Елай Рот: «Хочу, щоб «Морозивник» став найбожевільнішим фільмом, який я будь-коли знімав»

14.07.2026 Інтерв'ю, Новини кіно

Чому культовий режисер горорів двадцять років вичікував слушного моменту для екранізації ідеї про дітлахів-убивць та як він наважився створити власну студію заради реалізації свого найсміливішого задуму

Елай Рот

Елай Рот, який зняв понад 100 аматорських короткометражок ще до закінчення школи, є і завжди був справжнім фанатом кіно. І цьому своєму захопленню він завжди віддавався завзято:

«На той час, коли я у 28 років як режисер ступив на знімальний майданчик свого дебютного повнометражного фільму «Лихоманка», я вже мав 10 років досвіду кіновиробництва. Я в тій чи іншій якості працював майже над 150 різними кінопроєктами. Навіть коли я був на майданчику просто хлопцем, який приносить каву, я завжди вчився, – пригадує Рот. – Тож я знав, як керувати знімальним майданчиком. І що ще важливіше – я знав, як керувати майданчиком малобюджетного інді-фільму».

Саме інді-фільмами (а ще точніше – інді-горорами та слешерами) Елай і прославився: окрім «Лихоманки», це ще і вже культові «Хостел» і «Хостел 2», «Зелене пекло», «День подяки». А тепер цей список доповнив і новий – за словами режисера, «найбожевільніший»! – його фільм, «Морозивник», який виходить в українських кінотеатрах вже 6 серпня.

Морозивник Ice Cream Man

Новий слешер – це історія про маленьке американське містечко, куди одного дня раптом приїжджає яскравий фургончик морозивника. Звісно ж, до нього одразу ж вишикується черга з місцевих дітлахів. Проте, варто лише малечі скуштувати морозиво з рук усміхненого дивакуватого морозивника (Арі Міллен, відомий за фільмами «Темне дитя: Відлуння» та «12 днів»), як діти буквально перетворюються на маленьких безжальних монстрів, охоплених жагою вбивати.

https://www.youtube.com/watch?v=3Kk9k8WTjW0

«Морозивник» став першим проєктом новоствореної студії Елая Рота The Horror Section, заснованої ним саме для того, щоб знімати якісні і максимально провокативні горори та слешери.

В інтерв’ю з режисером, продюсером і сценаристом – про те, чому він виношував ідею «Морозивника» цілих двадцять років, навіщо для її реалізації йому довелося створити власну студію і як йому працювалося із сотнею дітей на знімальному майданчику.

Елай, після минулорічної «Зброї» – теж горору про дітей, які через чари перетворилися на несамовитих вбивць, – можна подумати, що «Морозивник» був натхненний успіхом цього проєкту. Але насправді це ваша оригінальна ідея, над якою ви працювали цілих двадцять років. Чому реалізація зайняла аж стільки часу?

Я думаю, що ти просто маєш робити своє, – каже режисер. – І іноді ти прямо на хвилі, іноді – позаду неї, а іноді… її випереджаєш. І ти не можеш це контролювати. Так, дійсно, «Морозивник» був у мене в голові 20 років. Був сценарій, написаний ще у 2003–2004 роках – одразу після «Лихоманки», який я переписав. Але студії просто не були готові. Ніхто не хотів давати мені на це гроші! Студії читали сценарій і казали: «Ти не можеш просити дітей робити таке! Як ти можеш зняти фільм, де діти розчленовують своїх батьків, відрізають їм голови ножівками і грають у скакалку їхніми нутрощами?» А я такий: «Так! Я хочу побачити такий фільм!».

Згадаємо «Хостел». Коли представники студії Sony побачили знятий матеріал, вони сказали: «Це справжній жах! Люди перестануть купувати електроніку Sony, якщо побачать це. Ми не можемо це випустити». І відмовилися бути дистриб’юторами у США. Тоді ми звернулися до Lionsgate – вони випустили фільм в Америці, він став величезним гітом, і тоді вже, звісно, і Sony його полюбили і стали глобальним дистриб’ютором (за скромного бюджету в $4.8 млн, цей слешер Рота про американських туристів, які, подорожуючи Східною Європою, потрапляють у пастку клубу збоченців, де заможні клієнти за гроші катують людей, зібрав по всьому світу понад $82 млн, – ред.)

Потім щось схоже було з фільмом «День подяки», який мені довелося відредагувати на вимогу студії. А потім на екрани виходить «Жахаючий 3». І стає зрозумілим, що незалежні фільми без рейтингу – це вже мейнстрім (Not Rated, NR – у США ця позначка означає, що фільм ніколи не подавали до Американської асоціації кінокомпаній (MPA) для отримання офіційної оцінки його змісту. Багато мереж кінотеатрів ставляться до фільмів NR так само, як і до фільмів із рейтингом R, а це означає, що для придбання квитка може знадобитися посвідчення особи, – ред.). І після цього я впевнився, що готовий заснувати власну компанію і знімати та випускати фільми саме такими, як я їх задумав.

Тож яким ви задумали «Морозивника»?

Я хочу, щоб він став найбожевільнішим фільмом, який я будь-коли знімав, – каже Елай. – Я хочу перевершити «Хостел», «Зелене пекло» та «Лихоманку» за рівнем повного безумства!

Морозивник Ice Cream Man

У дитинстві ми шаленіли, коли фургон із морозивом приїжджав у містечко. Це було найвеселіше. Там продавали речі, яких неможливо було дістати в магазині. Усе смакувало краще, коли його купував із фургона! Навіть зараз, коли ми бачимо один із таких фургонів, вони уособлюють літо, щастя. А злий морозивник – це спотворення того, чому ми довіряємо. Ти бачиш фургон із морозивом – і просто довіряєш морозивнику. Але я побачив фургон із морозивом і подумав: «А що, якби ця людина хотіла отруїти всіх дітей?». Існує негласний суспільний договір, що все буде добре, коли хтось під’їжджає на фургоні з морозивом. А що, як хтось порушить цей договір?

«Морозивник» – моя версія казки про Гамельнського щуролова. Я завжди хотів зняти фільм, подібний до «Птахів» Гічгока, повноцінний апокаліпсис. Але з дітьми. У «Морозивнику» я знімав сотню дітей, які просто вбивають усіх дорослих сокирами та іншими інструментами, а потім грають із кишками замість скакалки та з головами замість м’яча. Це було щось чи не найсмішніше і найбожевільніше, що тільки можна уявити.

А як це було дітям?

Чого студії не розуміють, так це того, що діти обожнюють усі ці речі. Діти люблять гратися в монстрів; вони люблять горори, Геловін. І діти розуміють, що це все гра. Це батьки більше хвилюються. Діти постійно прикидаються, щось удають. Вони люблять усе це: кров і нутрощі. Під час зйомок, коли ми нанесли їм грим, вони миттєво перевтілилися. Мені навіть не довелося ними керувати. Вони всі прагнули крові. Ми просто запитували: «Окей, хто хоче ногу? Хто хоче руку?».

Ви ніколи не бачили щасливіших дітей, ніж тоді, коли вони, вкриті фальшивою кров’ю, бігають із фальшивою головою і стрибають на гойдалках з безголовими тілами, розбризкуючи кров. Так, це було дико, але дуже весело!

Весело, але, певно, доволі складно…

Так. Коли ви знімаєте дітей, то повинні робити перерви кожні 45 хвилин: це, звісно, сповільнює процес. Потім після перерви треба знову всіх налаштувати на робочий лад.

Морозивник Ice Cream Man

Отже, уявіть: знадобилася вічність, щоб всіх загримувати, привести у стан закривавлених зомбі, далі – вишикувати у чергу за морозивом. Але ось, вдалося – діти вишикувалися, можна знімати далі! І тут… просто пролітає одна бджола. І діти такі: «О, бджола!», – і все, кінець, вони знов розбіглися. І ти мусиш це прийняти: неважливо, що ти робиш, неважливо, як сильно готуєшся, але по суті одна бджола керує твоїм знімальним майданчиком.

Ви любите горори з дитинства, чи не так? Які фільми справили на вас найбільше враження?

Їх багато. У дитинстві – це «Екзорцист». Я тоді думав: «Як взагалі можна зняти фільм, страшніший за “Екзорциста”».

Зараз я великий шанувальник «Монстро», «Паранормального явища», «Відьми з Блер», «Пекла канібалів». Але, мабуть, найкращий фільм з усіх – це «Парк покарань» Пітера Воткінса (культовий британський псевдодокументальний фільм-антиутопія 1971 року; події розгортаються в альтернативній версії США 1970-х років, де президент має право без суду відправляти до спеціальних таборів (Парків покарань) усіх, хто виступає проти влади. Засуджені мають альтернативу – пройти триденний марш пустелею без запасів води, тоді як поліція та Національна гвардія влаштовують на них жорстоке полювання, – ред.). Це навіть не горор – це драма, але цей фільм просто захоплює, тримає в напрузі і жахає. Ви могли б заприсягтися, що те, що відбувається на екрані – це правда, якби не знали, що там грають актори.

Тож у вас є певний фільм, який вас лякає?

Це змінюється час від часу. Ви знаєте, як це буває: у вас є улюблений фільм – це найстрашніший фільм, який ви коли-небудь бачили! Але… те, що вас лякало, ніколи не буде таким жахливим вдруге. Фільми жахів втрачають свою силу. Ось чому в цьому жанрі важлива багатошаровість: щоб при повторному перегляді ви могли знайти в них щось нове.

Але, господи, я колись бачив один фільм, і він мене так сильно схвилював. Я не міг спати, мене нудило. Це був фільм (ромком, – ред.) під назвою «День Святого Валентина» – з Ештоном Кутчером, Дженніфер Гарнер, о боже, я навіть не можу… Це було жахливо, це справді було травматично!

Читайте також:

Найкращі горори останніх років

Підтримайте нашу редакцію:

Монобаза

Інші опції

Приєднуйтесь до наших сторінок у соцмережах: