грає Жан Дюжарден) вирішує, що встановлення істини набагато цінніше не тільки для капітана, але й для всієї армії загалом. Втім, його начальство так не вважає, а тому попереду війна і в судовій залі, і в високих кабінетах.
Роман Поланські не втратив з роками вміння створювати напружену історію на екрані. Ця картина сподобається і поціновувачам історичного кіно, і тим, хто любить фільми про судові розслідування, адвокатів і захист у суді.
Падіння «Чорного яструба» (Black Hawk Down) 2001
Рідлі Скотт звертається до ще однієї війни у Африці – цього разу у Сомалі. Громадянська війна тривала декілька років, одним з наслідків її став масовий голод, а тому ООН спочатку зосередилася на подоланні гуманітарної кризи, а потім ввела миротворчий контингент (так, іноді ООН все ж таки щось робила). Частиною цього корпусу миротворців були американські війська, для яких битва в Могадішо, столиці Сомалі, стала чорним днем в історії. Незважаючи на перевагу у кваліфікації та озброєнні, американці понесли суттєві втрати, нехай і завдали куди більшої шкоди частинам Мохаммеда Фараха Айдіда (а також побічних втрат цивільного населення).
Фільм насичений бойовими діями, а у ролях зайнято багато хороших акторів: Джош Гартнетт, Ерік Бана, Юен Макгрегор, Том Сайзмор, Вільям Фіхтнер, Джеремі Півен, Сем Шепард, Джейсон Айзекс; чимало з них ще зовсім молоді перспективні таланти на той час – Орландо Блум, Том Гарді, Ніколай Костер-Вальдау та інші.
Підтримайте наш сайт донатом, якщо стаття була для вас корисною.
Читайте також:
Підтримайте Україну:
- фонд Повернись Живим (допомога армії) — savelife.in.ua
- фонд Сергія Притули (допомога армії) — prytulafoundation.org
- Таблеточки (допомога дітям) — tabletochki.org
- дитяча лікарня Охматдит (допомога дітям) — bit.ly/help-ohmatdyt
Приєднуйтесь до наших сторінок у соцмережах:
- facebook — facebook.com/goodkino
- YouTube — youtube.com/c/kinowar
- Instagram — instagram.com/kinowar.com.ua
- twitter — twitter.com/kinowar_com
- Telegram — t.me/kinowarcom
