Історія Майкла Джексона настільки міфологізована й скандальна, що будь-яка спроба її екранізувати автоматично опиняється між двома крайнощами – викриттям і глорифікацією. Фільм «Майкл» (Michael) режисера Антуана Фукуа, написаний Джоном Логаном («Гладіатор») і спродюсований Гремом Кінгом («Богемна рапсодія»), без вагань обирає другий шлях. Та й чи могло бути інакше, якщо через юридичні суперечки між родичами Джексона щодо спадщини жоден ігровий проєкт про нього не міг бути реалізований до сьогодні, а Фукуа ще й запросив на головну роль племінника зірки?
Фільм охоплює ранній етап життя артиста – від виступів у складі сімейного бойз-бенду The Jackson 5 до старту сольної кар’єри. І вже в перших сценах задається ключова інтонація: «У цьому житті ти або переможець, або лузер», – навчає дітей батько, додаючи: «Хочеш ридати – ридай», але продовжуй працювати. Саме ця формула стає фундаментом для всієї подальшої історії.
Майкл у виконанні Джаафара Джексона подається як дитина, яка завойовує аудиторію не рухами й танцем, а вокалом і душевною щирістю. Хореографія й екстравагантні костюми прийдуть пізніше. Поки ж перед нами хлопчик, який панічно боїться власного батька. Настільки, що навіть ідею сольного альбому просить озвучити продюсерів як їхню, аби не викликати гнів татка.
Колман Домінго у ролі Джо Джексона явно виступає головним антагоністом, але його образ виходить дуже одномірним. Жадібність, дисципліна, ремінь як інструмент виховання – усе це є, проте фільм не заглиблюється у психологію цього насильства, залишаючи його просто як даність.
Натомість сам Майкл постає майже божественною фігурою. З дитинства він показаний інакшим – і зовні, через вітіліго, і внутрішньо, як людина, що так і не навчилася дорослішати. Його потяг до екзотичних тварин – щур, лама, жираф і шимпанзе Баблз – виглядає інфантильною спробою створити альтернативний, контрольований світ, у якому він може почуватися безпечніше, ніж серед людей, які бачать у ньому передусім зірку.
У фільмі практично відсутній романтичний вимір. Майкл не має коханої, не демонструє сексуального потягу, до нього не залицяються фанатки. Це підсилює алюзію на Пітера Пена – хлопчика, який не хотів виростати. От тільки сам Майкл казав, що це наслідок відсутності дитинства через ранню славу. У Логана ж інфантилізм стає радше позитивною рисою. Це рішення підкреслює бажання авторів оминути «слона в кімнаті» – звинувачення в розбещенні неповнолітніх, які, утім, не були доведені у жодному з судів. Стрічка свідомо обмежується раннім періодом, де образ артиста ще можна подати як беззаперечно безвадного.
Акцент робиться на благодійності й емпатії: сцени відвідин хворих дітей, історія з опіковою лікарнею, якій Майкл передає власну семизначну страхову виплату після інциденту на зйомках, – усе це підкреслює його як людину щиру й жертовну. Саме таким його і подає Фукуа – переконаним, що світити іншим і дарувати радість – це його призначення.
Але чи достатньо самого цього світла, щоб кіно справді зачепило? Від продюсера «Богемної рапсодії» очікуєш масштабних реконструкцій концертів. Проте при заявленому бюджеті у 155 мільйонів доларів стрічка обмежується окремими епізодами – зйомками Beat It і Thriller. Натомість ера Bad подана вже у форматі фінального концертного виступу з цифровим натовпом, що виглядає значно менш переконливо, ніж могло б бути.
Автори загалом оминають митців, із якими Майкл співпрацював. Хоча відеокліпи стали одним із проривів, якими запам’ятався артист. Thriller знімав Джон Лендіс, на той момент знаний за «Братів Блюз», а Bad супроводжувався кліпом авторства Мартіна Скорсезе, який фактично зняв короткометражний кримінальний трилер.
Вихід на MTV, який у реальності став проривом для темношкірих артистів, у стрічці Фукуа виглядає як маленький пункт у списку перемог, якому відведено лише кілька хвилин. Майкл на екрані заявляє, що пишається кольором своєї шкіри, але сама подія позбавлена конфлікту, який зробив би її драматично значущою.
У підсумку виникає відчутний дисонанс. Герой постає як бунтівник – Пітер Пен, що не приймає правил дорослого світу і постійно їх порушує. Але сам фільм, навпаки, поводиться максимально обережно, уникаючи будь-яких гострих кутів і не наважуючись серйозно порушити бодай одну складну тему з життя Майкла Джексона. Єдиний конфлікт – із батьком – розв’язується м’яко і без трагедії. Решта персонажів, включно з агентом Джоном Бранкою у виконанні Майлза Теллера, залишаються функціональними і не отримують ніякого розвитку.
Тож фільм «Майкл» виглядає як безпечний, відполірований байопік, у якому на героя не падає навіть тінь сумніву. Але його головна вада навіть не в цьому. На тлі документальних стрічок про короля поп-музики та його власних кліпів, які й досі вражають сміливістю й формою, цей фільм здається і надто обережним, і недостатньо видовищним. Джексон точно заслуговує на більше, ніж мерехтливе відтворення відомих епізодів із раннього життя зірки, не даючи відповіді на запитання, ким же був Майкл.
Дмитро Сидоренко
Читайте також:
Найкращі музичні фільми всіх часів
Підтримайте нашу редакцію:
Приєднуйтесь до наших сторінок у соцмережах:
- Telegram — t.me/kinowarcom
- Viber — viber.com/kinowar.com
- WhatsApp — whatsapp.com/channel/kinowar.com
- YouTube — youtube.com/c/kinowar
- threads — threads.com/@kinowar.com.ua
- facebook — facebook.com/goodkino
- Instagram — instagram.com/kinowar.com.ua
- twitter — twitter.com/kinowar_com
Підтримайте Україну:
- фонд Повернись Живим (допомога армії) — savelife.in.ua/donate
- фонд Сергія Стерненка (допомога армії) — sternenkofund.org/donate
- Таблеточки (допомога дітям) — tabletochki.org/dopomogty
- Охматдит (допомога дітям) — ohmatdyt.com.ua/dopomagati
