– Ми тоді передивилися Скорсезе.
– Але нічого в нього не навчилися.
Франшиза «Анаконда» почалася у 1997 році з однойменного пригодницького трилера режисера Луїса Льйоси – фільму, який був настільки надмірним у своїй жанровій дурості й настільки кепсько укомплектованим акторськи, що зібрав шість номінацій на «Золоту малину», але з часом дивним чином перетворився на культовий. Айс К’юб і Дженніфер Лопес тоді бігали заплавами Амазонки, тікаючи від гігантської змії, а глядачі в кінотеатрах – від здорового глузду.
Фільм вийшов в плюс, тому згодом франшиза отримала один кінотеатральний сиквел і кілька телевізійних продовжень та спінофів, остаточно закріпивши за собою репутацію задоволення сумнівної якості, але з цікавим сеттингом. У 2020 році Sony через свій підрозділ Columbia Pictures вирішила перезапустити франшизу й випустити новий фільм «Анаконда» (Anaconda). Спершу сценарій розробляв Еван Доґерті, відомий за франшизою «Дивергент». Але щось пішло не так, і проєкт доручили Тому Гормікену, режисеру «Цієї незручної миті» та «Нестерпного тягаря величезного таланту», який розробив фільм про велетенську змію у форматі неочікуваної мета-комедії.
Сценарій «Анаконди» Гормікен написав разом із Кевіном Еттеном – сценаристом і телепродюсером, який починав у The Late Show Девіда Леттермана, а згодом працював над серіалами «Ед», «Працеголіки» і «Відчайдушні домогосподарки». Також саме він став автором минулорічного продовження «Поліцейського із Беверлі-Гіллз», і це добре характеризує тон нової стрічки. «Анаконда» – це фільм, який з одного боку маскується під примітивну пригодницьку комедію з тупуватими жартами, а з іншого – постійно підморгує глядачеві, запрошуючи його до гри в кіно про кіно.
У центрі сюжету – група друзів-невдах. Даг у виконанні Джека Блека – режисер весільних відео, який кожне замовлення намагається перетворити на короткометражний фільм жахів. Ґріфф, якого грає Пол Радд – актор епізодичних ролей у серіалах, що відчайдушно хоче стати зіркою, але так і не опанував азів професії. Тому живе з жахливим 74-річним сусідом і ходить у супермаркет просто побути під кондиціонером. До них приєднується оператор-самоук у виконанні Стіва Зана (серіал «Білий лотос») і героїня Тендіве Ньютон («У пошуках щастя») – єдина у компанії, кому банк може видати кредит, достатній для зйомок.
На святкуванні дня народження старі друзі переглядають відео, яке зробили ще дітьми – примітивний, але щирий горор, який виріс із мрії пов’язати своє життя з кінематографом. Цей перегляд стає тригером: компанія вирішує поїхати в Амазонські джунглі й зняти власну «Анаконду». Духовний сиквел, як вони це називають.
З цього виходить доволі прямолінійна комедія з фірмовими жартами Джека Блека. Його бенефісні сцени – на кшталт втечі від анаконди з поросям на плечах, яку можна побачити у трейлері, чи епізоду, де герой упрошує персонажа Стіва Зана помочитися на нього, аби врятувати від укусу, працюють на рівні рептильного мозку. Пол Радд теж у своїй стихії: свідомо грає на межі гротеску, вдаючи дорослого хлопчика з комплексом нереалізованого таланту, який немов вірить, що харизма – це вже половина акторського успіху.
Але на цьому «Анаконда» не зупиняється. Як і у «Нестерпному тягарі величезного таланту» Гормікен знімає постмодернове кіно, де персонажі в кадрі самі перебувають перед камерами, усвідомлюючи власну присутність у кадрі й рефлексуючи на сам процес зйомок. Це несподівано дарує стрічці додатковий смисловий вимір і перетворює її на триб’ют кінематографу. Тут безліч гегів і відсилок – від жартів про «білого Джордана Піла», яким герої охрещують Джека Блека за його бажання зняти горор із глибоким сенсом про трансгенераційну травму, до щирих, майже філософських розмов про те, чому людям взагалі важливо слідувати за мрією. Звісно, треба все одно робити поправку, що все це звучить у фільмі про гігантську змію-вбивцю, яка ще й кепсько анімована.
У цьому сенсі «Анаконда» справді стає ідеологічним продовженням серії. Трешовий трилер вартістю 45 мільйонів доларів за майже три десятиліття еволюціонував у саморефлексивну комедію за ті ж самі 45 мільйонів (хоча інфляція знецінила бюджет рівно удвічі), яка намагається не лише налякати і насмішити глядача, а й нагадати йому, чому люди присвячують життя кінематографу. Це кіно про людей, які запізно згадали, ким хотіли бути, і вирішили хоч раз зробити щось по-справжньому важливе для себе, бодай і безглузде для решти світу.
Фільм «Анаконда» точно не вирізняється елегантністю, але й не соромиться власної дурості. І саме в цій суміші дурощів, самоіронії й любові до кіно стрічка знаходить свою аудиторію. Бо іноді, щоб згадати, чому ти колись узагалі полюбив фільми, достатньо просто подивитися на дитячі кривляння акторів і серйозну гігантську зміюку на великому екрані.
Дмитро Сидоренко
Читайте також:
Підтримайте нашу редакцію:
Приєднуйтесь до наших сторінок у соцмережах:
- Telegram — t.me/kinowarcom
- Viber — viber.com/kinowar.com
- WhatsApp — whatsapp.com/channel/kinowar.com
- YouTube — youtube.com/c/kinowar
- threads — threads.com/@kinowar.com.ua
- facebook — facebook.com/goodkino
- Instagram — instagram.com/kinowar.com.ua
- twitter — twitter.com/kinowar_com
Підтримайте Україну:
- фонд Повернись Живим (допомога армії) — savelife.in.ua/donate
- фонд Сергія Стерненка (допомога армії) — sternenkofund.org/donate
- Таблеточки (допомога дітям) — tabletochki.org/dopomogty
- Охматдит (допомога дітям) — ohmatdyt.com.ua/dopomagati
