Пограбування: План «Лондон» (Детонатор, Fuze)

Так, з оригінальної назва цього трилера-пограбування перекладається як «Детонатор». За сюжетом на будівельному майданчику в центрі Лондона (біля станції метро «Паддінгтон») робітники знаходять величезну нерозірвану бомбу часів Другої світової і викликають поліцію, а поліція в свою чергу викликає військових саперів. Саперну бригаду очолює досвідчений (але дещо уражений посттравматичним стресовим розладом і нещирим армійським оптимізмом) майор у виконанні Аарона Тейлора-Джонсона, котрий розпочинає операцію з нейтралізації снаряда. Прилеглі райони евакуюють і знеструмлюють. Тим часом з підвалу під квартирою (де, як з’ясується пізніше, мешкає родина біженців з Афганістану: син, стара матір і старий батько на інвалідному візку) в багатоквартирному будинку, що знаходиться акурат поряд із банком, група невідомих чоловіків (серед них персонажі зірки серіалу «Джентльмени» Тео Джеймса і зірки «Аватарів» Сема Вортінгтона) у спецодягу сервісної комунальної компанії пробивають тунельний шлях до сховища із сейфами, звідки, користуючись панікою на вулиці і зосередженістю копів на бомбі, спокійно крадуть гроші і коштовності…

Шотландський режисер Девід Маккензі раніше поставив техаський неовестерн «Hell or High Water» за сценарієм надпродуктивного Тейлора Шерідана і відносно нещодавній майже камерний і майже романтичний сильно напружений трилер з ударним фінальним твістом «Оператор». Сценарій «Детонатора» написав британський скрінрайтер Бен Гопкінс, який раніше серед іншого створив сюжет цілковито камерного і знову ж таки сильно напруженого монотрилера з Віллемом Дефо «Всередині» про грабіжника, що вліз до мангеттенського пентхауса вкрасти в товстосумного арт-колекціонера кілька полотен Еґона Шіле і застряг в добре захищених розумних апартаментах «навічно»…, причому як фізично, так і екзистенційно… Тобто в «Детонаторі» зійшлися два таланти до посекундно вивіреної напруги, котра в першій половині стрічки тікає вибуховим механізмом, а у другій – вистрілює і буквальними, і метафоричними кулями (інколи монтувалками чи розвідними ключами) в усі можливі боки, швидко і без жодної лірики (і можна лише гадати, хто за кого, хто проти кого, хто сам по собі чи під чиїмсь прапором), і план усієї задумки, як і траєкторії куль, глядачеві геть і до самого кінця невідомі (що змушує паралелити з «Паперовим будинком»), і очевидно, що сміятиметься тут тільки той, хто сміятиметься (чи принаймні посміхатиметься, а не лажатиме трупом, калікою чи заарештованим… у ситуації, коли цілий світ завдяки горе-політикам став детонатором) останнім…

План Маккензі – візуалізувати максимально чіткий і продуманий план, який би здавався кострубатим, нерівним і змазаним, як… автопортрети Еґона Шіле. План, де незаплановано центром Лондона пробіжить… спокійна собі на умі лисиця… (хитрий лис із фольклорних казок – напевно що персоніфікована алегорія хитрого плану, котрий, повторюся, хтозна-де йде за планом і не за планом, і біля плану, і по дотичній).

Як і вибухівка, Маккензі педантично рахує кожну часову одиницю, з яких складається в цілому недовгий хронометраж, і не витрачається на бекграунди і пояснення дій і характерів (за винятком епілогу-флешбеку), бо в цій історії неважливо, хто і як втратив роботу чи не зміг належно прогодувати сім’ю, чи сепарувався, чи застряг у фрустрації, чи обрав не те ремесло або ж не той обов’язок, розлютився на себе чи на сумнозвісно тупу систему…; важливо лише, чи наприкінці буде привід розлити в розставлені по колу чарки (традиція майора-сапера, що пройшов криву лінію з не однієї гарячої точки і не одного буквального і фігурального розмінування зони напруги, створеної зовсім не внизу, де тремтять його рядові попри офіцерське звання руки і рухи, а нагорі) міцний тріумфальний (принаймні в рамках одного дня) напій.

Детонатор – це тригер, який закладений під землею кожного ментального будівельного майданчика кожної менш здорової чи більш здорової людини. Комусь не пощастило народитися в Афганістані, де взагалі не буває мирних і стабільних часів; комусь не пощастило під кулеметними чергами арабських чи африканських бойовиків добувати криваві алмази для європейських елітних кіл, які в тріумфальне коло не чарки з дешевим міцним складають, а кольє для силіконових коханок і пухкенькі руки навколо їхніх опущених голівок; комусь не пощастило віддано повірити, що служба у камуфляжі – благе діло і порятунок невинних.

Бути під певним прапором – відповідальність насамперед перед самим собою. Під певними прапорами летять нафаршировані вибухівкою дрони, що перетворюють на цеглу будинки (відмотують назад цивілізаційний будівельний процес), калічать і убивають мирне населення. А без прапорів летять дрони із коробками, в яких лежать готівка і ювелірка, і кострубата повія з карієсною посмішкою без ескортних вінірів і радо виглядаючою з-під міні анорексією (красномовна антипрапорна маргінальність в усій протиконфліктній, протисистемній, протиелітній, протидубайській красі) зустрічає посилки за винагороду у кілька баксів… у мегаполісі, куди тікають і хороші, і погані руські; де вчаться діти і хороших, і поганих руських; куди стікаються ріки іммігрантів і ріки і брудних, і чистих, і відсутніх грошей (і так само ріки і брудних, і чистих, і відсутніх ідеологій та переконань); де різниця між іржавою бомбою Другої світової, коли Лондон здригався й горів під нацистською операцією «Бліц», і сучасною бомбою (з кислим присмаком перманентного рашистського ядерного залякування) сильно розмита…; проте де все іще можна зустріти живу маргінальну безтурботну лисицю і довіритись тому, хто переріже правильний дріт…

Анастасія Лях